ОПЕРАЦІЯ - структурна одиниця діяльності людини, що співвідноситься із задачею і з предметними умовами її реалізації. Операції, за допомогою яких людина досягає своїх цілей, є результатом оволодіння суспільно виробленими способами дій.
ОПЕРАТИВНИЙ ОБРАЗ - відображення в свідомості людини предмету (або процесу), на який орієнтована дія. Повнота оперативного образу строго визначається необхідністю адекватного здійснення даної конкретної дії, і всі надмірні ознаки предмету в нього не входять. За рахунок цього досягається його лаконічність і надійність, необхідна для успішного виконання задачі в звичайних або складних умовах.
ОРІЄНТОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ - поведінка, заснована на обстеженні навколишніх предметів з метою формування образу того простору, в якому повинна здійснюватися наочна дія.
ОРІЄНТОВНИЙ РЕФЛЕКС - комплекс реакцій організму у відповідь на новизну подразника, в який входять: рух голови і очей у напрямі джерела подразника, розширення судин мозку при одночасному звуженні периферичних судин, зміна дихання і електричного опору шкіри, зростання тонусу м'язів, підвищення фізіологічної активності кори великих півкуль головного мозку (зменшення амплітуди альфа-ритму), підвищення чутливості аналізаторів і зростання критичної частоти злиття відчуттів. При дії нового подразника з'являються всі компоненти орієнтовного рефлексу, утворюючи т.з. генералізований орієнтовний рефлекс, який поступово, після 15 - 20 пред'явлень нового подразника, згасає, набуваючи форму локального орієнтовного рефлексу. На підставі схожості згасання орієнтовного рефлексу із згасанням умовного рефлексу І.П.Павлов потрактував обидва процеси як результат розвитку внутрішнього гальмування.
П
ПАМ'ЯТЬ - когнітивний процес, що полягає в запам'ятовуванні, збереженні, відновленні і забуванні набутого досвіду. Найпростішою формою пам'ять реалізується як пізнавання предметів, що раніше сприймалися, в складнішій формі існує як відтворення в представленні предметів, які не дані в даний час в актуальному сприйнятті. Пізнавання і відтворення також можуть бути довільними і мимовільними. В даний час пам'ять розглядається в контексті інших когнітивних процесів (Р.Аткінсон, А.Бедделі, П.Ліндсей, Д.Норман, Д.Румельгарт).
ПАНТОМІМІКА - виразні рухи індивіда (зміни в ході, поставі, жестах), за допомогою яких передається повідомлення про його психічний стан, переживання. Мало контролюються свідомістю. Найінформативнішим є жест (виразний рух рук), за допомогою якого доповнюється повідомлення мовної комунікації.
ПЕРЕКОНАННЯ - уявлення про нормативну поведінку, що стали внутрішньою мотивацією. Про ступінь відповідності реальної поведінки декларованим переконанням можна судити лише при зіткненні людини серйозними перешкодами.
ПІЗНАННЯ - процес зарахування сприйнятого предмету до якогось певного класу, за рахунок чого відбувається побудова осмисленого перцептивного образу. В ході онтогенетичного розвитку перцептивних процесів каталог пізнавальних ознак постійно поповнюється новими, що дозволяє класифікувати більшу кількість предметів.
ПЛАЦЕБО-ЕФЕКТ - зміни в стані хворих під дією плацебо, які засновані тільки на психотерапевтичній дії.
ПОВЕДІНКА - цілеспрямована активність тваринного організму, що служить для здійснення контакту з навколишнім світом. В основі поведінки лежать потреби тваринного організму, над якими надбудовуються виконавчі дії, що служать їх задоволенню. Генезис форм поведінки обумовлений ускладненням умов середовища проживання, зокрема переходом з гомогенної в наочну, а потім в соціальне середовище.
ПОРОГИ ВІДЧУТТІВ - якісні показники чутливості аналізатора. Виділяють абсолютний (верхній і нижній), диференціальний і оперативний пороги відчуттів.
ПОРУШЕННЯ ОСОБИСТОСТІ - системні порушення поведінки, перш за все соціальної, характерні для тих або інших психічних захворювань і локальних уражень головного мозку. При цьому відбуваються: зниження рівня активності, зникнення критичності, зміна спрямованості і динаміки мотивації, порушення самооцінки. Як показують дослідження особистісних розладів при різних захворюваннях особливо страждає мотиваційна сфера: розвиваються патологічні потреби і мотиви, які часто пов'язані із залежністю від них; відбувається перебудова системи мотивів; знижується рівень опосередкованості мотивів; порушується співвідношення спонукальної функції і функції змісту мотиву.
