Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками При посередництві у розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держав виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якимі ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін. між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори. з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередннцтв прийнято називати особистим посередництвом. У ряді випадків для розв'язання спорів створюютьс погоджувальні комісії на паритетних засадах. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причин виникнення спору та пропонують шляхи його вирішення.
185. Продовольча і с/г-ка організація ООН (ФАО) (1945, 174 країни у 2001). Одна з провідних установ у системі ООН з питань розвитку с/г. Цілі: *підвищ прод-ті праці с/г і поліпшення умов життя сільск-го насел; *поліпш харчув і ?життєв рівня насел; *вивчення світового продовольчого станов і кон-ри на світовому ринку важливих прод товарів; розробка для країн-уч реком-й в галузі вир-ва і збуту різних видів с/г прод-ї; *надання технічної допом країнам-членам, сприяння наук-м досл у галузі с/г; *визначення політики щодо міжур-х угод з окремих с\г товарів. Вищий орган - Конференція (збир раз у 2 роки для визначення загальних напрямів політики, програми дій, бюджету орг-ї. В період між сесіями кер-во здійсн Рада, яка складає огляди про світове полож с/г, коорд роботу міжур-х орг з товарних питань щодо вир-ва, спож-я, розподілу продов-х і с/г продуктів.
115.Міжнародний суд і міжнародний арбітраж, як засоби розв’язання міжнародних економічних спорів.
Відповідно до Статуту ООН у 1945 був створений міжнародний Суд у складі 15 суддів, шо обираються Радою безпеки і Генеральною Асамблеєю ООН (незалежно одна від одної) абсолютною більшістю голосів строком на 9 років. Кожні три роки склад суду оновлюється на третину. Судді можуть обиратись із громадян будь-якої країни — члена ООН, але не більше одного представника від країни.
Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (при згоді сторін, між якими виник спір).
У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, злі покликаний розглядати спори між країнами — членами ЕС.
Для розв'язання міждержавних економічних спорів між ржавами — учасницями Співдружності незалежних держав літня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав був створений Економічний Суд Співдружності незалежних ржав (Туркменистан і Україна цієї Угоди не підписали).
Суд покликаний вирішувати спори щодо відповідності нормативних та інших актів держав — учасниць Співдружності, що стосуються економічних питань, угодам та іншим актам співдружності. За наслідками розгляду спору Економічний Суд приймає рішення, в якому фіксується факт порушення країною— учасницею угод і визначаються заходи, які рекомендується вживати відповідній державі з метою усунення порушень та їх наслідків. Держава, стосовно якої прийнято рішення Суду, забезпечує його виконання.
Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв 'язання конкретного спору.
Арбітраж як один із засобів розв'язання спорів передбачений у багатьох міжнародно-правових документах. Відповідно до Статуту ООН сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повинні намагатись розв'язати його мирними засобами. У цій нормі Статуту ООН закладені основи мирного врегулювання спорів, зокрема і використання можливостей Міжнародного арбітражу.
Арбітражний розгляд як один із засобів розв'язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв'язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабській держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р.. Статут Організації американських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюють положення шодо мирного, арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.
У 1958 р. на десятій сесії Комісії міжнародного права був прийнятий кінцевий варіант документа про арбітражний процес, який називався "Зразкові правила арбітражного процесу”.
Уряди держав — учасниць СНД підписали 20 березня 1992 р. Угоду про порядок розгляду спорів, які пов'язані здійсненням господарської діяльності.
Компетентний суд держави-учасниці має право розгляде спір, коли на його території:а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження; б) здійснюється торгова, промислова або інша господарська діяльність підприємства-відповідача; в) має місце дія або інша обставина, яка стала підставі для відшкодування збитків; та ін.
Компетентні суди держав — учасниць СНД розглядають справи і в інших випадках, якщо є письмова згода сторін про передачу спору цьому суду.
66.Значення та правові засади правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.Україна за своєю територією, населенням є однією із великих країн Європи. Україну як самостійну державу на початок 1995 р. визнало 152 країни світу, а 140 із них установили з нею дипломатичні відносини. Наша держава є членом ООН, учасником Наради з безпеки і співробітництва, увійшла до складу багатьох міжнародних, і зокрема міжнародних економічних, організацій. На початок 1995 р. Україна уклала понад 900 двосторонніх міждержавних та міжурядових договорів і угод, спрямованих на здійснення співробітництва в політичній, економічній, науково-технічній, екологічній, соціально-культурній та інших сферах. Сьогодні підприємства України мають торгові відносини з фірмами багатьох країн світу. Зареєстровано понад 3,0 тис. спільних підприємств, понад 600 представництв іноземних фірм.
Однією із важливих умов успішної й ефективної зовнішньоекономічної діяльності України є створення відповідної правової бази.
