Методи нецінової конкуренції:
1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватись без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способи продажу), але в довгостроковому періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.
2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.
22. Модель чистої монополії та її характеристики
Характеристики ринку:
1. На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття "ринкова пропозиція" та "пропозиція окремої фірми", а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит.
2. Товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації будемо вважати, що у споживача є лише два варіанти: або взагалі відмовитись від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.
3. Ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для монополіста попит збігається з ринковим і його можна розглядати як заданий, тому він встановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін.
4. Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:
а) масштаби виробництва (монополія — це велике підприємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);
б) легальні бар'єри (патент — виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія — право на заняття певним видом діяльності);
в) власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);
г) недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).
Монополізація ринку може досягатися:
1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування в галузі.
2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах. Форми монополістичних об'єднань:
а) картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту, квот та цін виробництва при умові збереження всіма учасниками комерційної та виробничої самостійності;
б) синдикат — це створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спільного спеціалізованого підрозділу, що здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;
в) трест — це об'єднання підприємств однієї галузі, що втрачають і комерційну і виробничу самостійність.
30. Капітал як ресурс тривалого використання, форми капіталу.
Капітал — це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити ефективність людської праці.
Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином, заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де й складається їх ціна — плата за право користування цими капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотка (r) — це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):
r = ПВ / ПК х 100%.
Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис. 1). Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування.
пк
4. Вибір споживача з ординалістських позицій.
Теорія споживацького вибору заснована на припущенні, що споживач поводиться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потреб у процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні.
Купуючи що-небудь у магазині чи на ринку, ми, перш за все, вибираємо те, що задовольняє наші потреби. Але одні і ті ж потреби можуть задовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття "уподобання споживача".
Уподобання споживача — це система цінностей людини щодо благ, це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб.
Крім уподобань, на споживацький вибір впливають ціни благ та доходи споживача.
Отже, споживацький вибір — це прийняття та реалізація рішень на підставі уподобань, ціни благ та доходів споживача з метою максимізації задоволення його потреб.
Споживацький вибір — поняття суто індивідуальне, але є м альні, типові для більшості людей закономірності, що дозволяють з високою мірою вірогідності прогнозувати поведінку споживачів.
Умови, за яких споживач надає перевагу певним товарам ГО послугам.
1. Здібність до ранжування альтернатив:
а) це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання;
б) якщо є дві альтернативи, споживач може або віддавати перевагу одній з них, або вважати їх рівноцінними.
2. Транзитивність потреб споживача:
а) це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв'язок між різними ступенями задоволення потреб;
б) якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, то це означає, що набір А має перевагу перед набором С;
в) транзитивність означає узгодженість у віддані переваги.
3. Більша кількість товару має перевагу над меншою:
а) передбачається, що споживач завжди захоче отримати більшу кількість товару, а не меншу, якщо товари якісні;
б) йдеться про те, що потреби в товарах та послугах не можуть бути цілком насиченими.
Для повнішого розуміння наведених вище умов споживацького вибору і застереження від можливих помилок уточнимо і деталізуємо деякі їх особливості:
1. Порівняння різних альтернативних благ здійснюється без будь-якого спеціального критерію: достатньо індивідуальних уподобань споживача.
2. Система уподобань у кожного споживача своя, тому необхідно аналізувати споживацький вибір конкретної особи.
3. Споживацький вибір стосується певного моменту часу, тому що з часом можливі зміни уподобань індивіда.
4. Уподобання споживача та його реальний вибір — речі досить віддалені між собою, так як "бажати" і "могти" — не одне і теж. Для більшості "Мерседес" привабливіший, ніж "Таврія", але дозволити його собі можуть лише одиниці.
5. Смаки та уподобання споживача є суб'єктивними, але це ні в якому разі не применшує важливість їх вивчення. Адже вони впливають практично на всі галузі людської діяльності: на деякі безпосередньо — виробництво одягу, парфум, а на інші — більш завуальовано.
