ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б) вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г) сальдо платіжного балансу.
Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт або національний продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. Кількість ЧП – це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва (ЗВ).
ЧП поділяється на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.
Необхідний продукт (НП) – це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи. Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування. Максимальна – розмірами ЧП.
Додатковий продукт (ДП) – це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя.

41. Сутність заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата.

Заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили. Її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.
Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці й підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками і роботодавцями, виступи трудящих тощо.
Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.
Почасова заробітна плата – це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з’ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці (ціна робочої сили = денна вартість робочої сили / середня тривалість робочого дня). Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили.
Відрядна або поштучна заробітна плата – це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюються кількістю й якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників.
У сучасній економічній системі застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. Їх вибір залежить від трьох основних факторів:
- ступеня контролю робітником кількості й якості виробленої продукції;
- ретельності, з якою продукція може бути врахована;
- рівня витрат, пов’язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.
Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата – це грошова сума, яку отримує робітник за продаж роботодавцю своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальної заробітної плати.
Реальна заробітна плата – це кількість споживних вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від:
1. номінальної заробітної плати;
2. рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя);
3. податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.
Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін.

38. Первісне нагромадження капіталу: суть та методи.

Первісне нагромадження капіталу охоплює період 17-18 століть і було характерне для сучасних розвинутих капіталістичних країн. Первісне нагромадження капіталу здійснювалось на базі простого товарного вир-ва та у період розпаду феодального способу вир-ва. Первісне нагромадження капіталу (П.н.к.) - це відокремелння виробників від засобів вир-ва, перетворення їх в найману робочу силу і становлення власників капіталу.
Методи П.н.к.:
1. Використання конкуренції з метою розорення слабих простих товаровиробників і перетворення останніх в найманих робітників. У зв’язку з цим виникали багаті товаровиробники, які нагромаджували капітал у вигляді засобів вир-ва і грошей, що створювало можливість перетворення їх в роботодавців, тобто в наймачів робочої сили.
2. Використання торговцями і лихварями свого капіталу для перетворення простих товаровиробників в найманих робітників (конкретні способи для цього перетворення: організація торговцем роботи на дому, в майстернях, в мануфактурі), внаслідок чого торговець переворювався в пром. капіталіста.
3. Перетворення цехових середніх орг-й у під-ва кап. типу.
1. Викор-ня держ. позик та субсидій з метою орг-ї під-в, що використовують найману працю.
2. Приватизація державних (королівських) земель.
3. Насильне обезземелення селян.
4. Незаконні методи нагромадження капіталу (шахрайство, бандитизм, хабарництво).
5. Колоніальна торгівля.
Особливості нагромадження капіталу в Україні полягають в тому, що:
1) воно здійснюється в умовах відсутності простого товарного вир-ва на період створення незалежної країни;
2) здійснюється в процесі роздержавлення і приватизації держ. майна, а саме, великих і малих державних під-в, держ. земельних ресурсів тощо.
Методи П.н.к в Україні пов’язані з особливістю суті П.н.к. в Україні, яка полягає в перетворенні формально-спільних власників загальнонародних засобів вир-ва в найманих працівників приватних кап.під-в та у відсутності простого товарного вир-ва, а є розмах капіталістичного.
Особливості П.н.к. в Україні:
1. Формування підприємницького капіталу на основі держ. позик і пільг.
2. Реал-я заощаджень на купівлю невеликих під-в на аукціонах за власні гроші.
3. Використання економічного туризму для нагромадження власного капіталу і придбання малих під-в або контрольного пакету акцій, організованого на державному рівні.
4. Основні методи пов’язані з шахрайством, корупцією, хабарництвом, рекетом. Найпростіше - це скупка приватизаційних сертифікатів з тим, щоб забезпечити контроль на під-ві, що приватизується, або перетворити його в повну приватну власність особи. Так багато директорів перетворились у власників.
5. Створення на законних основах різного виду трастів, інших фондів, банків, кредитних тов-в для вилучення грошових коштів населення з подальшим знищенням.
6. Корупція чиновників.
7. Торгівля держ. ресурсами для власного збагачення.

