16. Прибуток як кінцевий результат діяльності. Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТК = Р х Q, де Р — ціна продукції, Q — кількість продукції.
Середня виручка (АR) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АR = ТR / Q.
Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR = ∆ТR / ∆Q.
Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.
Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.
Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.
19. Еластичність пропозиції. Методи обчислення.
Еластичність пропозиції за ціною — це співвідношення між відносною зміною пропозиції та відносною зміною ціни:
Ер = (∆S/S) : (∆Р/Р).
Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції при підвищенні ціни) випливає, що значення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною завжди буде додатним.
Аналогічно до обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною можна розрахувати низку інших показників, що показують еластичність пропозиції за деякими іншими факторами, що впливають на неї.
20 . Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики
Умови досконалої (чистої) конкуренції
1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Частка кожного з них на ринку повинна бути настільки мала (< 1%), що будь-які його дії (збільшення чи зменшення обсягу продаж, зміна ціни) ніяк не вплинуть на ринкову ситуацію. Такі умови досить рідкісні. Умовним прикладом ринку досконалої конкуренції можна назвати ринок сільськогосподарської продукції, біржові торги, продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.
2. Стандартна продукція. Споживач не розрізняє продукцію різних продавців, йому однаково, в кого купити певний товар.
3. Неможливість впливу окремого продавця на ринкову ціну. Продавець може продати товар дешевше ринкової ціни, але це ніяк не вплине на загальну ринкову ціну через мізерну частку продавця на ринку. Крім того, це суперечить припущенню про максимізацію вигоди кожним економічним суб'єктом. Продавець може також продавати товар дорожче його ринкової ціни, але в цьому випадку різко зменшиться попит на відповідний товар, адже продукція конкурентів виявиться дешевшою.
4. Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринку досконалої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає, оскільки вона, як правило, ґрунтується на диференціації товарів.
5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.
6. Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніяких законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненню підприємств, що виробляють певний товар.
На відміну від ринкового попиту, крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична, адже скільки б продукції він не запропонував до продажу, це ніяк не вплине на ринкову ціну (рис.1).
а
б)
Рис. 1 Відмінності ринкового попиту та попиту для конкурентного виробника: а) крива попиту для конкурентного виробника; б) крива ринкового попиту
Особливості попиту на продукт конкурентної фірми виявляються через наступні показники:
1. Сукупна (валова) виручка (ТR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції:
TR = QP,
де (Q — кількість товару, Р — його ціна.
2. Середня виручка (АR) — це відношення сукупної виручки до кількості проданої продукції:
AR = ТR/Q = Р.
3. Гранична виручка (МR) — це приріст валової виручки, що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару:
МR = ∆TR/∆ Q.
Залежність зміни перелічених показників від обсягу виробництва продукції зображено на рис.2.
Сукупна виручка конкурентного виробника зростає прямо пропорційно обсягу його продаж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовах конкурентного ринку будуть рівними між собою.
Рис. 2. Сукупна, середня та гранична виручка конкурентної фірми
24. Особливості організації олігополістичного ринку
Точний прогноз поведінки фірми в умовах олігополістичного ринку неможливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3 найбільші фірми ("жорстка" олігополія), так і 10-20 ("м'яка" олігополія). Тому виділяють такі варіанти ціноутворення олігополіста:
_ ламана крива попиту;
_ ціноутворення, зумовлене таємним зговором;
_ лідерство в цінах;
_ ціноутворення за принципом "витрати плюс".
1. Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С), що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі варіанти поведінки цих фірм:
а) якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, щоб реалізувати більше своєї продукції, а фірми-конкуренти повторюють цей маневр, то приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок інших галузей);
б) якщо фірма А підвищить ціни, а її приклад наслідують інші, то це призведе до зниження загального обсягу продаж і до зменшення продажу кожною фірмою;
в) фірма А знизить ціни, а В і С — ні, тоді А збільшить обсяги продукції за рахунок В і С;
г) А підвищує ціни, а В і С — ні, тоді А втрачає частину ринку, його окупують В і С.