Повна безконтрольність та відсутність валютного регулювання призвели до масового витоку валюти за кордон. Отже, зовнішньоекономічна діяльність потребує корінних змін, передусім її законодавче регулювання.
В Україні вже зроблені перші кроки щодо створення власної правової бази зовнішньоекономічної діяльності. Передусім тут слід назвати Закон України ''Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. В ньому нормативно визначені принципи, види і суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності та ін.
12 грудня 1991 р. було прийнято Митний кодекс України. який визначив принципи організації митної справи в Україні. Були прийняті відповідні закони про державне мито, єдиний митний тариф.
В ряді законів, присвячених іншим питанням правового регулювання, містяться норми, що стосуються організації і здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Такі норми, зокрема, містяться в законах "Про підприємництво'' від 7 лютого 1991 р. і "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. та ін.
З ряду питань зовнішньоекономічної діяльності приймалися відповідні постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Ue свідчить про активну нормотворчу роботу державних органів України, спрямовану на здійснення правового регулювання суспільних відносин у зовнішньоекономічній сфері. Проте регулювання дає можливість державі з урахуванням суспільних інтересів упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.
87. Сутність на значення принципу найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі.
Відповідно до принципу найбільшого сприяння (коли він включається до міжнародного договору) кожна сторона (держава) зобов'язується надати другій стороні (державі) такий режим у тій чи іншій галузі співробітництва (пільги, привілеї, переваги тощо), який вона надасть у майбутньому будь-якій третій стороні (державі)в усіх питаннях, що стосуються: а) мит та зборів будь-якого виду, які накладаються на або в зв'язку з імпортом чи експортом, включаючи спосіб стягнення таких мит і зборів; б) способів оплати імпорту і експорту та міжнародного переказування таких платежів; в)правил та формальностей у зв'язку з імпортом і експортом, включаючи ті, що стосуються митної очистки, транзиту, складів і перевезення; г) податків та інших внутрішніх зборів будь-якого роду, які застосовуються прямо або посередньо до товарів, що імпортуються, та д) правил, що стосуються продажу, перевезення, розподілу, зберігання і використання товарів на внутрішньому ринку. Принцип найбільшого сприяння у міжнародній торгівлі може застосовуватися до сторони внаслідок повного членства такої Сторони у митному союзі або зоні вільної торгівлі; або по відношенню до третіх країн для полегшення прикордонної торгівлі; для переваг, що надаються третім країнам відповідно до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та переваг, які надаються країнам, що розвиваються, згідно з ГАТТ та іншими міжнародними угодами;
194 ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року (загальна характеристика)
Основним нормативним актом, що регулює зовнішню економічну діяльність, як уже зазначалося, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:
фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
юридичні особи, котрі зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України утому числі юридичні особи, майно та (або! капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають постійне місцезнаходження на території України;
спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, котрі зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;інші суб 'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління
До видів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать: 1)експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили,2)надання суб'єктами овнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності,3)наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів ; міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами , 4)кредитні та розрахункові операції ,створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України та на території України. 5)спільна підприємницька діяльність 6)підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, "ноу-хау", торговельних 7)товарообмінні (бартерні) операції ,орендні, в тому числі лізингові, 8)інші види зовнішньоекономічної діяль ності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-яхі її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України.
Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених Законом, , є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав. Іноземні суб’єкти , мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України протягом 60 робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію.
Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), як зазначено у ст. 6 Закону, мають бути здатними до укладання договору (контракту).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
198 Органи держрегулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать: прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання ЗЕД; укладання міжнародних договорів України; встановлення спеціальних режимів ЗЕД на території України Кабінет Міністрів України має такі повноваження у ЗЕД: розробляє заходи, спрямовані на здійснення зовнішньоекономічної політики України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України щодо регулювання ЗЕД; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти; проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань ЗЕД; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; НБУ у ЗЕД виконує такі функції: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України ;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, проводить операції з центральними валютними ресурсами. Міністерство зовнішньоекономічних відносин України: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, втому числі відповідно до міжнародних договорів України; виконує інші функції відповідно до законів України. Державний Митний комітет України здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.Звичайно, окремими повноваженнями у сфері зовнішньоекономічної діяльності наділені і деякі інші центральні державні органи. До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать: місцеві Ради народних депутатів України та їхні виконавчі і розпорядчі органи; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. Компетенція місцевих Рад народних депутатів України та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається законами України " Про ЗЕД" та "Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве і регіональне самоврядування". Органи державного регулювання ЗЕД України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їхньої компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.
