Прогрес людства пов’язаний з безперервним процесом пізнання навколишнього світу, відкриттям нових зако-номірностей і взаємозв’язків між предметами і явищами, розв’язанням нових складних і гострих проблем у ході реалізації поста-влених цілей, обумовлених тими чи іншими потребами. Для цього недостатнім є відображення світу на рівні чуттєвого пі-знання у формі образів, а необхідним є пізнання його на логічно-му рівні, яке забезпечується процесом мислення. Мислення — це процес опосередкованого, узагальненого відображення людиною дійсності в найбільш істотних взає-мозв’язках і відношеннях. Воно соціально обумовлене, нероз-ривно пов’язане з мовою, виникає на основі практичної діяльнос-ті з чуттєвого пізнання і здійснюється за допомогою системи відповідних операцій. У процесі мислення, використовуючи дані відчуттів, сприй-мань, уявлень, людина виходить за межі чуттєвого пізнання і пі-знає такі явища зовнішнього світу, їх властивості і відношення, які безпосередньо не сприймаються. Інакше кажучи, мислення виявляється як абстрактне, опосередковане. Відокремлення тих чи інших властивостей від об’єкта здійснюється за допомогою фіксації їх у поняттях, словах. Слово, таким чином, є матеріаль-ною оболонкою для думки, яка стає безпосередньою дійсністю для людей. Результатами, продуктами процесу мислення є думки у вигляді понять, суджень, умовиводів. Поняття — це думка, в якій відображаються загальні, іс-тотні і специфічні ознаки предметів та явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях. Судження — це відображення зв’язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками. Умовивід — це такий зв’язок між думками (поняттями, су-дженнями), внаслідок якого з одного або кількох суджень ви-пливає інше судження, яке базується на суті вихідних суджень. У процесі мислення людина спирається на знання і досвід, на-громаджений минулими поколіннями, оперує словарним запасом мови, створеним ними. Разом з тим мислення кожної людини фо-рмується і розвивається в процесі її власної активної пізнавальної діяльності і спрямовується на розв’язання тих завдань, які є най-більш актуальними. У процесі праці мислення має цілеспрямований характер і зу-мовлюється її метою, необхідністю розв’язання нових проблем, змінами обставин та умов діяльності, коли застарілих способів і засобів уже недостатньо. У цьому випадку виникає проблемна ситуація, яка характеризується наявністю різних суперечностей і вимагає формування на її основі усвідомленого завдання, що вирішується завдяки мисленню. Під завданням розуміють гостру необхідність встановити зв’язок між явищем та його причиною або вибрати програму дій, яка забезпечила б досягнення поставленої мети. Мотиви мислення у процесі праці проявляються як специфіч-но пізнавальні і неспецифічні. У першому випадку спонукальни-ми рушійними силами мислення як діяльності виступають інте-реси і мотиви, в яких виявляються пізнавальні потреби працівни-ка. У другому випадку мислення здійснюється під впливом зов-нішніх факторів, а не суто пізнавальних інтересів. Цілком очевидно, що поєднання цих мотивів забезпечує високу ефективність мислення, що особливо необхідно у творчій праці. Рух думки людини від заданого до знайденого, від фактів до висновків, від оцінки ситуації до прийняття рішення здійснюєть-ся за допомогою таких операційних компонентів мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення, конкрети-зація, класифікація, систематизація. Аналіз — це виділення в об’єкті тих чи інших його сторін, елементів, властивостей, зв’язків, відносин. Це розчленуван-ня цілого на частини. Синтез — об’єднання окремих елементів на основі вияв-лених у процесі аналізу істотних зв’язків. Порівняння дозволяє виявити схожість або відмінність між предметами, явищами та їх властивостями. Абстрагування забезпечує виокремлення одних ознак і відкидання інших, менш істотних. Узагальнення передбачає об’єднання предметів і явищ за суттєвими ознаками і властивостями. Конкретизація означає виділення якоїсь сторони предмета або явища. Класифікація пов’язана з віднесенням окремого предмета, явища до групи на основі найбільш суттєвих ознак. Систематизація забезпечує поділ і наступне об’єднання груп об’єктів у певному порядку як за суттєвими, так і несут-тєвими ознаками. Усі ці операції проявляються не ізольовано одна від одної і реалізуються в процесі розв’язання реальних проблем. Порівняння, аналіз, узагальнення працівник здійснює тоді, ко-ли перед ним постає проблемна ситуація. Формулювання питання у проблемній ситуації, вирішення якого є необхідним, — перший, найбільш складний етап у проце-сі вирішення проблеми. Другий етап полягає у висуванні та ана-лізі різних гіпотез, що дозволяє всебічно розглянути один і той самий об’єкт, знайти правильніший шлях розв’язання завдання. Перевірка гіпотез є третім етапом розв’язання завдання. При цьому можуть уточнюватися умови, інформація тощо. Четвертий етап полягає у перевірці вирішення завдання, оцінці отриманих результатів і затрачених зусиль. Вирішення завдання може здійснюватися на основі пасивного використання алгоритму, тобто шляхом виконання відомих ін-струкцій або методом аналогії. Більш творчий підхід до вирішен-ня пов’язаний з урахуванням змісту завдання та особливостей конкретної ситуації. Справжнє творче розв’язання завдання пе-редбачає переборення інерції мислення, розробку нової стратегії, яка базується на результатах тривалої розумової діяльності. Отже, мислення у процесі праці проявляється як репродуктивне та творче. Репродуктивним називається таке мислення, яке за умов постійних подразників зводиться до відтворення раніше сформованих думок. Якщо ж склад, послідовність і зв’язки між по-дразниками порушуються, то мозок виявляє невизначеність ситу-ації, що стимулює і мобілізує творче мислення. Творче мислення — це мислення, яке пов’язане зі створен-ням нових, оригінальних продуктів або умов праці та життє-діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мислення і його операційні компоненти» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