3 даних чотирьох альтернатив найбільш вірогідніші дві ситуації: 1) коли А знизить ціни, В і С будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частини ринку; 2) коли А підвищить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щоб звільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 1).
Звідси зрозуміло, чому ціни на олігополістичному ринку є негнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива граничної виручки означає, що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсяги виробництва (рис.1).
Рис. 1. Ламані криві попиту та граничної
виручки
для олігополіста
2. Ціноутворення, зумовлене таємним зговором. Якщо кілька фірм у галузі приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та поділити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок олігополістичної конкуренції в ринок чистої монополії.
Фактори, що протидіють укладанню картельних угод:
а) адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність учасників цінової змови;
б) відмінності у витратах та обсягах продаж фірм олігополістів, тому важко домовитись за ціну;
в) при "м'якій" олігополії кількість фірм у галузі надто велика для погодження дій;
г) серед учасників угоди можливе порушення угоди (зниження цін) з метою отримання додаткових замовлень;
д) економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників.
3. Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій через механізм "лідерство в цінах". Найважливіша фірма в галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'язково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготуватися до маневру і вивчити їх реакцію.
4. Ціноутворення за принципом "витрати плюс". Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується лідерами для спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей метод не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.
11. Методи обчислення показника еластичності
Еластичність попиту за доходом розраховується як співвідношення відносної зміни попиту та відносної зміни доходу споживача (I).
На рис. 1 показано підвищення попиту (переміщення кривої вправо) на ∆Х (Х2 – Х1), що викликане зростанням доходу на ∆І (І1 - І2). У такому випадку еластичність попиту за доходами дорівнює:
Е1 (∆Х / Х) : (∆І / І)
Еластичність попиту за доходами може приймати різні значення: Е1 > 0 — для нормальних товарів; Е1 > 1 — для предметів розкоші; Е1 < 0—для неякісних товарів. У випадку нульової еластичності попиту за доходами споживання даного товару взагалі не залежить від рівня доходу споживача (сіль).
Ціни на інші суміжні товари (РУ) також впливають на попит, і силу такого впливу показує коефіцієнт перехресної еластичності попиту, що показує відсоткову зміну обсягу придбаних товарів X залежно від одновідсоткової зміни ціни будь-якого товару Ү:
Е с = (∆Х / Х): (∆РҮ / РҮ).
Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має додатне значення, то із підвищенням ціни на товар У зростає попит на товар X. Відповідна залежність характерна для товарів-субститутів. Взаємозамінність різних сортів ковбаси достатньо висока, тому навіть невелике збільшення цін на один із них призведе до різкого підвищення попиту на інший.
Для комплементарних товарів характерне від'ємне значення коефіцієнта перехресної еластичності попиту (залежність між цінами на бензин та попитом на автомобілі, цінами на електроенергію та попитом на електричні плити, електрообігрівачі).
Коефіцієнт еластичності попиту набуватиме нульових значень для благ, які зовсім не пов'язані між собою.
Еластичність пропозиції за ціною — це співвідношення між відносною зміною пропозиції та відносною зміною ціни:
Ер = (∆S/S) : (∆Р/Р).
Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції при підвищенні ціни) випливає, що значення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною завжди буде додатним.
Аналогічно до обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною можна розрахувати низку інших показників, що показують еластичність пропозиції за деякими іншими факторами, що впливають на неї.
13. Сукупний, середній та граничний продукт. Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:
1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.
2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР / X.
3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР=∆ТР/∆Х.
15. Сукупні, середні та граничні витрати
Розраховують відповідні показники для витрат і виручки.
Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.
Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС / Q
Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = ∆ТС / ∆ Q.
Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Тotal Соst) — це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.
У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерські й економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витрат і прибутку (табл. 8.1)1.