29. Інституціональні основи ринкової економіки.

РЕ – економічна система, що базується на індвідуальних формах приватної власності, вільній грі ринкових сил (вільній кокуренції, вільному ціноутворенні, стихійному переливу капіталу тощо.) Цей термін ввів відомий економіст, який вважав, що розвиток капіталізму повинен здійснюватись у відповідності з принципом laissez-faire, що означає "надати подіям природнього ходу".
Природною рушійною силою господарського розвитку, на його думку, є прагнення індивіда до досягнення своїх економічних інтересів. Головні риси людини – самолюбство, егоїзм. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня.
Інституціональними основами РЕ такі: 1)приватна власність; 2)конкуреція; 3)вільне ціноутворення; 4)свобода підприємництва і вибору; 5)особистий інтерес як головний мотив поведінки; 6)обмежена роль уряду; 7)розширена ринкова інфраструктура; 8)використання передової технології; 9)спеціалізація.
1) – це право дає власникам факторів виробництва мотив використовувати їх якомога ефективніше, тому що власники знають, що вони отримають прибуток, якщо зможуть задовольнти попит.
2) – суперництво між суб`єктами на ринку (покупцями та продавцями) для отримання найбільшого ефекту від своєї діяльності. Вона дає можливість покупцям отримувати кращі і якісніші продукти, а продавцям – оптимізувати свою діяльність та ефективніше використовувати фактори виробництва.
3) – діє ринковий механізм ціноутворення, при якому ціни на продукцію встановлюються стихійно, під впливом попиту та пропозиції та інших чинників, але не директивним способом. Ціна являється грошовим виразом товарів та послуг.
4) – означає відповідальність за вібір певних рішень, які враховуються і становляться економічно ефективними. Фірми можуть купляти ресурси, організовувати процес виробництва та продавати вироблені продукти за власним вибором. Споживачі вільні в межах своїх грошових доходів купляти товари таким чином, як вони вважають за потрібне.
5) – кожен суб`єкт економіки намагається робити те, що найбільш вигідніше їй самій.
6) – в ринковій економіці уряд відіграє другорядну та відносно пасивну роль в економіці.
7) - ринок як складне утворення має багату структуру та інфраструктуру (розуміють систему державних, приватних, громадських інститутів і суспільних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію). Виділяють: організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідницьку інфраструктуру ринку.
8) – це обумовлюється широким використанням і відносно швидким розвитком складних засобів виробництва.
9) – це відноситься до того моменту, що у кожної людини свої нахили і здібності, тому кожен повинен займатися тією справою, до якої він здатен. А звідси вже – кооперація.
Приватна власність на ресурси і свобода індивідів займатися самими різими иадами діяльності - засіб підвищення свого матеріального добробуту. Будь-яка вигода слугує рухомою силою такої екоомічної системи, а конкуренція виконує в ній роль регулюючого і контролюючого механізма.

8. Єдність і суперечності в системі інтересів.

Економічні інтереси – є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.
Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї.
Кожен суб’єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів.
За ознакою суб’єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо.
Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.
Економічні інтереси більшості сучасних працівників спрямовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси власників засобів вир-ва – на збільшення різних видів власності (цінних паперів, нерухомого майна, коштовних металів та ін.). Тому засобом реалізації економічних інтересів працівників є отримання заробітної плати, а власників засобів вир-ва – привласнення прибутків.
В процесів реалізації своїх економічних інтересів робітники та власники засобів вир-ва єдині в думці, що їх праця дозволить першим отримувати зар. плату, а другим прибуток, і таким чином існувати. Але одночасно проявлєяться суперечність в системі інтересів: робітники бажають підвищення зар. плати, проте її підвищення для роботодавця означає зменшення власного доходу, з іншої сторони він розуміє, що підвищення зар. плати сприяє підвищенню продуктивності праці робтіників.
Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (в т.ч. приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підпр-ва, галузі і всієї держави. На рівні підпр-ва воно здійснюється шляхом впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального розподілу прибутку на стимулювання праці, розширення масштабів вир-ва та відрахувань у держ. бюджет тощо.
Оптимальне поєднання економічних інтересів на рівні держави відбувається тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розподіляються на соціальні витрати (розвиток освіти, охорони здоров’я та ін.), захист навколишнього середовища, розвиток економіки, оборону тощо.
Серед різних типів економічних інтересів у наш час домінують колективні інтереси, і насамперед колективні трудові інтереси. Це зумовлено тим, що на підпр-вах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні блага. При цьому повинні оптимально поєднуватись особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями доход підпр-ва, в т.ч. частина прибутку, будуть раціонально розподілені відповідно до кількості та якості праці.

