Законодавчі акти, нормативні документи - Конституція України

Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники
центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права
суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім
викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час),
входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства
або організації, що має на меті одержання прибутку. ( Частина
перша статті 120 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004 )
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету
Міністрів України, інших центральних та місцевих органів
виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Р о з д і л VII

ПРОКУРАТУРА

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на
яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина,
додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими
особами. ( Статтю 121 доповнено пунктом 5 згідно із Законом
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор
України, який призначається на посаду та звільняється з посади за
згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада
України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України,
що має наслідком його відставку з посади. ( Частина перша статті
122 в редакції Закону N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 )
Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять
років.

Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів
прокуратури України визначаються законом.

Р о з д і л VIII

ПРАВОСУДДЯ

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно
судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих
функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі. ( Офіційне тлумачення положення частини
другої статті 124 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 8-рп/2002
( v008p710-02 ) від 07.05.2002, N 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) від
09.07.2002 )
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та
судами загальної юрисдикції. ( Офіційне тлумачення положення
частини третьої статті 124 див. в Рішенні Конституційного Суду
N 8-рп/2002 ( v008p710-02 ) від 07.05.2002 )
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через
народних засідателів і присяжних.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є
обов'язковими до виконання на всій території України.
( Офіційне тлумачення статті 124 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 9-зп ( v009p710-97 ) від 25.12.97 )

Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні
будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції
є Верховний Суд України.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні
вищі суди.
Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів
гарантуються Конституцією і законами України. ( Офіційне
тлумачення положення частини першої статті 126 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 19-рп/2004 ( v019p710-04 ) від 01.12.2004 )
Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. ( Офіційне
тлумачення положення частини першої статті 126 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 19-рп/2004 ( v019p710-04 ) від 01.12.2004 )
Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України
затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку
судом.
Судді обіймають посади безстроково, крім суддів
Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на
посаду судді вперше.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або
призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом
здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з
посади за власним бажанням.
Повноваження судді припиняються у разі його смерті.
Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Стаття 127. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у
визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
Професійні судді не можуть належати до політичних партій та
профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати
представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади,
виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та
творчої.
На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною
комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти
років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права
не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та
володіє державною мовою.
Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають
фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді
відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку
та їх професійного рівня встановлюються законом.
Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку,
встановленому законом.

Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді
строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші
судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються
Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому
законом.
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та
звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом
Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і
підкоряються лише закону.
Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів
чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і
судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх
доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження
рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9) обов'язковість рішень суду.
Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства
в судах окремих судових юрисдикцій.
За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до
юридичної відповідальності.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови
для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті
України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє
суддівське самоврядування.

Стаття 131. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої
належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про
звільнення їх з посад;
( Офіційне тлумачення пункту 1 частини першої статті 131 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) від
16.10.2001 )
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами
вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та
розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної
відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також
прокурорів.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна
Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд
адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних
закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по
три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури -
двох членів Вищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова
Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний
прокурор України.

Р о з д і л IX

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

Стаття 132. Територіальний устрій України грунтується на
засадах єдності та цілісності державної території, поєднання
централізації і децентралізації у здійсненні державної влади,
збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з
урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних
і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою
України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони,
міста, райони в містах, селища і села.
( Офіційне тлумачення частини першої статті 133 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001 )
До складу України входять: Автономна Республіка Крим,
Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська,
Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська,
Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська,
Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська,
Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська
області, міста Київ та Севастополь.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який
визначається законами України.
( Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 133 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003, N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 )

Р о з д і л X

АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою
частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією
України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію
Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної
Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як
половиною від конституційного складу Верховної Ради України.
Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки
Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не
можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються
відповідно до Конституції України, законів України, актів
Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх
виконання.

Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки
Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх
повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до
виконання в Автономній Республіці Крим.
Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної
Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим
призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою
Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.
Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради
Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки
Крим визначаються Конституцією України та законами України,
нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки
Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами,
що належать до єдиної системи судів України.

Стаття 137. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне
регулювання з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар'єрів;
3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;
4) містобудування і житлового господарства;
5) туризму, готельної справи, ярмарків;
6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури,
історико-культурних заповідників;
7) транспорту загального користування, автошляхів,
водопроводів;
8) мисливства, рибальства;
9) санітарної і лікарняної служб.
З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам
України Президент України може зупинити дію цих
нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо
їх конституційності.

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:
1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної
Республіки Крим;
2) організація та проведення місцевих референдумів;
3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;
4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної
Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики
України;
5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної
Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного
розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля -
відповідно до загальнодержавних програм;
6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон
санітарної охорони курортів;
7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної
злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
8) забезпечення функціонування і розвитку державної та
національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і
використання пам'яток історії;
9) участь у розробленні та реалізації державних програм
повернення депортованих народів;
10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення
зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим
або в окремих її місцевостях.
Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути
делеговані також інші повноваження.

Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво
Президента України, статус якого визначається законом України.

Р о з д і л XI

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної
громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську
громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно
вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і
законів України.
( Офіційне тлумачення частини першої статті 140 див. в Рішеннях
Конституційного Суду N 12-рп/2002 ( v012p710-02 ) від 18.06.2002,
N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від 25.12.2003 )
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах
Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
( Офіційне тлумачення положень частини другої статті 140 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003, N 9-рп/2005 ( v009p710-05 ) від 13.10.2005 )
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в
порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через
органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та
їх виконавчі органи.
( Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 140 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003 )
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та
обласні ради.
Питання організації управління районами в містах належить до
компетенції міських рад.
( Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 140 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001 )
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за
ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та
інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною
власної компетенції, фінансів, майна.

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної,
обласної ради входять депутати, які обираються жителями села,
селища, міста, району, області на основі загального, рівного,
прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на
п'ять років. ( Частина перша статті 141 в редакції Закону
N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 - набирає чинності з дня
набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році )
Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого
виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на
чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову,
який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.
( Офіційне тлумачення положень частини другої статті 141 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 ( v021p710-03 ) від
25.12.2003 )
Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні
повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації
визначаються законом.
Голова районної та голова обласної ради обираються
відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого
самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих
бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні
районних і обласних рад.
( Офіційне тлумачення частини першої статті 142 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/2001 ( v011p710-01 ) від 13.07.2001 )
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на
договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти
бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного