Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулю-ванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відо-бражає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, пси-хологія, мовознавство, педагогіка, фізіологія вищої нервової дія-льності, семіотика, кібернетика, інформатика. Протягом віків то-чаться суперечки щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, неза-лежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матері-алістична філософія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згодні, що свідомість — це реальність, і вона відіграє величезну роль у житті людини та суспільства в цілому. Головними ознаками свідомості є відображення світу, відно-шення, цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них фо-рми природного буття. Специфіка свідомості як відношення по-лягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об’єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов’язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання — створен-ня ідеальної моделі бажаного майбутнього, визначення мети і за-собів, розробки програми діяльності. Свідомість не зводиться по-вністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнаваль-не, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу. Усі ці компоненти слід розглядати як елементи цілісного процесу пре-дметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу. Отже, основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному взаємозв’язку, є: усвідомлення явищ, знання, са-мосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості — це насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об’єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, науко-ве, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а та-кож чуттєвий і раціональний рівні свідомості. Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість відображення. Відображення є здатність матеріальних об’єктів, процесів, явищ відтворювати пов’язані з ними об’єкти зовнішнього світу. Будь-яка дія залишає в предметі «слід», відповідний відбиток, простий чи складний. Кожній формі руху матерії відповідає фор-ма відображення. Умовно можна виділити відображення в нежи-вій природі, живій природі, на соціальному рівні, які становлять якісно різні його форми. На неорганічному рівні основою відображення є збереження матерії. На біологічному рівні сутність відображення полягає в обміні речовин, без якого не можуть існувати й розвиватися живі істоти. На цьому рівні відображення має випереджувальний, ви-бірковий характер. Одна й та сама тварина по-різному реагує на зовнішні подразники залежно від того, сита вона чи голодна. Людина, на відміну від тварини, не змінює свою анатомо-фізіологічну організацію відповідно до змін зовнішнього середо-вища, а змінює це середовище відповідно до своїх потреб. Так, наприклад, з похолоданням на Землі багато тварин змінили свою біологічну структуру. Людина ж, пристосовуючись до більш прохолодного клімату, почала одягати шкури тварин, робити жи-тло тощо. А це можливе лише на основі матеріально-практичної діяльності, наявності мислення, свідомості. Отже, специфіка со-ціальної форми відображення у свідомості полягає в активному перетворенні світу на основі праці, творчості. У переході на вищі рівні відображення значну роль відіграва-ла поява інформаційного відображення. Останнє пов’язане з ви-користанням наслідків зовнішньої дії для орієнтирів у навколиш-ньому середовищі. Інформаційне відображення з’являється завдяки виникненню таких матеріальних структур, які не пасивно відображають зовнішні дії, а активно будують свої відносини з дійсністю, використовуючи ті фактори, що сприяють самозбере-женню і розвитку. Значення інформаційного відображення особ-ливо зростає в суспільстві (наприклад, економічної інформації). Яскравим проявом цього є поява нової науки — інформатики. Необхідно розрізняти поняття «психіка» і «свідомість». Пси-хіка в розвинутій формі виникає з появою нервової системи. Во-на притаманна як тваринам, так і людині. Психіка людини скла-дається з двох компонентів: усвідомлене (мислення, відчуття, увага, пам’ять, воля) та неусвідомлене (емоції, навички, автома-тичні дії, інстинкти, інтуїція). Вони перебувають у діалектичній взаємодії, причому провідну інтелектуальну роль відіграє свідо-мість. Слід розрізняти два види неусвідомлених дій. До першого виду належать дії, які ніколи не усвідомлювалися, а до друго-го — дії, які раніше усвідомлювалися, потім автоматизувалися і стали здійснюватися вже стихійно. Отже, вчинки людини не зав-жди усвідомлені. Неусвідомлене може проявитися у людині в формі різноманітної ілюзорної сфери сновидінь, владних інстин-ктів та ін. Проте людина — це насамперед свідома істота. Світом свідомості в неї пронизані не тільки мислення, а й відчуття. У розумінні свідомості можливі дві крайності: повний відрив її від матерії і ототожнення з останньою. Матеріалістична філо-софія розглядає свідомість як результат розвитку матерії. Вона є властивістю високорозвиненої матерії — людського мозку. Процес мислення супроводжується певними біохімічними, пев-ними фізіологічними та іншими змінами в мозку, але не вони становлять його суть. Ця проблема знаходить свою конкретиза-цію в поняттях матеріального та ідеального. Матеріальне є філо-софське поняття про буття, яке вказує на його об’єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості, існування. Ідеальне — філософська категорія для позначення нематеріальної, суб’єктивно-духовної природи, образного відображення дійсності в людсь-кій свідомості. Ідеальне характеризує принципову відмінність між відображенням і відображуваним, образом і об’єктом. Ця відмінність полягає в тому, що суб’єктивні образи, відтворюючи властивості реальних об’єктів, самі цих властивостей не мають, оскільки позбавлені всілякої тілесності, матеріальності. Ідеальне являє собою суб’єктивно-психічну реальність й існує лише в ак-тах свідомості. Воно є вторинне, похідне від матеріального, як суб’єктивний образ об’єктивного світу. Свідомість відображає безпосередньо не саму дійсність, а дій-сність, перетворену людьми, тобто їхнє буття, матеріально-практичну діяльність. Цей процес характеризується як розпред-метненням (розкриттям сутності предметів та їх можливостей з допомогою свідомості), так і опредметненням (перетворенням ідей, цілей в реальні предмети, явища). У процесі своєї реалізації потреби людини, перш ніж привести до матеріального результа-ту, повинні усвідомитися, перетворитися на ідеальне і лише зго-дом, у процесі практичної реалізації, знову перейти з ідеальної форми існування в матеріальну. Незважаючи на те, що свідомість є суб’єктивна реальність, позбавлена всілякої тілесності, можли-вості сприйняття з допомогою органів відчуттів, її можна вивчати завдяки її органічному зв’язку з матеріальними процесами. Сві-домість виявляється через мову, як її матеріального носія, вті-лення норм свідомості, вона проявляється через практичні дії та їх наслідки. Біологічні передумови виникнення свідомості з можливості перетворилися на дійсність завдяки включенню в антропогенез соціальних факторів, головні з яких — праця, колективний спосіб життя та членороздільна мова. Вище було показано вирішаль-ну роль у цьому практичної діяльності. Але не менше значення мала й поява мови. Мова така ж давня, як і свідомість. Сутність мови виявляється в її двоєдиній функції: бути засобом спілкуван-ня і знаряддям мислення. Мова — це сам процес спілкування, обміну думками, відчуттями, побажаннями, цілепокладаннями і т.п. За допомогою мови думки, емоції окремих людей перетво-рюються з їх особистого надбання в суспільне, в духовне багатс-тво всього суспільства. Завдяки мові продукти свідомості і форми свідомості є загальнозначущими явищами, їх можна засвоювати від попередніх поколінь і передавати наступним. Таким чином, свідомість об’єктивується у формах матеріальної і духовної куль-тури людства. Будучи суспільною за своїм походженням і сутніс-тю, свідомість реалізується через свідомість окремих індивідів. Набуваючи завдяки мові відносної незалежності від практики, свідомість випереджає практичну дію, формує ту саму ідеальну мету, яка визначає спосіб і характер самої практичної дії. Людина одержує інформацію не тільки за допомогою звичай-ної мови, а й штучних мов різних знакових систем (мова матема-тики, кібернетики, система символів, азбука Морзе і т. п.). Знак — це матеріальний предмет, який виконує в спілкуванні роль представника чогось і використовується для одержання, збереження, перетворення та передання інформації. Знакові сис-теми виникли і розвиваються як матеріальна форма, в якій реалі-зується свідомість, мислення, інформаційні процеси в суспільст-ві, а в наш час і в техніці (особливо в комп’ютерній). Вихідною знаковою системою є звичайна, природна мова. Будучи відбиттям суспільного буття людей, свідомість має ак-тивний, творчий характер. Творчість — це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення. Головна цінність відображуваної діяльності людської свідомості полягає у творчому її функціону-ванні, коли розпредметнення результатів попередньої діяльності супроводжується внесенням у них нового змісту, що істотно змі-нює попередній зміст. Зв’язок з реальним світом здійснює не са-ма по собі свідомість, а реальні люди, які практично перетворю-ють світ. Свідомість через практику здійснює зворотний вплив на дійсність, що її породила. Активність характерна не тільки інди-відуальній, а й суспільній свідомості, насамперед прогресивним ідеям, які, оволодівши масами, стають «матеріальною силою».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Свідомість як відображення буття» з дисципліни «Філософія»
