Шпаргалки! - Управління персоналом. Нормування праці

1. Сутність нормування праці: суспільний характер виробництва й об’єктивна необхідність нормування затрат живої праці
Праця є життєвою необхідністю, неодмінною умовою існування людини. Організовуючи працю, необхідно визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і, якою має бути її якість. Відповіді на ці запитання дає нормування праці, яке досліджує принципи і методи встановлення витрат праці і її результатів. Сутність нормування праці полягає у встановленні необхідних витрат живої праці на виконання певної роботи за нормальної організації та інтенсивності праці.
Для забезпечення певно ефективності вир-ва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що залучаються для цього: живої праці, сировини та матеріалів, палива та енергії, інструментів та устаткування. Першим кроком на шляху до оптимізації витрачання виробничих ресурсів нормування, тобто обгрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, яка об’єктивно потрібна для ведення економічно ефективного вир-ва за досягнутого рівня розвитку продуктивних сил сус-ва.
2.Основні принципи нормування праці, їх сутність.
Для забезпечення виконання своїх завдань, нормування праці ґрунтується на певних принципах, дотримання яких гарантує підвищення продуктивності суспільної праці.
Одним з найголовніших є принцип забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці. Ця вимога обумовлена тим, що норми завжди виконують роль одного з найважливіших засобів підвищення продуктивності праці у конкретному виробництві. Якщо норми праці на окремому підприємстві значно вище суспільно необхідних, то це робить його діяльність збитковою, нерентабельною, призводить до банкрутства. Якщо ж підприємство впроваджує більш економні норми праці, воно знижує витрати, підвищує конкурентоспроможність своєї продукції на ринку.
Економічна сутність першого принципу логічно продовжується принципом необхідності забезпечення прогресивності норм, тобто доведення їх до рівня витрат праці, який нижче суспільно необхідного. Виконання цієї вимоги робить норми стимулятором науково-технічного та організаційного прогресу, сприяє підвищенню ефективності виробництва.
Дієвість та ефективність норм забезпечується виконанням вимог принципу наукової та організаційно-технічної обґрунтованості норм, що характеризується рівнем використання досягнень науки.
Досягнення дієвого аналізу резервів виробництва на засадах використання прогресивних та всебічно обґрунтованих норм праці пов’язане з використанням принципу єдності застосованих норм, рівної напруженості, тобто отримання за їх допомогою однакових результатів в ідентичних організаційно-технічних умовах, незалежно від галузевого профілю підприємства.
Таку ефективність нормування обумовлює дотримання принципу обов’язкового комплексного охоплення всього обсягу робіт обґрунтованими нормами з урахуванням всіх наявних на підприємстві факторів.
Також важливим є вимоги принципу чіткої регламентації складу робіт та організаційно-технічних умов їх виконання, що враховується при розробці норм. Значення регламентації складу робіт полягає в тому, що у виробничих умовах лише найдоцільніша організація дає найбільш ефективні результати. Всі надлишкові елементи трудового процесу ведуть до надмірних витрат праці. Тому встановленню норм повинно передувати впровадження раціонального складу робіт, виконуваних найбільш доцільними методами. Це доповнюється принципом оптимального вибору об’єкта дослідження як одиниці нормування праці.
Забезпечення умов економії праці пов’язане з виконанням вимог принципу демократичного широкого залучення трудящих до розробки норм праці. Він передбачає ініціативу трудящих, робітників в освоєнні, впровадженні прогресивних норм праці, їх перегляді, розширенні прав трудових колективів у встановленні міри праці з урахуванням умов праці та її напруженості та конкретних робочих місцях.
3.Основні функції нормування праці в ринковій системі господарювання.
Механізм нормування праці покликаний забезпечувати підвищення її ефективності, збільшуючи результати праці по відношенню до витрат на їх досягнення. В цьому полягає основна функція нормування, яка визначається як встановлення нормативно обґрунтованих витрат часу на виконання одиниці конкретної роботи у певних техніко-організаційних умовах. В загальному вигляді, нормування праці – це діяльність з управління підприємством, спрямований на встановлення необхідних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.