16. Економічна теорія й економічна політика: діалектика взаємозв’язку.

Політекономія – це наука про суспільство. Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів суспільного життя слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А такою основою є економіка. Економіка – це народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузі та види виробництва.
Отже, політекономія – це наука про економіку.
Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних благ. Виробництво – це складна соціально-економічна й організаційна система. Цілком зрозуміло, що ефективне функціонування такої системи неможливе без певної координації, регулювання, а також управління.
Управління – це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих робітників), який передбачає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва.
Отже, управління – це діяльність для досягнення певної мети з допомогою системи методів.
Мета й методи управління визначаються економічною політикою.
Економічна політика – це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством). Тобто – це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва.
Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Її зміст визначається вимогами об’єктивних економічних законів. Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги. А від чого це залежить?
Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією. Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів, особливо на макрорівні, обертається значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою. Повільний характер економічних реформ, негативні наслідки більшості господарських заходів, які проводяться в Україні, починаючи з 1991 р., і є результатом того, що вони носять вольовий, випадковий, безсистемний характер. У більшості випадків вони копіюють західні зразки, не відповідають конкретним соціально-економічним і політичним умовам України, а найголовніше, як правило, суперечать вимогам економічних законів.
Місце політекономії в системі управління виробництвом.

53. Економічна система соціалізму: теорія і практика.

Як доктрина соціалізм виник з ідей Маркса та ін радикальних мислителів 19ст. Соціалізм знаходиться посередині між капіталізмом та комунізмом. Соціалізм хар-ся: власність держави на виробничі ресурси (соціалісти вірять, що розміри приватної власності повинні бути зменшені. Такі основні сфери, як залізниці, добування кам вугілля та виробництво заліза повинні бути націоналізовані. В останні роки через низьку результативність підприємств, що знаходяться в держ власності, ентузіазм з приводу націоналізації в більшості розвинених демократ країнах потух); державне планування (соціалісти не підтримують “хаос” ринків та ефективність невидимої руки. Вони наполягають, що для координації різних секторів необхідний механізм планування); перерозподіл доходу (багатство, доставшееся в наследство і самі високі доходи повинні бути зменшені шляхом активного використання державної податкової влади, в деякіх західноєвропейських країнах граничні податкові ставки досягли 98%. Допомога по соціальному запеспеченню, мед обслуговування та ін послуги, що надавались людям, колективно забеспечені за рахунок системи прогресивного оподаткування, збільшують добробут громадян, що знаходяться в менш привелейованому положенні і гаррантують мінімальний рівень життя); мирна і демократична еволюція (соціалісти часто захищають мирне і поступове розповсядження державної власності – “еволюцію через виборчі бюлетні а не революцію через пулі”).
Тобто головними рисами соціалізму є:
Суспільна власність майже на 90% всього матеріал багатства країни. Всі громадяни вважаються власниками, а насправді не так. За неефективне використання власності практично ніхто не має ні економіч ні іншої відповідальності.
Централізоване планування регулює всі сторони економ життя. Плани складаються дуже докладні, їх виконання обов’язкове, але вони розраховуються лише в одному варіанті, що робить систему не гнучкою.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП