Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Фран-ції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо се-ред інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К’єркегор (1813—1855 pp.), а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 pp.). Основною категорією екзистенціалізму є кате-горія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність — це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Во-на ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і непо-вторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині сус-пільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, сво-боду. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм немину-че призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціаліс-ти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважа-ють, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Екзистенціалізм» з дисципліни «Філософія»