Поряд з економічними функціями, нормування праці покликано забезпечувати виконання функцій соціального захисту робітників від надмірної інтенсивності праці, що сприяє збереженню нормального рівня працездатності робітників протягом всього періоду трудової діяльності. Великого значення нормування праці набуває під час рішення питань забезпечення можливостей для росту задоволеності робітників змістом і умовами праці, найбільш повного використання їхнього інтелектуального потенціалу.
Колот А.М. виділяє наступні функції нормування праці: створювати основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру; створювати основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством; бути вихідною базою обліку витрат і результатів виробництва; засобом установлення рівно інтенсивних норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці, забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.
Отже, як бачимо, нормування праці на підприємстві виконує надзвичайно важливі функції, тому що норми є основою виробничого планування на всіх рівнях та організації виробництва і праці є підставою для правильного встановлення заробітної плати робітникам виробничої та невиробничої сфери, засобом врахування індивідуальних і колективних результатів праці, а також розповсюдження і закріплення передових технологій. Слід визначити, що жодну з цих функцій не можна розглядати як домінуючу, бо кожна спрямована на забезпечення економії робочого часу та підвищення ефективності його використання.

4. Організаційно-економічне та соціальне значення нормування праці.
Світовий досвід переконливо свідчить, що ефективне функціонування підприємства в економіці ринкового типу можливе лише за умови високого рівня організації нормування праці. Адже без якісних норм трудових витрат в умовах ринку неможливо досягти високої конкурентоспроможності підприємства, його прибутковості.
Значення нормування праці полягає в тому, що воно являє собою одну з найважливіших складових частин використання суспільної праці на рівні конкретних підприємств. Упровадження тут ефективного нормування дозволяє виявити об’єктивні втрати робочого часу та достовірно встановлювати їх кількість, відшукувати наявні резерви збільшення продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва, конструювати раціональний склад і структуру трудових процесів з більш повним використанням робочого часу. Це стає засадами розробки обґрунтованих планів виробництва і праці, визначення реальної потреби в кількісному та якісному складі працівників.
В ринкових умовах господарювання, з посиленням конкуренції, підвищується значення нормування праці як одного з визначальних чинників зниження витрат виробництва і забезпечення його ефективності. Річ у тім, що нормування праці, оптимізуючи витрачання усіх видів ресурсів, тим самим сприяє зниженню собівартості продукції. Низька собівартість створює великі прибутки підприємства і з’являються більші можливості для гідної оплати праці своїх працівників, інвестування у подальший розвиток матеріально-технічної бази підприємства.
Важливого значення набуває і соціальна спрямованість нормування. Норми праці при цьому слугують основою для забезпечення нормальних умов праці, регулювання соціально-трудових відносин між роботодавцями та найманими робітниками.
7. Заходи, спрямовані на вдосконалення нор-ня праці.
На сучасному етапі вдосконалення нормування праці має велике практичне значення і полягає в таких положеннях як:
– розвиток і поліпшення теорії та методології нор-ня праці як науки;
– поліпшення якості та розширення масштабів підготовки фахівців з нор-ня праці;
– вдосконалення техніки та прийомів НП;
– вдосконалення нормативної бази для НП, особливо для тих категорій працівників, для яких немає обґрунтованих норм і нормативів;
– комп’ютеризація проектування документації, норм затрат часу за різних умов виробництва;
– створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;
– створення умов для об’єднання функцій нормувальника і технолога, тощо.
8.Чинники, які нині негативно впливають на стан нор-ня праці в Україні.
Такими чинниками є:
– безконтрольність з боку органів державного управління;
– недостатня увага керівників підприємств до нормування та організації праці на підприємствах(зникнення служб нор-ня і орг-ції праці, послаблення контролю за с/в);
–недостатність кваліфікованих кадрів з НП;
– приділяється мало уваги розвитку науки НП;
– збитковість державних підприємств;
– нестабільна економічна ситуація, що впливає на ціни на ресурси і призводить до банкрутства підприємств тощо.
9. Роль нор-ня праці у визначенні заробітної плати.
Сутність НП полягає у визначенні міри праці, потрібної для виконання певного виду робіт, виготовлення продукції. Для забезпечення ефективності виробництва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що залучаються для цього: живої праці, сировини та матеріалів, палива, енергії, устаткування тощо.