ПРОФЕСІЙНИЙ ВІДБІР - ухвалення кадрових рішень на основі вивчення прогностичної оцінки придатності людей до оволодіння професією, виконанню професійних обов'язків і досягненню необхідного рівня майстерності. Здійснюється при комплексному використовуванні ряду критеріїв: медичного, фізіологічного, педагогічного і психологічного. При використовуванні психологічного критерію проводяться наступні заходи: психологічна діагностика; побудова прогнозу успішності діяльності в даній професійній області; перевірка прогнозу по реальній ефективності здійснення професійної діяльності. При використовуванні тих або інших діагностичних методик повинна бути отримана інформація про ціннісні орієнтації особи, мотиваційну складову професійного вибору, особові риси.
ПСИХОДІАГНОСТИКА (від греч. psyche - душити і diagnosis - розпізнавання, визначення) - технологічний процес постановки психологічного діагнозу. Включає розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання і апробацію методик, вироблення правил обстеження, обробку й інтерпретацію результатів. В основі психодіагностики лежить психометрика, що займається кількісним вимірюванням індивідуально-психологічних відмінностей і котра використовує такі поняття, як репрезентативність, надійність, валідність, достовірність. До основних психодіагностичних методик відносяться тести інтелекту, досягнень, спеціальних здібностей, критерійно-орієнтовні тести; опитувальники для виявлення інтересів, ціннісних орієнтацій особистості; проективні методики діагностики установок, відносин, переваг, страхів; психофізіологічні методики вимірювання властивостей нервової системи (працездатність, темп діяльності, перемикання, стійкість до перешкод); малоформалізовані методики (спостереження, бесіда, контент-аналіз). Інтерпретація отриманих даних, за допомогою тих або інших психодіагностичних методів, може здійснюватися на основі використання двох критеріїв: при якісному порівнянні з нормою або еталоном, який може виводити уявлення про непатологічний розвиток або соціально-психологічні нормативи, з подальшим висновком про наявність або відсутність певної ознаки; при кількісному порівнянні з групою з подальшим висновком про порядкове місце серед інших.
ПСИХОЛІНГВІСТИКА - розділ психології, присвячений дослідженню мовної поведінки, самостійний предмет якого був сформульований в 1950-х рр. Займається описом повідомлень на основі вивчення механізмів породження та сприйняття мови, функцій мовної діяльності в суспільстві, зв'язки між комунікаційними повідомленнями і властивостями учасників комунікації (перетворення намірів того, хто говорить в повідомлення, інтерпретація його слухаючим), зв'язку мовного розвитку з розвитком особистості.
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ - система механізмів, скерованих на мінімізацію негативних переживань, пов'язаних з конфліктами, які ставлять під загрозу цілісність особистості. Подібні конфлікти можуть провокуватися як суперечливими установками в самій особі, так і неузгодженням зовнішньої інформації та сформованого в особистості образу світу та образу "Я". З.Фройд, що перший приступив до проблеми психологічних конфліктів, потрактував їх як форму вирішення конфлікту між несвідомими потягами й інтеріозованими соціальними вимогами або заборонами. Надалі, в результаті численних досліджень, проведених перш за все в межах клінічної практики, були виділені різні види механізмів психологічного захисту. За рахунок реалізації психологічних механізмів, як правило, досягається лише відносне особове благополуччя. Але невирішені проблеми набувають хронічного характеру, оскільки людина позбавляє себе можливості активно впливати на ситуацію, щоб усунути джерело негативних переживань. Позитиву роль психологічний захист має тоді, коли виникаючі проблеми є малозначущі та не коштують того, щоб ними взагалі займатися.
ПСИХОЛОГІЯ ПРАЦІ - область психології, що вивчає закономірності прояву і формування в праці різних психологічних механізмів. Виділяються наступні основні напрями досліджень: раціоналізація праці та відпочинку, динаміка працездатності, формування професійної мотивації і професійної придатності, оптимізація відносин в трудових колективах. У разі методів, то використовуються природний і лабораторний експеримент, нагляд, інтерв'ю, анкетні обстеження, тренажери, трудовий метод вивчення професій.
ПСИХОМЕТРИКА - розділ психології, що вивчає теоретичні і методологічні проблеми психологічних вимірювань. Займається розробкою математичних моделей психологічного вимірювання (модель Терстоуна, модель багатовимірного шкалювання, модель латентних рис), регламентує експериментальну перевірку за критеріями валідності, надійності та інших психологічних властивостей, що виявляються. Поняття психометрії вперше було використано в першій половині ХVII в. німецьким філософом Х.Вольфом.
ПСИХОМЕТРИЧНА КРИВА - графік залежності вірогідності виявлення (або розрізнення) подразника від його величини, звичайно одержуваний в психофізичному експерименті за допомогою методу постійних подразників. Вісь ординат є відносною частотою позитивних відповідей, вісь абсцис при визначенні абсолютного порогу - інтенсивність подразника, а при визначенні диференціального порогу, як правило, - абсолютне значення різниці між постійним і змінним стимулами.
ПСИХОТЕРАПІЯ (від грец. psyche - душа і therapeia - турбота, підхід лікування) - надання психологічної допомоги людям при різних психологічних утрудненнях. Може проводитися в індивідуальній (наприклад, індивідуальне консультування) і груповій (ігри і дискусії) формах. Залежно від моделі розвитку, функціонування і порушень психіки, що використовується, виділяють різні психотерапевтичні підходи: психоаналітичний, необіхевіористський, когнітивний, гуманістичний, нейролінгвістичне програмування (НЛП).
ПСИХОТРОПНІ ЗАСОБИ - лікарські препарати, дія яких скерована на зміни в протіканні психічних процесів (когнітивних процесів, емоцій, поведінки). Існує декілька основних типів психотропних засобів, по різному діючих на психіку: 1. Нейролептики, блокуючи ретикулярну формацію мозку і знижуючи швидкість проведення збудження, діють заспокійливим чином (пригнічують марення, галюцинації, відчуття страху, психомоторне збудження, агресивність); 2. Транквілізатори, за рахунок зниження збудливості підкіркових відділів мозку, пов'язаних з емоційними станами, знімають емоційну напругу, відчуття тривоги; 3. Седативні засоби (валеріана, броміди), за рахунок зниження процесів збудження, згладжують різні невротичні розлади; 4. Антидепресанти (трициклічні й інгібітори моноаміноксадази), тонізуючи центральну нервову систему, сприяють здійсненню адренергічних процесів в мозку, застосовуються для лікування депресивних станів, поліпшення загального психічного статусу; 5. Психостимулятори (похідні пурину, сиднонімину) стимулюючи процеси збудження в корі головного мозку і впливаючи на обмін норадреналіну, обумовлюють підвищення розумової і фізичної працездатності, зменшення стомлюваності та сонливості; 6. Психотоміметики (мескалін, псилоцибін) викликають галюцинації та маревні розлади.
ПСИХОФІЗИКА - розділ психології, заснований Г.Фехнером, присвячений вимірюванням відчуттів залежно від величин фізичних подразників. Виділяють два розділи психофізики: вимірювання сенсорної чутливості та дослідження психофізичних функцій.
ПСИХОФІЗИЧНІ МЕТОДИ - методи, що використовуються при побудові суб'єктивних шкал і вимірюванні чутливості сенсорних систем. Найпоширенішими є: метод вимушеного вибору, метод мінімальних змін, метод постійних подразників, метод оцінки.
Р
РЕФЛЕКС (від лат. reflexus - обернутий, відображений) - зворотня реакція живого організму, обумовлена дією якого-небудь певного чинника зовнішнього або внутрішнього середовища на аналізатор, що виявляється в скороченні м'язів, виділенні секреції. Зазвичай виділяють умовні і безумовні рефлекси.
РЕЦЕПТОРИ (від лат. receptor - той, що приймає) - нервові утворення, що перетворюють хіміко-фізичні дії із зовнішнього або внутрішнього середовища організму в нервові імпульси. По місцю свого розташування і по виконанню функцій рецептори можуть класифікуватися на екстерорецепції, інтерорецептори і пропріоцептори. Відповідно до характеру сприйманої дії розрізняються механо-, термо-, фото-, хемо- і електрорецептори.
РИГІДНІСТЬ (від лат. rigidus - жорсткий, твердий) - неготовність до змін програми дії відповідно до нових ситуаційних вимог. Розрізняють когнітивну, афектну та мотиваційну ригідність.
РИЗИК - дія, реалізація якої ставить під загрозу задоволення якої-небудь досить важливої потреби. Ситуація ризику заснована на виборі з двох альтернативних варіантів поведінки - пов'язаного з можливою невдачею, з одного боку, і припускаючого хоча б мінімальне збереження вже досягнутого, з іншою. При цьому вибір ризикованої поведінки не завжди обумовлений більш високою цінністю результату, що досягається при цьому. Часто виявляється тенденція до безкорисливого ризику, який сприймається як самостійна цінність.
РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ ОСОБИ - поняття, введене К.Левіним для позначення прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здібностям. Ця освіта, тісно пов'язана з самооцінкою особи, формується під впливом суб'єктивних переживань успіху або неуспіху в діяльності. Рівень домагань може бути адекватним, тобто відповідати здібностям індивіда, і неадекватним, заниженим або завишеним.
РОЗУМОВИЙ ВІК - поняття, введене А.Біне і Т.Симоном у 1908г. для характеристики інтелектуального розвитку індивіда на основі його порівняння з рівнем інтелекту інших людей того ж віку. Кількісно виражається як вік, в якому, - за середньостатистичними даними - розв'язуються ті тестові завдання, які доступні даному індивіду. В 1912 р. В.Штерн запропонував просту формулу для визначення коефіцієнта інтелекту (IQ) як відношення розумового віку до хронологічного.
РОЗУМІННЯ - виявлення суттєвих ознак предметів навколишньої дійсності, що визначають їх виникнення або відтворення. Здійснюється, як правило, за допомогою символічного моделювання в мові.
РУХ - результат роботи психофізіологічного апарату з реалізації рухового акту, за допомогою якого відбувається взаємодія живої істоти із зовнішнім середовищем.
РУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР - нейрофізіологічна система, за рахунок роботи якої здійснюється аналіз і синтез сигналів, що йдуть від органів руху. Включає: периферичний відділ, що складається з пропріорецепторів, специфічні провідні нервові волокна, несучі імпульси до головного мозку, підкіркові структури і кірковий відділ. Бере участь в підтримці постійного тонусу м'язів тіла і координації рухів.
С
САДИЗМ - статева перверзія, при якій сексуальне задоволення досягається при спричиненні фізичних страждань або принижень своєму партнеру. Сам термін був запропонований Р. фон Крафт-Еббінгом. Дії садиста можуть включати: образи, лайку, залякування, побої, нанесення ран, вбивство. Часто садистичні схильності реалізуються в плані фантазії. Одержала назву на ім'я французького письменника маркіза де Саду.
САМООЦІНКА - цінність, яка приписується індивідом собі або окремим своїм якостям. Як основний критерій оцінювання виступає система особових значень індивіда. Головні функції, які виконуються самооцінкою, - регуляторна, на основі якої відбувається вирішення задач особового вибору, і захисна, забезпечувальна відносну стабільність і незалежність особистості. Значну роль у формуванні самооцінки грають оцінки оточувальних осіб і досягнень індивіда.
СЕЛЕКТИВНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ - властивість сприйняття. Характеризується виборчим виділенням в сенсорному полі яких-небудь окремих ознак. Більш виразно сприйманий об'єкт, на який орієнтовано сприйняття, суб'єктивно інтерпретується як фігура, а вся решта об'єктів сприймається як її фон. В першу чергу виділяються такі ознаки сенсорного поля, які володіють відносно більшою інтенсивністю, якісною відмінністю від інших. При виконанні індивідом тієї або іншої задачі, вибірково сприймаються такі ознаки, які в якійсь мірі відповідають змісту цієї задачі.
СЕНСОМОТОРИКА (від лат. sensus - відчуття, відчуття і motor - двигун) - взаємокоординація сенсорних і моторних компонентів діяльності: отримання сенсорної інформації призводить до запуску тих або інших рухів, а ті, у свою чергу, служать для регуляції, контролю або корекції сенсорної інформації. Як основа сенсомоторного механізму виступає рефлекторне кільце.
СВІДОМІСТЬ - форма віддзеркалення об'єктивної дійсності в психіці людини, що характеризується тим, що у якості проміжкового, опосередковуючого чинника виступають елементи суспільно-історичної практики, які дозволяють будувати об'єктивні (загальноприйняті) картини світу. Початкове джерело суспільно-історичної практики - це спільно здійснювана праця. В індивідуальному розвитку окремі компоненти праці послідовно привласнюються дитиною в спільній з дорослими діяльності.
