Говорячи про юрисдикцію ЄС потрібно відмітити її чітку лімітованість установчими договорами ЄС. Це пояснюється тим, що при укладенні договорів про заснування ЄС в них було чітко передбачено межі компетенції ЄС. В зв’язку з цим, національні системи права країн-учасниць ЄС носять універсальний характер, тобто нормами національного права регулюються усі види правовідносин, що виникають на території даної держави. Щодо норм права ЄС, то ними регулюється лише та сфера суспільних відносин, на яку поширюється юрисдикція ЄС. Найбільш значущою, з точки зору визначення меж юрисдикції ЄС, виступає преамбула Договору про утворення ЄС, яка містить мотиви, якими керувалися держави-учасниці при створенні ЄС та основні питання, які відносяться до сфери відання ЄС. Таким чином, у преамбулі Договору формулюються наміри держав-учасниць ЄС, які заявляють про свою рішучість сприяти зміцненню співробітництва європейських народів, гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, усуненню перешкод у міжнародній торгівлі, забезпеченню більш гармонійного розвитку держав-учасниць. У ній заявляється також про рішучість сприяти зміцненню миру і свободи шляхом об'єднання ресурсів. Наміри країн-учасниць, що передбачені преамбулою Договору про заснування ЄС більш повно конкретизуються в ст. 2 даного Договору, якою передбачена основна мета ЄС, що реалізується в процесі виконання передбачених ст.2 Договору заходів. Так, „Співтовариство має за свою мету, шляхом створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики та діяльності, основи яких визначені у статтях 3 і 4, сприяти гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності Співтовариства, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближенню економічних показників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній і соціальній інтеграції та солідарності держав-членів”. Таким чином, юрисдикція ЄС має чітко визначені межі, що зумовлюється тим, що держави-учасниці делегують органам ЄС тільки той обсяг повноважень, який їм необхідний для реалізації мети та завдань передбачених Договором про заснування ЄС. Така чітка визначеність та лімітованість юрисдикційних повноважень органів ЄС тягне за собою ряд юридичних наслідків. Так, будь-який акт органів ЄС, що виходить за межі їх юрисдикції може бути визнано недійсним Судом ЄС. В цілому ж потрібно зазначити, що до відання ЄС входить досить значне коло питань, що передбачені ст. 3 Договору про заснування ЄС. Тому, дані питання можна умовно поділити на певні сфери. Так, в економічній сфері можна виділити наступне коло питань: відміна митних зборів та кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів у торгівлі між державами-членами, а також інших подібних заходів; спільна торговельна політика; формування внутрішнього ринку, що характеризується скасуванням перешкод вільному руху товарів, осіб, послуг та капіталу між державами-членами; спільна політика у сфері сільського господарства та рибальства; спільна транспортна політика; запровадження єдиної загальної європейської валюти (євро); система запобіжних заходів щодо забезпечення конкуренції на внутрішньому ринку; посилення конкурентоспроможності промисловості ЄС та інші. До соціальної сфери відносяться такі питання: сприяння координації у здійсненні політики зайнятості між державами-членами з метою збільшення їх ефективності шляхом розвитку скоординованої стратегії з питань зайнятості; діяльність Європейського соціального фонду; внесок у досягнення високого рівня охорони здоров'я; внесок в освіту, професійне навчання та культурний розвиток держав-членів; ліквідація нерівності та підтримання рівноправності між чоловіками та жінками. До окремої сфери слід віднести питання пов’язані із гармонізацією національних законодавств держав-членів ЄС. Потрібно зазначити, що дані питання є особливо важливими з точки зору запобігання колізіям між національними системами права, з одного боку, та між національним правом держав-членів і правом ЄС, з іншого. Так, однією з найважливіших умов при прийнятті нових держав до складу Європейського Союзу є приведення їхніх правових систем у відповідність з нормами права ЄС. Слід також зазначити, що в ст.5 Договору про заснування ЄС, йдеться про таке поняття, як „виняткова юрисдикція ЄС”. Проте, ніде в правових актах ЄС це поняття не розкривається і не дається точного переліку повноважень, що відносяться до виняткової юрисдикції ЄС. В одному із своїх рішень Суд ЄС прийшов до висновку, що юрисдикція ЄС набуває виняткового характеру в тих випадках, коли реалізована гармонізація національного права, що передбачена засновницькими актами. Таким чином, можна зробити висновок про те, що виняткова компетенція ЄС має місце в тому випадку, коли держави-учасниці втрачають можливість видавати акти, якими б врегульовувалися відносини в тій чи інший сфері. Виключення складають випадки, коли вони безпосередньо наділяються цією можливістю з боку ЄС. Потрібно відмітити, що ст. 308 Договору про заснування ЄС передбачається можливість виходу інститутів ЄС за рамки компетенції передбаченої даним Договором. Так, згідно цієї статті „якщо під час функціонування спільного ринку виникає потреба у діях з боку Співтовариства з метою досягнення однієї з цілей Співтовариства, і якщо цей Договір не надає для цього необхідних повноважень, Рада, на підставі одноголосно прийнятого рішення, за пропозицією Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, вживає відповідних заходів”. Тому, наведене вище дає підстави говорити про так звані „презюмовані повноваження”. Суть останніх зводиться до того, що засновницький договір ЄС може і не містити певних повноважень, необхідних інститутам ЄС для реалізації цілей ЄС, проте якщо ці повноваження необхідні для реалізації таких цілей, то інститути ЄС можуть досить широко тлумачити надані їм Договором повноваження. Застосування ст. 308 Договору про ЄС стало однією з причин невдоволення з боку держав-учасниць, які бачать в застосуванні відповідного механізму спробу невиправданого розширення сфери юрисдикції ЄС, а отже, і сфери застосування європейського права. З метою обмеження цієї тенденції, в засновницьких договорах ЄС було закріплено принцип пропорційності та субсидіарності, що мав обмежити неконтрольоване розширення сфери юрисдикції ЄС. Цей принцип закріплено у ст. 5 Договору про заснування ЄС. Його деталізації присвячені також спеціальний Протокол та Декларація, що додаються до Амстердамського договору. Відповідно до принципу пропорційності інститути ЄС здійснюють свою юрисдикцію тільки в межах тих повноважень, що передані ЄС з боку держав-учасниць за установчим договором, а також для реалізації цілей передбачених цим договором. Своєрідним продовженням і доповненням принципу пропорційності служить субсидіарність. Вже та обставина, що принципи пропорційності і субсидіарності сформульовані в одній ст. 5 Договору про ЄС підтверджує, що автори названих текстів розглядали їх у єдності і виходили з їхньої взаємодоповнюваності. Принцип субсидіарності передбачає, що у випадках, коли досягнути цілей, які стоять перед ЄС неможливо зусиллями окремих держав-учасниць, а також, коли потрібними є спільні дії всіх членів ЄС, то вирішення цих проблеми і здійснення конкретних дій стає справою самого ЄС, тобто однією з головних умов застосування принципу субсидіарності є необхідність спільних дій, спільних зусиль держав-учасниць.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Юрисдикція Європейського Союзу» з дисципліни «Право Європейського Союзу»
