Механізм розвитку втоми, її фізіологічна і біологічна сутність
Робота нервових клітин супроводжується за-тратами енергетичних ресурсів, які при нормальному стані орга-нізму відновлюються в процесі праці. Якщо робота інтенсивна, або тривала, то затрати ресурсів збільшуються і недостатньо компенсуються відновлювальними процесами. Щоб запобігти надмірним затратам ресурсів і функціональному виснаженню не-рвових клітин, на зміну процесам збудження приходить процес гальмування, яке за біологічним значенням є охоронним, а за природою — безумовним. Під час гальмування клітина віднов-лює свій енергетичний потенціал. Проте не слід ототожнювати процеси втоми і гальмування. Втома передує гальмуванню. Відповідний рівень функціональних затрат є одним з автоматичних внутрішніх збудників процесу га-льмування. Зниження працездатності коркових центрів викликає склад-ний комплекс зрушень в організмі. Зокрема, гальмуються імпу-льси до скорочення м’язів, що працівник відчуває як стомлення, кволість, неможливість продовжувати роботу. Відбуваються змі-ни стану всіх ланок рухового апарату і систем організму. Механізм розвитку втоми при м’язовій роботі ілюструє рис. 8.1.
Рис. 8.1. Механізм втоми при м’язовій роботі (за В. В. Розенблатом) Таким чином, втома являє собою цілісний процес, який охоплює всі рівні рухового апарату, з лімітуючою корковою ланкою, і виявляється у зниженні працездатності. Причиною втоми є критична величина затрат функціональ-них ресурсів і формування нейрофізіологічного конфлікту між діяльністю і відновлювальними процесами, загострення якого су-проводжується дискоординацією і дефіцитом тонізуючої нерво-вої імпульсації. Дискоординація розвивається в центральній нервовій системі, а виявляється в рухах, мисленні, сприйманні, у діяльності внут-рішніх органів. При максимальному дефіциті нервової імпульса-ції в діяльності мозку розвиваються фазові стани (рівноважна, парадоксальна, ультрапарадоксальна стадії парабіозу). Отже, фізіологічна суть втоми полягає в зниженні лабільності нервової системи у зв’язку з затратами енергетичних ресурсів і розвитком процесу гальмування, внаслідок чого порушуються ро-бочий динамічний стереотип і координація робочих функцій. Поява гальмівного процесу в ряді груп нервових клітин ви-кликає необхідність вольових зусиль у працівника для продов-ження роботи, що призводить до загострення нейрофізіологічно-го конфлікту між основною і відновлювальною функціональними системами. Тривалий нейрофізіологічний конфлікт різного рівня загост-рення між функціональними системами організму — характерна риса виробничої втоми. За біологічною суттю втома являє собою пристосовну фізіо-логічну захисну реакцію організму. Через такий компонент, як процес гальмування, втома захищає робочі апарати від глибоких місцевих зрушень і забезпечує можливість швидкого відпочинку та відновлення роботи. Функціональні затрати, які спричиняють втому, біологічно корисні для організму, оскільки стимулюють відновлювальні процеси, що забезпечує підвищення працездат-ності. Помірна втома не зашкоджує здоров’ю працівника, і на фоні початкових ознак її робота може тривати за рахунок резерв-них можливостей організму. Оскільки будь-яка праця є єдиним нервово-м’язовим проце-сом, то механізм втоми при фізичній, розумовій, нервово-напруженій роботі не дуже відрізняється. У всіх випадках первин-ною ланкою втоми є коркові центри. Відмінність полягає лише в різних коркових аналізаторах. При цьому гальмування, яке вини-кає в певних групах нервових клітин, іррадіює на сусідні аналіза-тори, в зв’язку з чим після важкої фізичної праці розумова діяль-ність малопродуктивна, і навпаки. Разом з тим розрізняють загальну і локальну (наприклад, зо-рова), м’язову і психічну втому, які є наслідком тимчасового зниження працездатності організму, окремих його систем і орга-нів. На характер втоми впливає вид трудової діяльності, оскільки функціональні зміни переважно локалізуються в найбільш наван-тажених ланках або ключових фізіологічних системах. Фізіологи встановили, що зрушення в коркових центрах при короткочасній інтенсивній роботі і тривалій роботі невеликої ін-тенсивності суттєво відрізняються. Це виявляється у співвідно-шеннях між процесами витрачання ресурсів і гальмуванням. На підставі цього розрізняють два типи втоми: первинну, або таку, що швидко розвивається, і вторинну, що розвивається повільно. Залежно від характеру роботи, вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходи-ти у хронічну втому, або перевтому.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Механізм розвитку втоми, її фізіологічна і біологічна сутність» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