6. Збільшення кількості блага (з додатною корисністю) в наборі завжди робить даний набір привабливішим навіть тоді, коли людина сама не може спожити одночасно такої кількості блага (передозування перетворює благо на антиблаго). Це пояснюється тим, що завжди можна відкласти частину блага на майбутнє споживання або обміняти його на інше благо.
7. Потрібно враховувати принцип "за інших однакових умов", адже важко порівнювати, наприклад, квартири в різних містах або площі землі без врахування їх рельєфу, розміщення та родючості.
5. Криві байдужості як спеціальний інструмент мікроекономічного аналізу. Крива кривих байдужості.
Крива байдужості — це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача)
Рис. 1 крива байдужості.
Рис. 2 Карта кривих байдужост
X, Y – обсяги споживання відповідних товарів;
U, U1, U2, U3, - криві байдужості.
Ринковий кошик (споживчий кошик) — це комбінація товарів для споживання їх протягом певного часу.
Споживач не розрізняє набори товарів X і Y, які розташовані на кривій байдужості U. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що і крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.
Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 2).
Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що не перетинаються.
Властивості кривих байдужості1:
1. Криві байдужості є монотонно спадними функціями (при збільшенні кількості певного блага значення функції спадає).
Зафіксуємо набір (Y, X) пари благ 1 та 2 і розглянемо в якій частині площини можуть перебувати еквівалентні набори. Іншими словами нас цікавлять набори, які перебувають на тій самі поверхні байдужості, що (Y, X) рис.3.
рис.3 Властивості кривих байдужості:
а) криві байдужості є монотонно спадними функціями;
б) криві байдужості не перетинаються
Очевидно, що поверхня байдужості, яка містить набір (Y, X), не буде проходити в областях А та С оскільки ці області містять кращі та гірші набори благ 1 та 2 . Методом вилучення ми дійшли висновку, що можливими областями, через які проходитиме поверхня байдужості, яка містить набір (Y, X), можуть бути лише області B та D, тобто вона є монотонно спадковою функцією.
2. Поверхні байдужості не перетинаються.
3. При збільшенні споживання певного блага зменшується величина іншого, яку людина жертвує заради отримання додаткової одиниці першого блага (прояв закону спадної граничної корисності). Якщо у людини, наприклад, багато одягу, але мало їжі, то заради додаткової одиниці їжі вона схильна пожертвувати значною часткою одягу. Якщо ж людина має багато їжі, то заради додаткової одиниці їжі вона буде схильна жертвувати вже меншою часткою гардеробу. На графіку видно, що кут нахилу поверхні байдужості до горизонтальної осі зменшується при збільшенні споживання блага, величина якого відображається на цій осі. Рис. 4.
4. Чим більше поверхня байдужості віддалена від початку координат, тим привабливішими для людини є набори благ, мі розташовані на цій поверхні. Ця властивість навіть не потребує доведення: вона випливає з самих умов надання переваг. Чим більше в наборі благ, тим він корисніший.
12. Фактори виробництва, їх групування та варіації. Поняття виробничої функції.
Виробництво — це процес використання ресурсів (робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких (здібностей) для виготовлення товарів, послуг, інформації.
Виробництво можна уявити ж систему, що споживає на вході певні ресурси, а на виході видає готові продукти: товари або послуги в натуральному чи грошовому вимірі (рис. 6.1).
У процесі виробництва споживаються такі ресурси або фактори виробництва:
Земля Товари,
Капітал послуги,
Праця інформація
Підприємницькі
здібності
Виробництво як система
1. Земля — вічний фактор виробництва, що включає не лише сільськогосподарські угіддя, але й всі природні ресурси (нафта, вугілля, газ, вода і т. д.).
2. Капітал (або фізичний капітал) — все, що створено працею людини і служить основою створення нового продукту (споруди, обладнання, матеріали і т. д.)-
3. Праця — це вплив людини на речовину природи з метою надання їй властивостей, здатних задовольняти людські потреби.
4. Підприємницькі здібності — це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, організацію виробництва, ризик з метою отримання прибутку.
Усі фактори, що використовуються у виробництві, кількісно обмежені. Площі сільськогосподарських угідь зменшуються як у цілому (будівництво, промисловість, військові потреби, економічні катастрофи і т. д.), так і в розрахунку на душу населення (у зв'язку з його приростом). Людство стоїть на порозі вичерпання природних ресурсів: нафти, газу, вугілля. Ресурс праці обмежений кількістю робочої сили, причому в кожному конкретному випадку потрібна не просто робоча сила взагалі, а певна її кваліфікація, що ще більше обмежує даний фактор виробництва. Підприємницькими здібностями володіють лише окремі особи (вчені вважають, що їх не більше 5-7% від загальної кількості працездатного населення). Капітал як результат взаємодії перших трьох факторів також є обмеженим ресурсом.
Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов'язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, між обмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт.
Розв'язати його можна двома шляхами:
1. Максимізувати обсяг виробництва при певних обмеженнях на ресурси.
2. Мінімізувати витрати ресурсів при заданих обсягах виробництва.
Щоб вирішити ці завдання, необхідно раціоналізувати форми об'єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення у процесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.
1. Відповідність факторів виробництва. Найбільша ефективність виробництва досягається тоді, коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація, освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв'язок двохсторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, коли працівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всі потенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засоби виробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.
2. Співвідношення факторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бути не тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівня розвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу і кількістю праці, що приводить його в рух.
3. Взаємозамінюваність факторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.
Підприємство — це відокремлена економічна структура, що виробляє і реалізує певні товари, послуги, інформацію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку.
Головна проблема підприємства — задовольнити постійно зростаючі потреби споживачів при обмежених ресурсах. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанта застосування.
Перед будь-яким підприємством постають три основні питання:
1. Що виробляти (які економічні блага і в якій кількості)?
2. Як виробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів)?
3. Для кого виробляти (хто отримає те, що вироблено)?
Умови, в яких функціонують підприємства:
1. Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами й інших суб'єктів (брати кредити, продавати облігації), але лише на платній основі.
2. Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників та керівництво підприємства.
3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення є головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.
4. Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.
5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий, винятковий характер. Ця допомога повинна бути обґрунтована інтересами національної економіки. Держава не може і не повинна бути щедрим спонсором, вона завжди має керуватися прагматичним розрахунком.
Параметри підприємства як мікроекономічної моделі
Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (L), капіталу (К) і землі (Z), то виробнича функція виглядатиме так:
де Q — максимальний обсяг продукції при даній технології і співвідношенні факторів виробництва L, К, Z.
Властивості виробничої функції:
1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі.
2. Існує певна взаємозамінність та компліментарність (доповнюваність) факторів виробництва.
3. Зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.
Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.
Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції.
У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів: Q = f (х)
17. Виробнича функція з одним змінним фактором та її графічне відображення. Правило спадної віддачі (продуктивності) змінного фактору виробництва.
Припустимо, що всі фактори виробництва, крім одного, є незмінними. Така ситуація можлива в короткостроковому періоді, а ми маємо справу з однофакторною виробничою функцією, або частинною варіацією факторів виробництва.
Основними показниками тут є сукупний (ТР), середній (АР) та граничний (МР) продукти змінного фактора виробництва.
Залежність сукупного продукту від зміни фактора X показано в таблиці 1 та на рис.1.
Сукупний продукт зростає із збільшенням змінного фактора. Але це зростання затухаюче. Настає момент, коли збільшення змінного фактора призводить до зменшення обсягу виробництва продукції. Тобто виробничий процес настільки перенасичений цим фактором виробництва, що він не може ефективно використовуватись.
Середній продукт змінного фактора розраховують через вимірювання нахилу променя, що проведений від початку координат до відповідної точки кривої сукупного продукту. Наприклад, нахил променя ОА визначається через співвідношення координат точки А: Q1 / Х1 — це середній продукт у цій точці.