Таблиця 8.1 Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку
Загальна виручка підприємства
Економічні витрати Економічний прибуток
Явні витрати
Витрати на обладнання Сировина
Електроенергія
Заробітна плата
Інші явні виграти Неявні витрати
Процент на власний капітал
Зарплата підприємця
Нормальний прибуток
Інші неявні витрати
Бухгалтерські
витрати Бухгалтерський прибуток
У короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють також на постійні і змінні (рис.1).
Постійні витрати (FС — Fіхеd Соst) — це витрати, що не залежать від обсягів виробництва продукції. Вони існують навіть тоді, коли продукція зовсім не виробляється. Наприклад, відсотки за кредит, амортизація, орендна плата, витрати на освітлення та опалення приміщень і т. д.
Змінні витрати (VС — Vагіаblе Соst) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому ці витрати залежать від випуску продукції.
Основні види постійних витрат:
1. Відсотки за кредит.
2. Орендна плата.
3. Амортизація.
4. Капітальний ремонт.
5. Податки.
6. Страхові внески.
7. Витрати на управління.
Основні види змінних витрат:
1. Витрати на сировину.
2. Оплата праці.
3. Витрати на паливно-мастильні матеріали.
4. Витрати на електроенергію.
У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупних витрат, але й середніх:
Середні постійні витрати (АFС — Аvеrаgе Fіхеd Соst) — це кількість постійних витрат виробництва (FС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
АFС= FС / Q
Середні змінні витрати (АУС — Аvеrаgе Vаrіаblе Соst) — це кількість змінних витрат виробництва (VС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
АVС = VС / Q
Рис.1. Криві сукупних (ТС), постійних (VС) та змінних (FС) витрат Q — обсяг випуску продукції, С — витрати)
Рис. 8.2. Криві витрат виробництва
Середні сукупні витрати (АТС — Аvеrаgе Тотаl Соst) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):
АТС = ТС/ Q
Середні сукупні витрати (АТС або АС) можна розрахувати як суму середніх постійних і середніх змінних витрат: АТС = АFС + АVС = (FС+ VС) / Q.
Аналізуючи криві витрат виробництва (рис.2), можна зробити наступні висновки:
1. При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона з випуклої стає опуклою).
2. Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних витрат (АТС) та середніх змінних витрат (АVС) у точках їх найменших значень.
3. Середні змінні витрати (АVС) необхідні для оцінки ефективності господарювання, визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б) скорочення виробництва; г) вихід із галузі.
4. Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми у короткостроковому періоді.
Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу – однаковий граничний продукт.
21. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) — це точка їх рівноваги (С) (рис. 1).
Рис. 1. Модель встановлення рівноважної ціни
X — обсяг попиту та пропозиції; Р — ціна; С — точка рівноваги; Хс — рівноважний обсяг попиту та пропозиції; Рс — рівноважна ціна; ХІ, Х2 — обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок;
Рн, Рд — ціни, при яких встановлюється дефіцит та надлишок.
У точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг попиту буде дорівнювати обсягу пропозиції (Хс). Завдяки якому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (Рс), яка і покупців, і продавців однаково задовольняє.
Рівноважна ціна (Рс) — ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.
Рівноважна ціна та рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. В умовах рівноваги економічний суб'єкт (виробник, продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Але як тільки відбудуться зміни у співвідношенні факторів, що впливають на рівновагу, знову почнуть діяти економічні стимули. Рівність попиту і пропозиції — теоретична абстракція. Вона майже не зустрічається в реальній господарській практиці.
23. Основні ознаки олігополії
До основних ознак олігополії належать:
Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх може бути від 2 до 20 (у СІПА антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше 10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні — до 35% ринку). Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі товари виробляються лише на певних територіях.
Продукт олігополії може бути як стандартним, так і диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).
Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.
Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.
Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.
Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин:
1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;
2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.
27. Нецінова конкуренція
Монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.
