ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Оскільки соціально-економічна природа будь-якої економічної системи визначається не формою господарювання, а основними виробничими відносинами(способом сполучення РС із засобами виробництва і розподілу їх за галузями виробництва), то виділяють два типи перехідних відносин: перехідних лише за формою (коли переплітаються елементи різних форм ведення господарства) і перехідних як за формою так і за змістом (коли моє місце поєднання різних за своєю соціально-економічною природою відносин). В країнах що розвиваються зміст і характер перехідних відносин залежатиме від того які виробничі відносини виражатиме держсектор, а в країнах з розвиненою економікою вони мають формальний характер, оскільки держсектор у них є результатом концентрації і централізації виробництва не вищій стадії і у вищій формі.
Товарні відносини країн що розвиваються навряд чи зможуть повторити класичний шлях і етапи розвитку що були характерними напр. для Англії. Власне тому перехідні вироб відносини в конкретно-історичних умовах країн що розвиваються є перехідними не тільки за формою а й за змістом.

57. Світове господарство: його суть та структура.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.
Необохідність таких зв’язків зумовлена:
1. прагненням народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.
2. Розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері.
3. В сучасних умовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні.
4. Необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих).
Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбувається у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями, у поглиблені процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створені міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.
У широкому плані структура світового господарства включає дві складові частини:
1. всі національні господарства
2. міжнародні економічні зв’язки між країнами-партнерами.
Перший елемент передбачає вивчення продуктивні сил і виробничих відносин, промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної країни, її системи управління тощо. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв’язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили.
Якщо виходити з примату загальнолюдських цінностей, то світове господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, що взаємодіють на основі спільних економічних законів і формують загальносвітові економічні явища та процеси, комплекс міжнародних економічних відносин.

58. Міжнародні економічні відносини та їх форми.

Ефективність функціонування національної економіки залежить від її участі в МПП, ступеня інтегрування у світове господарство. МЕВ є елементом світового господарства. МВЕ – це система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, що базується на МПП. Вони являють собою частину цілісної системи економічних відносин.
Сучасні МЕВ є системою економічних зв’язків, які характеризуються:
1. виходом за межі національних господарств
2. взаємодією юр і фіз осіб, держав і міжнар організацій
3. визначеністю форм
4. різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.
Рівні МЕВ можна розбити на макро-, мета-, мікрорівень, де макро – це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, мета – це міжнародні зв’язки галузевого і регіонального значення, мікро – рівень зв’язків між фірмами різних країн.
Також розрізняють рівні МЕВ за ступенем розвитку стосунків між суб’єктами МЕВ, за ступенем тривалості угод і переплетеності економік. Виділяють: міжнародні економічні контракти; міжн ек взаємодія; міжн ек співроб-во; міжн ек інтеграція.
Виділяють такі форми МЕВ: міжн вал від-ни; фін- кред; виробниче співроб-во; науково-технічне співроб; трудові від-ни; міжн торгівля товарами та послугами; міжн трансп від-ни.
Суб’єктами МЕВ є учасники міжн екон явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх екон інтересів.

59. Закон грошового обігу: сутність і значення.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням двох перших функцій грошей (міри вартості і засобу обігу) він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів(що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці. К= Ц / О, де К- кількість грошей необхідних для товарного обігу в даному році; Ц- сума цін товарів, що реалізуються у даному році; О- середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.
Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду: Кп = (СЦ – К + П – ВВ) / Шо, де СЦ- сума товарних цін; К- сума цін товарів проданих у кредит; П- сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВВ- сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Шо- середня кількість обертів грошової одиниці(як засобу обігу і платежу).
Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки. Також кількість грошей залежить від швидкості обігу.
Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Отже, у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам.
Суть закону: протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна об’єктивно-зумовлена маса купів. і плат. засобів. Це можна виразити рівнянням: Кн = Кф,. Кн – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей, Кф – фактична маса грошей в обігу. Якщо Кф > Кн, значить в обігу з’явились зайві гроші, і навпаки.
Якщо сферу обігу обслуговують паперові гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним, оскільки держава випускає їх у відповідності зі своїми потребами, а не з потребами обігу, які визначають величину Кн. Поступове знецінення гр знаків, розладнання їх в обігу набувають постійного характеру і виступають зовнішнім проявом порушення закону гр об. Досягнення рівності Кн=Кф за таких умов можливе тільки шляхом збільш-ня цін. Внаслідок чого збіль-ся Кн до Кф. Т.ч. знецінення гр знаків є наслідком порушення закону гр обігу і проявом об’єктивності його дії в умовах обслуговування обігу паперовими грошима. Стримування зростання Кф з метою зрівнювання його з Кн можливо лише як тимчасове явище і може здійснюватись державними заходами спрямованими на оздоровленя держ бюдж, чи зменш-ня його дефіциту.

