На відміну від романо-германського типу правової системи, яка визначає норму права як розпорядження конкретного історичного законодавця, ісламські правники розглядають її як загальнообов'язкове правило поведінки, адресоване мусульманській общині Аллахом. Це правило поведінки містить в своїй основі релігійні догми, віру, а не логічні, раціональні рішення. Тому норма права не може бути змінена, вона абсолютна, їй слід підкорятися. Формулювання норми відбувається двома шляхами: 1) прямим — через одкровення; 2) опосередкованим — через тлумачення волі Аллаха правознавцями. На думку вчених-юристів (арабських і вітчизняних), у кожному випадку, не врегульованому Кораном або суною, у мусульманському праві передбачені як би дві норми: - «істинна», яка має застосовуватися виходячи з його духу (має «божественне» походження); — реальна, яка застосовується муджтахідами (має «раціональне» походження). В ідеалі вони повинні збігатися. В окремих випадках мудж-тахіди (тлумачі релігійних і правових питань) приймають неправильні рішення, що спричиняє суперечливість норм. Якщо справа вирішується неправильно, вина в цьому покладається на мудж-тахіда, а не на недосконалість мусульманського права, його прогалини. Видами норм мусульманського права за змістом є: 1) розпорядження, що оцінюють вчинки правовірних. Встановлено п'ять категорій вчинків: а) обов'язкові; б) рекомендовані; в) дозвільні; г) осудні; ґ) заборонені. До забороненого можна віднести, наприклад, лихварство, процентну позику. Правда, заборону процентної позики можна обминути, якщо вдатися до подвійної купівлі-продажу або надання кредитору як забезпечення можливості користування майном, що дає прибуток; 2) норми, що формулюють правила поведінки в конкретних ситуаціях, а також умови здійснення і наслідки конкретних дій. Наприклад, як покарання за умисне вбивство встановлено страту. Норми мусульманського права, в основі яких лежать релігійні вказівки (перший вид), у кількісному відношенні поступаються юридичним нормам, уведеним мусульманськими правознавцями на основі прийомів юридичної техніки і визнаним державою (другий вид). До них належать і норми, які визначають конкретні інститути державної влади, включаючи компетенцію і порядок формування. Види норм мусульманського права за ступенем визначеності поділяються на: 1) абсолютні — не допускають різних тлумачень, іджтихаду. Це здебільшого правила релігійного культу і низка норм, які регулюють взаємостосунки між людьми; 2) абстрактні — допускають різні тлумачення змісту, конкретизацію різних правил поведінки на основі іджтихаду. Без конкретизації в результаті іджтихаду застосування цих норм (нечітких і неоднозначних) неможливо. Видами норм за ступенем спільності є: 1) норми-принципи, сформульовані у вигляді теоретичних узагальнень; 2) казуальні норми, які виникають, як правило, емпіричним шляхом (такими, наприклад, є норми суни). На відміну від норм континентального права, регулятивні норми мусульманського права не знають поділу на дозвільні, зобов'язальні та заборонені. Всі вони — зобов 'язальні, оскільки в їх основі лежить обов'язок здійснити ті чи інші вчинки, що обумовлено їх релігійно-моральною природою. Мусульманське право грунтується на ідеї зобов'язань, покладених на людину, а не на правах, які вона може мати. Санкціям у нормах права приділено мало уваги. Санкцією за невиконання обов'язків, покладених на віруючого, вважається гріх того, хто їх порушує. Норма мусульманського права є гнучкою. Підтримуючи зв'язок з релігією, вона постійно пристосовується до змін у суспільстві, завдяки чому зберегла авторитет усього права.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Норма мусульманського права» з дисципліни «Теорія держави і права»