Дуже важливою є визначення міри живої праці для об’єктивного визначення зарплати. Зайві люди – це висока с/в продукції за рахунок невиправданих виплат грошей у формі з/п. Менша від об’єктивної чисельність – дає деяку економію по з/п, але виникають диспропорції між структурними підрозділами, порушується виробничий ритм тощо. Важливим питанням також є забезпечення відповідності, тобто співвідношення між мірою праці та мірою з/п.
Отже, роль НП полягає в тому, щоб визначити об’єктивну міру витрачання ресурсів і відповідно до цього міру з/п працівників.
10. Взаємозв’язок нор-ня праці та її орг-ції. Нор-ня праці як важлива складова її орг-ції.
Організація праці на під-ві – це важливий процес, спрямований на оптимальне поєднання робочої сили із засобами виробництва та створення необхідних умов для їхнього ефективного функціонування.
Для забезпечення певної ефективності виробництва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що залучаються для цього: живої праці, сировини та матеріалів, палива, енергії, устаткування тощо.
Сутність НП полягає у визначенні міри (норми) праці, потрібної для виконання певного виду робіт, виготовлення продукції. Норма праці є первинною ланкою ОП та виробництва, на якій ґрунтуються всі розрахунки на підприємстві. Нор-ня у поєднанні з іншими заходами ОП сприяє раціоналізації трудових процесів, усуненню втрат робочого часу, поєднання колективних зусиль на основі кооперування.
11. Виробничий процес: сутність, мета та ознаки класифікації.
Виробничий процес – це сукупність в процесі виробництва виробничих операцій. Виробничий процес (виробнича операція) є об’єктом НП. Під виробничою операцією розуміють частину трудового процесу, спрямовану на зміну форми або структури предмета праці, перевірку результатів процесу, зміну місцеперебування предмета у просторі тощо. Виробнича операція складається з трудових прийомів, дій та рухів. Характерними ознаками виробничої операції є сталість 3-х елементів: робочої сили, предмета праці і засобів праці.
Залежно від потреб виробництва операції можна подрібнювати або укрупнювати. За цільовим призначенням операції поділяються на основні (технологічні) та допоміжні.
12. Технологічний процес.
Технологічний процес спрямований на зміну форми або структури предмета праці. Наприклад, технологічним є процес обробки деталі (механічної обробки металів тощо). Кожен технологічний процес складається з технологічних операцій. Кожна така операція має свою схему, яка складається з установки, позиції, переходу та проходу (всього може бути декілька).

13.Трудовий процес.
Трудовий процес як об’єкт нормування праці – явище дуже складне, багатоваріантне. Відмітною рисою будь – якого трудового процесу є цілеспрямована суспільно корисна діяльність людини, що супроводжується витрачанням фізичної і духовної енергії. Зміст трудового процесу характеризується певним поєднанням фізичних і розумових зусиль людини. Трудові процеси відрізняються один від одного не лише змістом, а й часом тривалості. Зміст і час тривалості трудового процесу перебувають у складних взаємозв’язках. Оскільки здебільшого тривалість трудового процесу залежить від його змісту, тобто від кількості фізичних рухів та розумових дій, то для встановлення норми затрат часу необхідно попередньо трудовий процес піддати ретельному структурному аналізу.
14.Мета та завдання аналізу трудового процесу.
Вивчення трудових процесів на практиці здійснюють за допомогою спостереження за послідовністю та обсягом затрат часу. Відповідно до цілей спостереження, особливостей конкретних робочих місць та організації праці виконавців-існують різні класифікації методів вивчення затрат робочого часу. Трудові процеси відрізняються один від одного не лише змістом, а й часом тривалості. Зміст і час тривалості трудового процесу перебувають у складних взаємозв’язках. Оскільки здебільшого тривалість трудового процесу залежить від його змісту, тобто від кількості фізичних рухів та розумових дій, то для встановлення норми затрат часу необхідно попередньо трудовий процес піддати ретельному структурному аналізу.
15.Основні напрямки аналізу трудового процесу.
