Людина відчуває на собі вплив факторів зо-внішнього середовища. У самому організмі відбуваються зміни, на які вона також реагує. Фактори зовнішнього і внутрішнього середовища є матеріальною причиною всіх процесів і явищ, які виникають в організмі, оскільки є для нього подразниками. Всі подразнення, що сприймаються організмом, несуть різноманітну інформацію, яка переробляється на різних рівнях нервової систе-ми і втілюється в одному й тому самому фізіологічному процесі — збудженні. Збудження — це біологічний процес, який складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент. Процес збудження виникає в усіх органах, які склада-ються з нервової і м’язової тканини, та в залозах. Специфічною ознакою збудження м’яза є його скорочення. У нервових кліти-нах під час збудження генеруються нервові імпульси, залозові клітини виділяють секрет. Специфічною властивістю збудження є здатність передавати-ся по нервових волокнах, що забезпечує фізіологічний зв’язок між усіма системами та елементами організму, їх функціональну єдність. Процес збудження супроводжується витратами енергетичних ресурсів клітин. Тому неспецифічні ознаки збудження такі: • прискорення обміну речовин у клітині; • посилення теплопродукції; • зміни електричного стану. Чим більше навантаження у вигляді процесу збудження здатні витримати елементи мозку або нервова тканина, тим вищою є їх працездатність. Для виникнення збудження мають значення сила подразника, швидкість наростання подразнення і час дії. За силою подразни-ки поділяються на підпорогові, порогові і надпорогові. Підпорого-ві подразники характеризуються силою, якої недостатньо для збу-дження. Пороговою називається мінімальна сила подразника, достатня для виникнення збудження. Надпорогові подразники мають велику силу і призводять до значніших функціональних змін. Між силою подразника і тривалістю його дії існує обернено пропорційна залежність: чим більша сила подразника, тим мен-шою є тривалість його дії, що необхідна для виникнення збу-дження, і навпаки. Діяльність нервової системи, за висловом І. П. Павлова, характеризується процесами збудження і гальмування. Гальмування — складний біологічний процес, який посла-блює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем. На відміну від збу-дження, гальмування відбувається переважно всередині клітин і не поширюється по нервових провідниках до інших органів. У фізіологічних системах, які працюють, процеси збудження і гальмування тісно пов’язані з процесами виснаження і віднов-лення. Під виснаженням розуміють витрати матеріальних ресур-сів клітин, насамперед клітин центральної нервової системи, під час їх активного стану, тобто під час збудження. Гальмування за-безпечує відновлення нормального стану протоплазми клітини та її функціональних ресурсів. Коли виснаження матеріальних ре-сурсів клітини досягає певного кількісного значення, включаєть-ся процес гальмування, який припиняє подальше використання функціональних ресурсів. Отже, виснаження є подразником га-льмівного процесу, а гальмування — подразником відновлюва-льних процесів у клітинах. У стані гальмування нервова клітина не відповідає на імпуль-си, що надходять, і активно відновлює свої ресурси. У кожній нервовій клітині процеси збудження і гальмування закономірно змінюються, являючи собою різні фази її діяльності. При дії подразника надмірної сили або багаторазового його по-вторення у нервових клітинах замість збудження виникає процес гальмування. Таке гальмування отримало назву охоронного, біо-логічного за суттю і безумовного за походженням. Закономірності взаємодії процесів збудження і гальмування такі: • іррадіація; • індукція. Іррадіація — це поширення нервового процесу з місця, де він виник, на навколишні нервові центри. Індукція — це наведення протилежного процесу на навколи-шні нервові центри за умови концентрації збудження чи гальму-вання на місці свого виникнення. Концентрація збудження в нервових клітинах, що працюють, та індукція гальмування на навколишні нервові центри у процесі праці виключають непотрібні дії та зайві рухи працівника. Отже, гальмування у процесі праці: • виключає реакції працівника на побічні подразники; • захищає нервову систему від перенапруження та функціона-льного виснаження. Основними властивостями нервових процесів є їх сила, врів-новаженість і рухливість. Силою нервових процесів називають здатність нервових клі-тин розвивати і тривалий час витримувати значні напруження збудження і гальмування. Врівноваженість нервових процесів — це їх співвідношення за силою. Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу збудження у гальмування, і навпаки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Збудження і гальмування» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
