Шпаргалки! - Мікроекономіка

Середній продукт досягає максимуму при умові використання такої кількості змінного фактора, яка відповідає точці дотику променя, який виходить з початку координат та кривої сукупного продукту. На рис. 1 це точка С.
Якщо провести дотичні до будь-якої точки кривої сукупного продукту, то можна знайти тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X. Тангенс будь-якого з цих кутів дорівнює граничному продукту.
Середній продукт буде збільшуватися до тих пір, поки граничний продукт буде більший за нього (рис.2).

рис.1
рис. 2
Рис. 1. Крива сукупного продукту змінного фактора
Рис. 2. Криві середнього та граничного продуктів
При залученні у виробництва нової порції ресурсу, продуктивність якої більша за середню, відбудеться збільшення і середнього показника. I навпаки, якщо виявиться, що гранична продуктивність змінного фактора менша, ніж середня, то відповідне залучення зменшить середній показник.
Саме тому максимальне значення середній продукт набуває в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР = МР. А граничний продукт досягає свого максимального значення в точці А, потім починає зменшуватися до нуля і навіть до від'ємних значень.
Починаючи з певного обсягу збільшення одного з факторів виробництва, при незмінних інших факторах відбувається зменшення граничного продукту цього фактора (закон спадної граничної продуктивності).

28. Загальна характеристика ринку факторів виробництва
Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробник не купуватиме працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від продуктивності ресурсу при створенні товару.
У той же час, попит навіть на найпродуктивніший і найуніверсальніший ресурс буде близький до нуля, якщо товар, виготовлений з нього, не матиме збуту. Отже, попит на певний ресурс залежить також від попиту та ціни на виготовлений з нього товар, що реалізується на ринку кінцевих продуктів. Наприклад не тому дороге вино, що дорогий виноград, з якого воно виготовлене, а навпаки: виноградники, дорогі тому, що з них виготовляють це вино.
Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, що залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою.
Проаналізуємо ситуацію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку.
Як відомо, в короткостроковому періоді діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня.
Граничний продукт у грошовому вираженні (МRР) — це продукт загальної виручки внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва:
МRР =∆ТR / ∆L.
Граничні витрати на ресурси (МRС) — це величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю:
МRС = ∆ТС /∆L.
Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає приріст валової виручки фірми більший ніж приріст її сукупних витрат. Межею діяльності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій врівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:
МRР = МRС.
Оскільки виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишатимуться незмінними і не залежатимуть від кількості залучених ресурсів. Щодо ресурсу праці, то граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітної платі (W), тоді:
МRР = W
Наприклад, якщо зарплата становить 20 грн., то для ситуації, що наведена в табл.1, доцільно залучати 6 працівників, оскільки сьомий працівник коштуватиме виробникові 20 грн., а приріст валової виручки буде лише 16 грн.
Для моделі конкурентного ринку ресурсів крива попиту на певний ресурс збігатиметься з кривою граничного продукту у грошовому вираженні (рис.1).
Фактори, що впливають на обсяги залучення ресурсів до виробничої діяльності:
1) рівень зарплати, який склався на ринку праці. Його зміна перемістить лінію ^ вгору або вниз, що змінить точку її перетину з кривою МRР;
2) зміна цін на продукт, тоді переміститься сама крива МRР;
3) зміна продуктивної праці.