Трудовий процес здійснюється людиною здебільшого із застосуванням машин та обладнання у певних організаційних та санітарно-гігієнічних умовах. Тому аналіз трудового процесу повинен включати дослідження: 1)Якості організації та обслуговування робочого місця. 2)Роботи устаткування. 3)умов праці. 4) Діяльності людини.. Щоб аналіз трудового процесу був якісніший та потребував менших зусиль, необхідно правильно обрати метод аналізу і технічні засоби для його проведення. Аналіз трудового процесу – дуже відповідальний етап його раціоналізації, складовою якої є нормування. Тому велике значення має підготовка дослідника до аналізу. Насамперед слід визначити об’єкт аналізу (робоче місце, бригаду, дільницю) та його межі, обгрунтувати доцільність проведення аналізу саме на цьому об’єкті. На підготовчому етапі слід детально вивчити труд.процес. Аналіз власне труд.процесу краще починати з підготовчо-завершальної роботи (видача змінних завдань, інструктаж виконавців, комплектування інструментів). Однак найбільш відповідальним етапом аналізу є вивчення безпосередньо трудових прийомів і рухів робітника під час виконання технологічних операцій. Завершується аналіз трудового процесу висновками щодо його якості, наявних недоліків та їх причин, шляхів усунення.
16.Виробнича операція: визначення, ознаки класифікації. Структура в технологічному і трудовому відношенні.
Під виробничою операцією розуміють частину виробничого (трудового) процесу, спрямовану на зміну форми або структури предмета праці (технологічна операція), перевірку результатів процесу (контрольна операція), зміну місця перебування предмета праці у просторі (транспортна операція). Характерними ознаками виробничої операції є сталість 3х основних елементів праці: робочої сили, предмета праці,засобів праці. Тобто за операцією вважається така частина виробничого процесу, яка відбувається на 1 робочому місці, над одним і тим самим предметом праці силами 1го або групи працюючих.. Трудомісткість процесу нормування операції прямо залежить від її внутрішньої структури: операція – установка1 – позиція1 – перехід1 – прохід1 і т.д. Схема трудової структури: операція – комплекси трудових прийомів – трудові прийоми – трудові дії – трудові рухи.
17.Класифікація виробничих операцій.
За цільовим призначенням вир. Операції поділяють на основні або технологічні та допоміжні. Під час основних здійснюється поступове цільове перетворення предмета праці на готовий продукт праці. Головне призначення допоміжних операцій полягає у створенні необхідних умов для швидкого і якісного виконання основних операцій. Крім контрольних і транспортних операцій, до складу допоміжних відносять велику групу обслуговуючих операцій: ремонт, налагоджування, змащування устаткування, заточування інструменту. Залежно від специфічних умов виробництва, форм ОП усі види виробничих операцій можуть як дробитися, так і об’єднуватись у комплекси.
18.Чинники, які впливають на тривалість виконання виробничої операції.
Виробнича операція має здебільшого складну структуру. Залежно від потреб виробництва операції можна подрібнювати або укрупнювати. Загальна тенденція така: чим масовішим є виробництво, тим економічно вигідніше дробити операції, спеціалізувати на них робітників, устаткування, інструмент. Тобто на тривалість впливає тип виробництва і залежить від того що саме ми хочемо виготовти, якщо це якась дрібна деталь на її виконання витрачається менше часу, ніж на виготовлення скажімо верстату.
19. Визначення трудового прийому, комплексу трудових прийомів.
Трудовий прийом – сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції ( наприклад, установка заготовки в пристосування ). Трудовий прийом є частиною виробничого процесу. Складовими елементами трудового прийому є трудові дії – сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці ( наприклад, взяти деталь ). Сукупність прийомів, об’єднаних з урахуванням технологічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання ( наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення ), утворюють комплекс трудових прийомів.

20. Сутність законодавчого регулювання робочого часу в Україні.
Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Під-ва і організації, укладаючи колективний договір, можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. При шкідливих умовах праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати для працівників 36 годин на тиждень. Законодавством також встановлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років ( учнів віком від 14-15-ти років, які працюють в період літніх канікул ) – 24 години на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів п-ва і орган-ії для жінок , які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. На під-вах з 6-денним робочим тижнем тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин – за норми тижневої 24 години 5-ти-денний або 6-денний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.