Нормативно-правові акти інститутів Європейського Союзу
Найважливішу групу джерел європейського права утворюють акти, що видаються інститутами Європейського Союзу. Перелік цих актів та їхня коротка характеристика дані в ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства. До їх числа належать регламенти, директиви і рішення. Регламент є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов'язковий для всіх суб'єктів права ЄС і є актом прямої дії, тобто він підлягає застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні. Всі регламенти підлягають обов'язкової публікації в офіційному органі Європейського Союзу – „Journal offіcіal”, і вступають в силу, якщо інше не встановлено в самому акті, на 20-й день після їхнього опублікування. Пряма дія регламенту безпосередньо передбачена в установчих актах (ст. 249). Другий вид нормативно-правових актів, що видаються інститутами Союзу, - це директиви. Їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що в директиві, як правило, вказуються мета і результати, які повинні бути досягнуті, однак національній владі надається право самій визначати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнута. Директиви, таким чином, зв'язують державу тільки в тому, що стосується досягнення передбачених результатів. За загальним правилом, вказуються і терміни досягнення поставлених цілей. Однак директива ніякої детальної регламентації містити не повинна. Виділяють два види директив: 1) рамкові директиви; 2) звичайні директиви. Рамкові директиви утворюють самостійну групу актів, які ієрархічно не підпорядковані регламенту. Звичайні директиви можуть містити більш детальну регламентацію, особливо якщо вони приймаються на основі й на виконання регламенту. У цьому випадку має місце ієрархічна підпорядкованість. Однією із сфер, в якій директиви використовуються особливо широко, є здійснення заходів щодо гармонізації національного права. У цьому випадку вказується, які саме результати повинні бути досягнуті для того щоб уникнути колізії норм національного права різних держав-членів у тій чи іншій сфері, але при цьому не вказується, яким чином ці результати повинні бути досягнуті національною владою. Директиви можуть бути адресовані як всім державам-членам Союзу, так і окремим державам-членам Союзу. Директиви, які адресовані всім державам-членам набувають чинності з дати їх опублікування в „Journal offіcіal”, а директиви адресовані окремим державам-членам з моменту їх нотифікації. Третю групу нормативно-правових актів інститутів ЄС утворюють рішення. Їхня відмінна риса полягає в тому, що це акти індивідуального, а не загального характеру. Будучи обов'язковими для своїх адресатів, вони, як правило, стосуються спеціальних, вузьких, нерідко технічних питань і обов'язкові тільки для тих суб'єктів, яким вони адресовані. Причому адресатом не обов'язково повинна виступати держава, це можуть бути певні категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи. За загальним правилом, рішення нотифікуються (повідомляються) тим суб'єктам, яких вони безпосередньо стосуються і які виступають як виконавці відповідних розпоряджень. Правом видання нормативно-правових актів ЄС користується Рада, що діє разом з Європейським парламентом, Комісія, а також фінансові інститути типу Європейського центрального банку (ЄЦБ). Стаття 249 Договору про заснування ЄС передбачає можливість прийняття ще двох видів актів ЄС - це рекомендації і висновки. Однак вони не є нормативно-правовими актами, тобто не носять обов'язкового юридичного характеру. Разом з тим варто мати на увазі, що сама процедура прийняття нормативно-правових актів у рамках Європейського Союзу побудована таким чином, що нерідко для прийняття нормативно-правового акту, особливо загального характеру, потрібно попереднє одержання висновку з боку консультативно-допоміжних органів. Так, при виданні регламентів, що стосуються сфери економічного і соціального співробітництва, відповідні інститути Європейського Союзу повинні в обов'язковому порядку запитувати висновок Економічного і соціального комітету, а при прийнятті нормативно-правових актів, що стосуються здійснення регіональної політики, необхідно запросити думку Комітету регіонів. Сам по собі висновок цих консультативних органів обов'язковим для інститутів, що приймають регламент чи директиву, не є. Однак якщо такий висновок не буде запитано, то це може слугувати підставою для анулювання прийнятого нормативно-правового акту в зв'язку з істотним дефектом форми. Нормативно-правові акти інститутів ЄС утворюють основну і найбільш численну частину джерел права ЄС.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Нормативно-правові акти інститутів Європейського Союзу» з дисципліни «Право Європейського Союзу»
