1. Аудиторський ризик та його оцінка.
Аудиторський ризик — це наслідок двох чинників: ризику того, що можуть бути суттєві помилки, а також того, що цих істотних помилок не виявлять.
Переважна більшість зарубіжних економістів погоджується з моделлю аудиторського ризику, і описує її у такому вигляді:
DAR=IRxCRxDR,
де DAR — прийнятний аудиторський ризик; IR — внутрішньогосподарський ризик; CR — ризик контролю; DR — ризик невиявлення.
Прийнятний аудиторський ризик (DAR) виражає міру готовності аудитора надати позитивний висновок без застережень за умови, що ймовірність існування суттєвих помилок у фінансовій звітності клієнта після проведення аудиту не перевищує величини DAR, яка може коливатися в межах від 0 до 1 (або від 0% до 100%).
Внутрішньогосподарський ризик (IR) — це ризик того, що в реєстрах бухгалтерського обліку і відповідно у фінансовій звітності клієнта міститься недостовірна інформація.
Ризик контролю (CR) — це ризик того, що система внутрішнього контролю клієнта не може вчасно запобігти помилкам або знайти їх у обліку і звітності.
Для остаточного аналізу й оцінки аудиторського ризику часто подають у такому вигляді:
Таким чином, завданнями аудитора в процесі визначення аудиторського ризику є правильна оцінка величини внутрішньогосподарського ризику і ризику контролю, а також регулювання і вплив на цю величину ризику невиявлення.
Якщо розрахований рівень аудиторського ризику надто високий порівняно з припустимим, аудитор може відмовитися від подання аудиторського висновку або розробити комплекс заходів, спрямованих на зниження цього рівня. Такими заходами можуть бути відновлення обліку, детальне дослідження господарських операцій тощо.
2. Види аудиторських висновків.
Є п'ять видів аудиторських висновків.
1. Безумовно позитивний висновок — надана інформація дає дійсне і повне уявлення про реальний склад активів і пасивів, господарська діяльність здійснюється відповідно до чинного законодавства, система обліку відповідає законодавчим і нормативним вимогам, фінансова звітність складена на підставі справжніх даних обліку і достовірно відображає фінансовий стан.
2. Умовно-позитивний висновок (є фундаментальна непевність). У зв'язку з неможливістю перевірки окремих фактів аудитор не може висловити свою думку щодо вказаних моментів, але вони мають обмежений вплив на стан справ у цілому і не перекручують дійсний фінансовий стан. Аудитор вважає можливим підтвердити, що за винятком згаданих обмежень надана інформація свідчить про відповідність господарської діяльності чинному законодавству. Система обліку відповідає законодавчо-нормативним вимогам. Фінансова звітність складена на підставі достовірних даних і в цілому достовірно відображає фактичний фінансовий стан.
3. Умовно-позитивний висновок (є фундаментальна незгода). Деякі операції оформлені з порушенням встановленого порядку. Однак вказані моменти мають обмежений вплив на стан справ у цілому і не викривляють дійсний фінансовий cтан. Аудитор вважає можливим підтвердити, що за винятком згаданих обмежень надана інформація свідчить про відповідність здійснюваної господарської діяльності чинному законодавству. Система обліку відповідає законодавчим і нормативним вимогам. Фінансова звітність складена на підставі достовірних (справжніх) фінансових даних і в цілому достовірно відображає фактичний фінансовий стан.
4. Негативний висновок. Аудитом встановлені порушення. Допущені порушення викривляють реальний стан справ у цілому (в основному). Прийнята система обліку не відповідає законодавчим і нормативним вимогам. Дані фінансової звітності не відповідають обліковим даним. Таким чином, дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності не дають достовірного уявлення про дійсний фінансовий стан.
5. Відмова від надання висновку. У зв'язку з неможливістю перевірити факти аудитор не може висловити думку щодо вказаних моментів. Представлені моменти суттєво впливають на дійсний стан справ у цілому. У зв'язку з відсутністю достатніх аудиторських свідчень аудитор не може видати об'єктивний аудиторський висновок.
3. Історичні та економічні передумови виникнення аудиту в Україні.
В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.
Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і звітності.
Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової
економіки кожної країни.
Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. — той, що вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб.
Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які відстоювали справедливість.
Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.
4. Мета та основні завдання аудиту.
Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.
Мета аудиту - сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.
Основними завданнями аудиту є:
* перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;
* виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;
* реальність визначення фінансових результатів;
* оцінка ефективності внутрішнього контролю;
* надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.
5. Аудиторська палата України, її функції та повноваження.
Аудиторська палата України - самоврядний орган, що здійснює сертифікацію суб'єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та аудиторів.
Повноваження Аудиторської палати України:
1) здійснює сертифікацію осіб, які мають намір займатися аудиторською діяльністю;
2) затверджує стандарти аудиту;
3) затверджує програми підготовки аудиторів та за погодженням з Національним банком України програми підготовки аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків;
4) веде Реєстр;
5) здійснює контроль за дотриманням аудиторськими фірмами та аудиторами вимог цього Закону, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів;
6) здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок та організації контролю за якістю аудиторських послуг;
7) регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в процесі здійснення аудиторської діяльності та у разі необхідності застосовує до них стягнення;
8) здійснює інші повноваження, передбачені Законом «Про аудиторську діяльність» та Статутом Аудиторської палати України.
Щорічно Аудиторська палата України отримує від аудиторських фірм та аудиторів звіти про виконані ними роботи, здійснює їх аналіз та подає до Кабінету Міністрів України узагальнену інформацію про стан аудиторської діяльності в Україні.
6. Основні положення Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р.
Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Сфера дії Закону
Стаття 2. Законодавство про аудиторську діяльність
Стаття 3. Аудиторська діяльність
Стаття 4. Аудитор
Стаття 5. Аудиторська фірма
Стаття 6. Стандарти аудиту
Стаття 7. Аудиторський висновок та інші офіційні документи
Стаття 8. Обов'язкове проведення аудиту
Стаття 9. Обов'язки суб'єктів господарювання при проведенні аудиту
Розділ II СЕРТИФІКАЦІЯ АУДИТОРІВ І РЕЄСТР АУДИТОРСЬКИХ ФІРМ ТА АУДИТОРІВ
Стаття 10. Сертифікація аудиторів
Стаття 11. Реєстр аудиторських фірм та аудиторів
Розділ III АУДИТОРСЬКА ПАЛАТА УКРАЇНИ
Стаття 12. Повноваження Аудиторської палати України
Стаття 13. Створення Аудиторської палати України
Стаття 14. Діяльність Аудиторської палати України
Стаття 15. Голова Аудиторської палати України
Розділ IV ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ ТА НАДАННЯ ІНШИХ АУДИТОРСЬКИХ ПОСЛУГ
Стаття 16. Загальні умови проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг
Стаття 17. Підстави для проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг
Розділ V ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ АУДИТОРІВ І АУДИТОРСЬКИХ ФІРМ
Стаття 18. Права аудиторів і аудиторських фірм
Стаття 19. Обов'язки аудиторів і аудиторських фірм
Стаття 20. Спеціальні вимоги
Розділ VI ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АУДИТОРІВ ТА АУДИТОРСЬКИХ ФІРМ
Стаття 21. Цивільно-правова відповідальність аудиторів та аудиторських фірм
Стаття 22. Інші види відповідальності аудиторів та аудиторських фірм
Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
7. Аудиторська оцінка фінансового стану та платоспроможності підприємства.
Аудит фінансового стану підприємств починають із вивчення ліквідності і платоспроможності підприємства. До платоспроможного відноситься підприємство, в якому сума поточних активів (запаси, кошти, дебіторська заборгованість та інші активи) більша або дорівнює його зовнішній заборгованості (зобов’язанням).
Ліквідність підприємства виявляється в можливості швидко мобілізувати діючі засоби (активи) для оплати у відповідні строки по зобов’язаннях (пасивах), а також непередбачених боргів. Показник ліквідності залежить від ступеня відповідності платіжних засобів, що є в наявності, та короткострокових боргових зобов’язань.
Поняття платоспроможності та ліквідності дуже близькі, але друге є більш ємне. Ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективу. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але мати несприятливі можливості в майбутньому.
Ліквідність підприємства є важливим критерієм оцінки його фінансового стану акціонерами, банками, постачальниками та іншими партнерами. Ліквідність — одна з найважливіших умов стійкого фінансового стану підприємства.
Високоліквідними засобами підприємств є грошові засоби в касі і на поточних рахунках в банку, так як вони у будь-який час можуть бути використані для оплати заборгованості.
Наступними за ступенем ліквідності активами є цінні папери і термінова дебіторська заборгованість за відвантажені товари і надані послуги.
Менш ліквідною є прострочена заборгованість за відвантажені товари, що не оплачені в строк покупцями за розрахунковими документами, термін оплати якої невідомий.
Ще менш ліквідними вважаються вартість готової продукції, яку ще потрібно
буде реалізувати, а також вартість запасів матеріальних цінностей.
Ліквідні засоби використовуються підприємством на погашення першочергових зобов’язань по заробітній платі, банківських кредитах і процентів за ними, по відрахуваннях та інших платежах.
Послідовність розміщення засобів (активів) за їх ліквідністю, тобто можливості обертання в готівкові гроші, можна представити таким чином:
Гроші: банкноти, депозити, монети; переказні векселі, грошові перекази, чеки; поточний рахунок.
Цінні папери, які легко реалізуються: короткострокові акції і облігації; акцептовані банком векселі; договір з перекупки; депозитні сертифікати.
Дебіторська заборгованість: по основній діяльності; по інших видах діяльності.
Матеріально-виробничі запаси: готова продукція; матеріали; товари; незавершене виробництво; інші запаси.
Необоротні активи: основні засоби; нематеріальні активи; інвестиції; відкладені платежі; відкладені витрати.
Платоспроможність підприємства характеризується його можливостями здійснювати чергові платежі і виконувати грошові зобов’язання за рахунок готівкових грошей і грошових засобів активів, що легко мобілізуються.
Тобто платоспроможність — це наявність у підприємства грошових коштів і їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості. Ознаками платоспроможності є:наявність грошей у касі та на поточних рахунках; відсутність простроченої кредиторської заборгованості.
До платіжних засобів відносяться суми по таких статтях балансу, як грошові засоби, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та замовниками та інші активи, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов’язань входять заборгованість з оплати праці, короткострокові і прострочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.
В умовах ринкових відносин платоспроможність аграрного підприємства вважається найважливішою умовою його господарської діяльності.
Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з урахуванням часу, що необхідний для перетворення їх у грошову готівку. Найбільш мобільною частиною оборотних засобів є грошові засоби і цінні папери. Менш мобільними є засоби в розрахунках, готовій продукції, товарах відвантажених та інші. Найбільшого часу ліквідності для обміну їх у грошові засоби потребують виробничі запаси і затрати.
8. Аудит формування фінансових результатів.
Ключовим питанням аудиту е визначення показників, що характеризують формування загальної суми балансового прибутку. Аудитор насамперед має оцінити вплив прогресивних факторів формування прибутку - зниження собівартості продукції, підвищення якості і поліпшення асортименту продукції. Виявляються також негативні фактори - завищення цін, тарифів, порушення встановлених стандартів тощо.
Аудитор користується нормативними документами, які стосуються оподаткування, а також пільг, які надають суб'єктам підприємницької діяльності при обчисленні податків. Зокрема, це законодавство з оподаткування прибутку, ПДВ та інших обов'язкових податків і платежів до республіканського і місцевого бюджетів, а також нормативні документи з цих питань, видані Міністерством фінансів України.
9. Аудит праці та її оплати.
На першому етапі аудиту розрахунків з оплати праці аудитор повинен ознайомитися з формою та системою оплати праці, яку застосовують на даному підприємстві, з’ясувати, чи існує внутрішнє положення про оплату праці працівників та трудова угода; вивчити та ознайомитись з обліковими працівниками, що здійснюють контроль за нарахуванням оплати праці (посада, освіта, досвід роботи, родинні зв’язки тощо); які нормативні документи використовує аудитор на даній ділянці обліку, кому він підпорядкований та хто перевіряє якість його роботи. Для цього аудитор повинен вивчити та оцінити систему внутрішнього контролю, його сильні сторони з метою визначення аудиторської вибірки.
Для визначення ефективності системи внутрішнього контролю вивчаються такі фактори:
коло працівників, що беруть участь у формуванні інформації;
наявність у них посадових інструкцій та матеріальної відповідальності за виконані роботи;