3. Закон спадної граничної корисності благ
Розрізняють пряму, непряму та повну корисність.
Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно має пряму корисність.
Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність.
Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.
Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.
Функція корисності може бути представлена як:
U=ƒ (х, у, ... n),
де U — корисність;
х, у, ... n— кількість відповідних товарів, що споживаються за певний період.
Сукупна корисність (TU) — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами . (рис.1)
Гранична корисність — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги. (рис.2)
Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Госсена) величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.
Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деякі винятки. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності, а функція корисності є монотонно спадною.
Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки і т. д.) Зростаюча гранична корисність може спостерігатись інколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).
Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанні можуть бути антиблагами, наприклад, ліки. Корисність ліків полягає в суворому дозуванні. Подібно, надмірне перебування на сонці може призвести до опіків та захворювання шкіри.
Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.
Якщо споживач не заощаджує частину своїх доходів, не бере та не дає в борг, то бюджет споживача можна виразити через його витрати: бюджетним обмеженням.
І = РАА+РвВ+ ... +РХХ,
де I — бюджет споживача;
А, В, ... X — споживчі товари; РА, Рв, ... Рх — ціни відповідних товарів.
Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, ... виконується рівність:
МUА/РА = МUв /Рв = МUС /Рс = ... = λ
а для всіх неспожитих товарів Y, Z, ... виконуються нерівності:
МU Y /Р Y < λ , МU Z /Р Z < λ,...
де МUА , МUв в, МUС, МU Y, МU Z — граничні корисності товарів А, В, С, Y, Z ;
РА, Рв, Рс, Р Y, Р Z — Ціни товарів А, В, С, У, Z;
λ — деяка величина, що характеризує граничну корисність грошей.
Припустимо, що МUА/РА > МUв /Рв, наприклад, ] МUА = 40 ютилів за 1 кг, РА = 2 грн/кг, МUв = 50 ютилів за 1 кг, Рв = 4 грн/кг, тому:
МUА/РА = 40/2> 50/4 = МUв /Рв.
Очевидно, що при цьому покупець не досягає максимуму задоволення. Він може скоротити споживання товару В на 1 кг, втративши 50 ютилів. Але на зекономлені 4 грн. можна купити 2 кг товару А, що дасть додатково приблизно 80 ютилів (приблизно, тому що другий кілограм товару А може принести меншу корисність, наприклад, 39, а не 40 ютилів). Чистий виграш становитиме приблизно 80 - 50 = 30 ютилів. Із зменшенням споживання товару В збільшується його гранична корисність і, навпаки, із збільшенням споживання товару А зменшується його гранична корисність. Тому різниця між МUА/РА і МUв /Рв буде зменшуватися. Перерозподіл витрат буде тривати до тих пір, поки відношення граничної корисності до ціни для кожного, реально спожитого товару не стане однаковим:
МUА/РА = МUв /Рв = МUС /Рс.
Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме товари таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом.
Відношення МUА/РА показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності (2.3) можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина X показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

8. Ринковий попит і закон попиту
Ринковий попит — це сума індивідуальних попитів при певному рівні цін. Бажання різних споживачів придбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися, тому що в них різні уподобання і доходи. Іншими словами, ринковий попит — це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами (табл.1).
Таблиця.1 Формування ринкового попиту
Ціна товару X, грн. Попит споживача, одиниць товару Ринковий попит D,
одиниць товару

1(d1) 2(d2) 3(d3)

Р1 = 30
Р2 = 20
Р3 = 10
Р4 = 40 -
-
5
15 -
5
15
25 5
15
30
40 5
20
50
80

Як видно з табл.1, при ціні 30 грн. лише третій споживач готовий придбати даний товар, тому ринковий попит співпадає з індивідуальним попитом третього споживача. При ціні 20 грн. ринковий попит вже формується як сума індивідуальних попитів третього і другого споживачів, а при цінах 10 і 4 грн. — як сума попитів усіх трьох споживачів.
Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якій ціні. Вона будується ж сума кривих індивідуальних попитів (рис..1).

Рис. 5.1. Ринковий попит X
Ринковий попит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, він залежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від кількості споживачів
Функція попиту — це залежність між величиною попиту га факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на і попит ціна товару.
Функція попиту може бути задана рівнянням:
ХD = ƒ (P)
де ХD — обсяг попиту, одиниць товару; Р — ціна товару.
Досить стійка залежність між попитом на товар та його цінами дає змогу сформулювати закон попиту, який стверджує, що підвищення цін на певний товар призводить до зменшення обсягів попиту на нього і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.
На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит, належать до нецінових. їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).
До нецінових факторів ринкового попиту належать:
- зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;
- зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;
- кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;
- цінові очікування покупців;
- доходи споживачів.
У реальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему.