Невід’ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії, рух — це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, цілісно-сті наявних на даному рівні систем відповідають свої форми ру-ху. Звичайно виділяють дві групи форм руху матерії: 1) ті форми, які проявляються на всіх відомих просторових масштабах і стру-ктурних рівнях матерії (механічний рух атомів, молекул, мікро-скопічних і космічних тіл; поширення електромагнітних і граві-таційних хвиль; рух елементарних часток); 2) форми, які проявляються лише на певних структурних рівнях в неорганічній природі, живій природі, суспільстві (галактики, мегагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо). Як правило, нижчі форми руху органічно входять до складу вищих, але кожна більш висока за своєю організацією форма ру-ху матерії не зводиться до простої суми нижчих її форм. Рух є внутрішньою необхідністю існування матерії. В цьому аспекті говорять про існування двох типів руху матерії. Перший з них пов’язаний з процесом збереження якостей предмета, дру-гий — зі зміною якісного його стану. Ці два типи руху відобра-жають дві внутрішні тенденції в матеріальних процесах — тен-денцію до сталості і тенденцію до мінливості. Завдяки наявності цих протилежних тенденцій відбувається рух, саморозвиток об’єктів реальності. Якісні зміни матеріальних об’єктів поділя-ються також на два різновиди. Перший з них — це процеси якіс-них перетворень, що не виходять за межі даного виду матерії, пе-вного рівня її організації. Другий — процеси переходу від одного виду матерії, від одного її структурного рівня до іншого. Важли-вою і невід’ємною формою існування матерії є простір і час. Ка-тегорія простору виражає властивості об’єктів бути протяжни-ми, займати фіксоване місце серед інших, межувати з іншими об’єктами в структурній організації матеріального світу. Поняття простору має смисл тоді, коли воно пов’язане з існуючою матері-єю, яка є диференційована, структуризована. Якби світ не мав своєї складної структури, не розчленовувався на окремі предме-ти, а ці предмети не членувались би на ще більш дрібні елементи, пов’язані між собою, то тоді поняття простору не мало б сенсу. Як зазначалось, об’єкти матеріального світу постійно перебува-ють у русі і розвитку. Вони являють собою процеси, які розгорта-ються по певних етапах. У них можна виявити деякі якісні етапи, певні стадії, які змінюють одна одну. Зміна цих стадій має характеризуватися певною повторюваністю. Такі особливості процесів ха-рактеризуються поняттям тривалості. Порівняння різних тривалостей є основою для кількісних вимірів, таких як швидкість, ритм, темп та ін. Абстрагування цих характеристик від самих процесів дає нам уявлення про таку форму існування матерії, як час. Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту; час — є одновимірним, бо він характеризується тривалістю. У фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику чотиривимірного простору — часу. В математиці є поняття помірного про-стору, в якому багатовимірність має умовний характер і використовується для структурного виразу властивостей об’єктів, що розглядаються. Поняття багатовимірності використовується і в суспільних науках, коли йдеться про оцінку сутності людини, структуру су- спільства, рівень його розвитку тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні форми існування матерії» з дисципліни «Філософія»