СМАК - один з видів хеморецепції, який являє собою чутливість рецепторів порожнини рота по відношенню до хімічних подразників. Суб'єктивно виявляється у вигляді смакових відчуттів (гіркого, кислого, солодкого, солоного і їх комплексів). Для пояснення механізму формування смакових відчуттів висунуто дві гіпотези: аналітична і ензиматична. При чергуванні ряду хімічних речовин може виникати смаковий контраст (після солоного прісна вода здається солодкою). Цілісний смаковий образ виникає через взаємодію смакових, тактильных, температурних, нюхових рецепторів.
СМИСЛОВИЙ БАР'ЄР - нерозуміння, що виникає при спілкуванні, обумовлене тим, що учасники спілкування приписують одним і тим же подіям різне значення і бачать в їх глибині різну мотивацію.
СОЦІАЛІЗАЦІЯ - (від лат. socialis - суспільний) - процес присвоєння людиною соціального виробленого досвіду, перш за все системи соціальних ролей. Цей процес здійснюється в сім'ї, дошкільних установах, школі, трудових та інших колективах. В процесі соціалізації відбувається формування таких індивідуальних утворень як особа і самосвідомість. В рамках цього процесу здійснюється засвоєння соціальних норм, умінь, стереотипів, соціальних установок, прийнятих в суспільстві форм поведінки та спілкування, варіантів життєвого стилю.
СПЕЦИФІЧНИХ ЕНЕРГІЙ ЗАКОН - див. ЗАКОН СПЕЦИФІЧНИХ ЕНЕРГІЙ.
СПІЛКУВАННЯ - взаємодія двох або більш суб'єктів, що полягає в обміні між ними повідомленнями, що мають наочний і емоційний аспекти. Спілкування засновано на реалізації особливої потреби у контакті з іншими суб'єктами, про задоволення якій свідчить виникнення радості спілкування. Порушення спілкування викликають зміни особистості.
СПРИЙНЯТТЯ - процес формування за допомогою активних дій суб'єктивного образу цілісного предмету, що безпосередньо впливає на аналізатори. У відмінності від відчуттів, що відображають лише окремі властивості предметів, в образі сприйняття як одиниця взаємодії представлений весь предмет, в сукупності його інваріантних властивостей. Образ сприйняття виступає як результат синтезу відчуттів, можливість якого, на думку А.Н.Леонтьєва, виникла у філогенезі у зв'язку з переходом живих істот від гомогенного, предметно несформованого середовища до середовища, предметно сформованого. Залежно від біологічної значущості в предметі який сприймається ведучим може виявитися або одна, або інша якість, від чого залежить, інформація від якого аналізатора буде визнана пріоритетною. Відповідно до цього розрізняють зорове, слухове, дотикове, смакове і нюхове сприйняття. При цьому особливо важливу роль у всіх видах сприйняття, грають рухові, або кінестезичні відчуття, які регулюють за принципом зворотного зв'язку реальні взаємостосунки суб'єкта з предметом. Зокрема, в зоровому сприйнятті разом з власне зоровими відчуттями (кольору, світла) інтегруються також і кінестезичні відчуття, супроводжуючі рухи ока (акомодація, конвергенція і дивергенція, стеження). Також в процесі слухового сприйняття активну роль грають слабкі рухи апарату артикуляції. Для людини характерно, що образи його сприйняття інтегрують в собі використання мови. За рахунок словесного позначення виникає можливість абстрагування і узагальнення властивостей предметів. Основними властивостями сприйняття є предметність, цілісність, константність, категоріальність, апперцепція. Мікрогенез образу сприйняття включає ряд фаз, пов'язаних з вирішуваними перцептивними задачами: від недиференційованого сприйняття до формування цілісного образу предмету, на підставі якого можна будувати адекватну діяльність.
СТРЕС - поняття, введене Г.Сельє в 1936г. для позначення стану психічної напруги, обумовленої виконанням діяльності в особливо складних умовах. Залежно від вираженості стрес може робити на діяльність як позитивний вплив, так і негативний (до її повної дезорганізації).
СУБЛІМАЦІЯ - форма психологічного захисту. Характеризується тим, що при її реалізації енергія сексуального потягу перетворюється в соціально прийнятні форми активності, зокрема в творчу активність.
СХИЛЬНІСТЬ - форма відрефлексованої мотивації.