120. М/н торгові договори
М-й торговий договор-угода між 2 або кількома д-ми, в якій визнач-ся їх взаємні права та обовязки в галузі торгівлі. В м-х торгових договорах (МТД) визнач-ся не лише пр-пи, а й створ-ся певна правова база для торг-х відносин. ТД уклад-ся як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Приклад багатостороннього МТД-ГАТТ. Важливе значення для орг-ї тооргово-ек-го співроб-ва між д-ми СНД маютьь багатосторонні угоди, які уклад-ся між ними. 14 лютого 92 року була підписана Угода про регул-я взаємовідносин д-в Співдружності в галузі торгово-ек-го співуроб-ва у 92 році. Значну роль у розвитку МТД мають положення Конвенції ООН про договори м-ї купівлі-продажу.
121.Види М-й торговий договор-угода між 2 або кількома д-ми, в якій визнач-ся їх взаємні права та обовязки в галузі торгівлі. Види договорів: 1) Договори про торгівлю і мореплавство(уклад-ся від імені д-в на тривалі строки і закріплюють основні умови зд-я м-х тоорг-х відносин); 2) Угоди про торг-ні в-ни (торг. угоди)-між урядами країн, які домовл-ся про встановлення м-х торг-х в-н на основі договору про торгівлю і мореплавство; 3) Угоди у галузі морського судноплавства-на основі торг-х угод. Така угода підписана, наприклад, в 92 р. між україною і США; 4) Угоди про товарооборот і платежі-визначаюьб не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови поставок, а й порядок розрахунків за них; 5) Клірингові угоди-передбачають порядок розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послуг. До таких угод можна віднести платіжні цгоди і платіжно-клірингові угоди; 6) Торговельні конвенції. Визначають зміст відносин між д-ми з вузьких спец-х питань у галузі торгівлі; 7) Протоколи-угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі.
69.Митна справа в Україні, митна діяльність та законодавство про неї.
Для України митна діяльність — це відносно нова справа. У 1991 p. (за часів існування СРСР) в нашій республіці функціонувало 26 митниць, керівництво якими здійснювали союзні органи. У 1992 р. в Україні було створено 65 митниць. Керівництво митною справою нині здійснює спеціально створений для цього орган — Державний митний комітет України.
Створення митної служби в Україні обумовило необхідність розробки і прийняття відповідних законодавчих та інших нормативних актів, які б забезпечили правове регулювання її діяльності. 12 грудня 1991 p. Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України (МКУ), в якoмy визначені принципи організації митної справи в нашій країні з метою сприяння формуванню ринкової економіки та активізації зовнішньоекономічної діяльності на грунті єдності митної території, мит та митних засобів. Кодекс спрямований на забезпечення додержання митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи.
5 лютого 1992 p. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про єдиний митний тариф", який визначає порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України при ввезенні на її митну територію то вивезенні за її межі товарів та інших предметів з метою обкладання їх митом. Відповідно до цього закону Кабінет Міністрів України розробив і своїм Декретом від 11 січня 1993 p. затвердив Єдиний митний тариф України. Крім цього, Кабінет Міністрів України прийняв цілий ряд декретів з митних питань, зокрема: "Про оподаткування бартерних (товарообмінних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 9 грудня 1992 р.. "Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України" від 20 грудня 1992 p., (пізніше був прийнятий Закон України від 28 січня 1994 р. "Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України", який скасував Декрет від 20 грудня 1992 р.), "Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну" від 11 січня 1993 p., "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)" від 12 січня 1993 p., "Про порядок реалізації'квот і видачі ліцензій на експорт товарів у 1993 p.'' від 12 січня 1993 р., "Про вивізне (експортне) мито у 1993 p." від 11 січня 1993 р. та деякі інші.
Ряд важливих нормативних актів з питань митної справи приймає Державний митний комітет.
70.Митний кодекс України – основа правового регулювання митної справи в Україні.
Митний кодекс України (МКУ) був прийнятий Верховною Радою України 2002 p. Він складається з 11 розділів.
У розділі першому " Загальні положення" закріплені норми, які стосуються змісту митної справи, взаємовідносин митних органів України з іншими органами та особами.
Митні органи України при проведенні в життя митної політики розв'язують такі головні завдання:
а) захист економічних інтересів України; б) контроль за додержанням законодавства України Про митну справу;
в) забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи;
з) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; і) ведення митної статистики.
Державний митний комітет України утворюється Президентом України. Голова Державного митного комітету України призначається відповідно до чинного законодавства .
Товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України, окрім митного контролю, можуть підлягати санітарному, ветеринарному, радіологічному, фітосанітарному й екологічному контролю.
Під час здійснення своїх функцій митні органи України можуть співпрацювати з митними та іншими органами іноземних держав та з міжнародними організаціями.
У розділі другому "Митний контроль" містяться норми, які регулюють організацію та здійснення митного контролю, його окремі режими. Митний контроль здійснюється службовими особами