60. Структура економічних відносин: критерії класифікації.

Економічні відносини(вирбничі) – відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людтми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва, по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільнуформу, у якій відбувається виробництва. Отже відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин.
Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу вироб-ва, розподілу, обміну і споживання, вони виникають і в процесі організації вир-ва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Специфіка їх полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх суспільну комбінацію. При цьому не зачіпаються соціально-економічні форми вир-ва(феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). Тому орг-екон відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку.
Підкреслюючи інертність орг-ек відносин до відносин власності на засоби вир-ва, в той час слід пам’ятати, що саме вир-во, а отже й орг-ек відносини теж є похідними(як і соц-ек) від відносин власності. Історично будь-яке вир-во починається з привласнення кимось засобів вир-ва. Правда потім на відміну від соц-ек, вони функціон-ть як самостійні, що створює зовнішню видимість непричепності їх до власності на засоби вир-ва.

8. Єдність і суперечності в с-мі інтересів.

Головним у вир-чих відносинах є те, що це завжди відносини між певними соц суб'єктами – виробниками та споживачами матер-х благ. А ці суб'єкти мають певні потреби й інтереси, т.б. цілу гаму спонукальних мотивів до госп дія-ті.
Саме через інтереси як спонукальні мотиви й проявляються вир-чі відносини. Тому інтереси розгляд-ся як рушійна сила ек-ного прогресу
Ек-ні інтереси – об'єктивні спонукальні мотиви ек-ної дія-ті людіе, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у сист-мі сусп поділу праці, еволюцією відносин ек-ної власності та управління нею. Отже, ек-ні інтереси визнач-ся місцем людей в ек-ній системі.
Ек-ні інтереси мають досить складну стр-ру. Це зумовлено тим, що людина водночас виступає і як індивідуум, і як член певного колективу, і як представник певного класу й цілого сусп-ва. Отже, вона є одночасним носієм найрізноманітніших інтересів. Важливим методологічним критарієм виділення різних груп інтересів є виявлення конкретних суб'єктів – носіїв інтересів. Згідно з цим критерієм виділяються 3 основні види інтересів:

Суб'єкти Інтереси
Індивідуум особистий
Колектив колективний
Держава загальнонародний
Але такий поділ є досить елементарним. У міру ускладнення н/г зв'язків все більш чітко прояв-ся інтереси регіональні, відомчі, нац-ні, сімейні тощо. Нарешті, залежно від прийнятого критерію, можна виділити:
1) за сферою дії: нац-ні, регіональні, відомчі, сімені;
2) класові: буржуазії, робітників, селян, інтелігенції;
3) демограф-х груп: прац-х, вже не прац-х, ще не прац-х; не бажаючих прац-ти.
Поряд із реальними, об'єктивними інтересами існують надумані, сфальсифіковані, невірно зрозумілі інтереси. Вони реально проявл-ся прояв-ся в усіх формах життєдіяльності людей і теж виступають як спонукальні мотиви дія-ті. Такого роду інтереси є результатом трансформації об'єктивних інтересів за певних умов:
Трансформація інтерсів.
Реальний інтерес трансформований інтерес
Особистий егоїстичний
Колективний інтерес груповщини
Відомчий вузьковідомчий
Регіональний місцевий
Нац-й націоналістичний
Загальнонародний держ-бюрократичний
Така трансфомація відбув-ся за умов, коли той чи ін вид інтересу реаліз-ся за рах-к інтересів ін видів.
Отже, всі види інтересів не діють в основному напрямку як спонукальні мотиви. Вони суперечливі і різноманітні й тому постійно породжують колізії, конфліктні ситуації, бо спонукають людей іноду навіть при досягненні одних і тих же цілей діяти в різних напрямках.
Напр, в Укр зараз всі політичні сили виступають за забезпечення добробуту народу, але їхні дії для досягнення цієї мети зовсім протилежні. Результатом цього є деградація вир-ва та ін.

16. Екон теорія й ек політика: діалектика взаємозв'язку.

Екон. теорія –це наука о с-мах ек відносин в сусп-ві. Предметом ЕТ – явл ек відно-сини в сусп-ві. Функції ЕТ: 1.Що предст собою ек с-ма, як вона ство-рена,які її осн структ елементи, цілі та форми руху; 2. Як функ ек с-ма, як здійсн-ся взаємозв-к її елементів в про-цесі функц-ня і який вплив оказує прийняття ек рішень; 3. Як с-ма ек відносин взаємодіє з ін сферами сусп-ва (соц-ною, політикою). ЕТ, опираю-чись на вивчення реальних ек-х проце-сів, вироб. основу для прийняття ефект-них рішень пристосованих як до всієї ек-ки, так і при рішенні конкретн. задач. Екон політика –– це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійсн-ся керів-во ек-кою. Т.б. це розробка і проведення в життя системи госп-х заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефект-ті вир-ва. ЕП баз-ся на методологічних та теорет засадах ек теорії., на основі пізнання об'єктивних з-нів та законом-тей, потреб, інтересів і цілей індивіда, трудового колективу, сусп-ва. Осн ел-тами ЕП: є науково-техн, структурна, соц, інвест, еколог, аграрна, регіональна політика та ін.

18. Власність як ек-на категорія, її суть, види та форми.

Власність–це с-ма виробн відносин між людьми (класами, соц верствами, групами) щодо привлас-нення різноманітних обєктів влас-ності (засобів в-ва, предметів спож-ня, послуг, роб сили, патентів та ін) у всіх сферах сусп відтворення (безпо-сер в-ві, розподілі, обміні та спожи-ванні).
Вона вкл в себе 2 осн сторони: кількісну (озн сукуп-ть мат благ у сусп-ві, різноманітн обєктів власнос-ті, осн з яких є: засоби праці, предме-ти праці, предмети споживання, роб сила, послуги, ЦП, золото гроші, патенти., ліцензії, використ-ні людь-ми сили природи, форми і м-ди орг-ції в-ва, корисні копалини) і якісну (озн процес привл-ння різн субєктами вл-ті тих чи ін обєктів вл-ті у безпо-серед в-ві, розподілі, обміні та спожи-ванні).Типи: приватна (хар-ся тим, що зас в-ва, а отже, й вироблена продук-ція, належить приватн особам) і сусп-на (хар-ся спільним привласненням засобів в-ва й виробн продукту). Види приватної: трудова (основана на влас-ній праці власника або його членів сімї ) та нетрудова (осн на викор наймана праці). Види сусп-ї: власність на-роду та власність колективу. Форми трудової: одноосібне госп-во, реміс-ниче госп-во, дрібнотов фермерське госп-во. Форми нетрудової: рабовла-сницьке госп-во, феод госп-во, прива-тне капіталіст госп-во. Форми власно-сті народу: заг.державна вл-ть, власн-ть автономії Республіки Крим, кому-нальна власність. Форми власності колекти-ву: акціонерна, кооперативна, госп тов-в, гром-х організацій.

19. Власність на засоби в-ва та способи з'єднання факторів вир-ва.

Власність на ЗВ –визначає не тільки характер економ-х взаємозв-ків між людьми в проц в-ва, але і форми розподілу виробн-го продукту, його обміну та споживання.; -це відносини, які відобр хар-р і засіб присвоєння мат благ (засіб в-ва і предмети спожи-вання).
Будь яке вир-во характ-ся деякими спільними рисами: воно має в основі єдині 3 компоненти (фактори): роб силу людини, предмети праці і засоби праці.
Факт в-ва – б/я ел-ти процесу в-ва, які впливають на нього, визн-ть його рез-ти та ефектив-ть;у вузьк роум-ні ФВ – це прод сили сусп-ва. У першому випадку до ФВ відносять техн прогрес, розв науки, освіти і кваліфік працівників, соц-й, етичний, гуманіт-й та дух-й фактори та ін. У др – засоби і предмети праці, робоча сила , наука, форми і м-ти організ-ції в-ва, викор-ні людьми сили природи та інформація.
Роб сила – це здатність людини до праці. Предмет праці – те, на що скерована дія-ть людини, з чого вона виробляє необхідні матер-ні блага. Засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці, виробляючи з нього необхідні засоби існування.
В результаті взаємодії факторів вир-ва створ-ся продукт праці, призначений задовольняти ті чи ін потреби людей.
Засоби вир-ва, у т.ч. земля, виступають речовими, т.б. природними, об'єктивними факторами вир-ва, а роб сила – суб'єктивним. Засоби вир-ва як речовий фактор беруть участь у створенні споживчої варт-ті, але варт-ті, в т.ч. додаткової, не створюють. Їхня варт-ть лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого працівника.

29. Інституц основи РЕ.

РЕ- це економіка, яка розвивається по законам товарного гопод-ва та ринка як саморегульована с-ма. (з-ни вартості, попиту та пропозиції), тобто ін словами, ек-ка в якій ек субєкти можуть виступати тільки в якості продавців чи покупців, а процес реалізації товара носить назву купі-влі-продажу.Ці закони регулю-ють ціни, які встановл-ся вільно та балан-сують попит та пропозицію, відкло-няючись, в св чергу, в ту чи ін сторо-ну під впливом зміни співвідн між ними.

33. Процент та його ек-на природа: ставка і норма %.

Пр - плата кредитору за користування позиченими грошима або мат цін-ми; один із видів доходу. П виплач-ся за держ ЦП і сож-чому кредиту, за банк-ми депозитами і облігаціями пром компаній, застав-ним під нерухомість, міжнар пози-ками і т.і. Величина і динаміка П виявл-ся у зміні норми П, яка є від-ношенням суми П до вел позичк капі-талу. Вона залежить від середн норми прибутку, від співвідношення попиту і пропозиції на позичк капітал на гро-ш ринку, від ек конюктури, процесу інфляц-го знецінення. Позичк проце-нт на відміну від прибутку встановл до початку в-ва. Виріш-ми факторами будуть обсяги грош капіталу, конку-ренція між підприємцями, а також фа-за пром циклу. Під час кризи- % дуже високий, внаслідок зрост попиту на гроші. Переверш попиту над пропоз, як правило, приводить до зростання цін. І навпаки, у фазі піднесення % зниж. Виход-ть, що у позначен фазах циклу % підвищ тоді, коли норма прибутку зниж-ся.

34. Сутність кредиту та його форми.

Кр - угода між партнерами (фіз, юр особами) про надання у власність майна або грошей ін особі на умові відстрочки повернення такої ж вартості з виплатою проценту. Осн форма Кр- грош позика, яка є формою руху позичк капіталу. Форми: Комерційний (пред у тов формі); Банківський (пред у грош формі); Споживчий і Поточний (під заставу нерухомого майна); інвестиціцйний (сума кредита, яка викл-ся з підрах-вого податку на прибуток корпорації, в той час як звичайна податкова знижка відрах-ся від суми доходу , і не впливає на вартість осн капіталу); державний (совокуп-ть грош відносин, в яких однією з сторон явл-ся держава, а кредитором – фіз і юр особи або іноземні п-ва); міжнародний (пред грош.-мат. ресурсів державами, банками, організаціями на міжнародн рівні ).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП