ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

22. Товар та його властивості.

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу).
Суть товару розкривається при розгляді його властивостей: споживчу вартість і вартість.
Споживча вартість – це корисність товару, його властивість задовольняти будь-які потреби людини.
Товари як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі—у одязі, треті—у засобах пересування, четверті— у послугах культурного призначення.
Споживча вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми, а й послугам. Особливого значення набуває така споживча вартість, як інформація.
Для того, щоб споживча вартість стала товаром необхідно, щоб вона була продуктом праці і виготовлена для ін., т.б. виступала, як суспільна споживча вартість.
Суспільна споживча вартість – це корисність товару, його властивість потреби не самого виробника, а ін. членів суспільства, до яких вона поступає через обмін. В будь-якому випадку споживча вартість товару обмінюється на ін. Обмін відбувається на основі мінової вартості.
Мінова вартість – це властивість товару обмінюватись на ін. в певних кількісних співвідношеннях. У міновій варт-ті прирівнюються одна до одної найрізноманітніші споживчі вартості.
Праця, витрачена на вир-во товарів, створює їх вартість.
Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на вир-во продуктів, якими вони обмінюються. Вартість виражає кількість суспільно необхідної праці, якість продукції, її корисний ефект. Отже, те загальне, що виражається в міновій варт-ті товарів, є їх варт-ть. Мінова варт-ть виступає формою прояву варт-ті товарів. Варт-ть – це ек-на категорія, яка виникла разом з виникненням товарного вир-ва.
Т. ч. спож-ча варт-ть і варт-ть – це дві сторони продукту праці, які визначають, що цей продукт праці є товаром.
Єдність протилежностей товару, т.б. споживної вартості і вартості, означає, що жодна з властивостей товару не може існувати без ін. Так, якщо одна вироблена річ не задовольняє чиюсь потребу, не має споживної вартості то вона не має і вартості. З другого боку, у продукті праці, виробленому на продаж, споживна вартість не існує без вартості, бо вона може задовольнити чиюсь потребу лише після реалізації вартості у процесі обміну.
Водночас споживна вартість і вартість взаємовиключають одна одну. Певний товар може бути використаний товаровиробниками лише як засіб обміну на другий, як вартість, але не як споживна вартість. Крім того, як споживні вартості товари якісно різняться між собою. Кількісно споживні вартості незіставлювані, і навпаки, як вартості товари якісно однорідні. Щодо величини вартості значення має лише кількість та складність праці. Вартості товарів можна зі'ставляти кількісно.
Суперечність між споживною вартістю і вартістю досягає конфлікту у тому випадку, якщо багато товарів не знаходять збуту через стихійний, анархічний характер товарного вир-ва за умов домонополістичного капіталізму.
Наявність у товарі 2-х властивостей пояснюється тим, що праця, яка створяє товар, носить двоїстий характер, т.б. має 2 сторони: конкретна праця і абстрактна праця.
Конкретна праця – суспільна праця, що витрачається в особливій доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці, характеризується своєрідною метою і створює специфічну споживну вартість. Конкретна праця є історичною формою корисної та цілеспрямованої праці за умов існування товарного вир-ва.
На противагу цьому абстрактна праця виступає суспільною формою затрат фізичних та розумових сил людини, загальною ек-ною категорією товарного вир-ва. При її визначенні слід абстрагуватися від якісних відмінностей багатьох конкретних видів праці, від її корисних форм. З цього погляду можна сказати, що вона являє собою працю взагалі, т.б. містить у собі загальне, що притаманне багатьом видам конкретної праці.
Обмін товару обумовлює необхідність визначення величини його варт-ті. Визначити величину варт-ті товару – означає, встановити кільк-ть сусп. праці, втіленої в товарі. Сусп. праця визначається сусп. необхідним робочим часом. Величина сусп. необхідного робочого часу визначається рівнем розвитку прод-х сил сусп-ва, ступенем використання факторів вир-ва і підвищення ефективності прод-ті праці.
На величину варт-ті товару впливає також інтенсивність праці. Інтенсивність — це затрати праці за одиницю часу.

23. Вартість і ціна: взаємозв’язок та альтернативні теорії.

Ціна (Ц)– грошовий вираз варт-ті, кількість грошей, або ін. товарів і послуг, що сплачуються та отримуються за 1-цю товару або послуги. Одночасно Ц відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової 1-ці.
Для того, щоб прослідкувати взаємовідносини між Ц і варт-тю, зупинимось на основних теоріях вартості.
1) Теорія трудової варт-ті.
Бере початок вiд класичноi полiт. економii i була продовжена в роботах К. Маркса. Основоположники: А. Смит, В. Петти, Д. Рикардо. В основі: розмір вартості як основа мінової вартості і ціни визначається витратами праці на вир-во товару.
Довгий час домiнувала. Вiдповiдно до неї вартiсть товару визначаеться витратами абстрактноi працi на вир-во даного товару. Виникає таке поняття як сусп.-необх-ий робочий час, який потрiбен для виготовлення певноi спож. варт-тi при iснуючих суспiльних норм. умовах i при середньому в даному суспiльствi рiвнi прод-тi та iнтенсивностi працi. Сусп.-необх-й робочий час буде визначатися сусп. варт-ть продукту.
К. Маркс, виходячи з розробленої їм теорії двоїстого хар-ру праці, визначив, що конкретна праця створює споживчу варт-ть, а абстрактна - вартість, також розрізняв просту працю і складний (кваліфіковану), індивідуальні витрати робочого часу і суспільні);
2) Теорія трьох факторів вир-ва і витрат вир-ва.
Основне положення: вартість у процесі пр-ва формується додаванням витрат його трьох основних факторів: праці, капіталу і землі. Основоположники: Ж.-Б. Сей і Ф. Бастиа. Згідно з цією теорією всі фактори беруть однакову участь у процесі створення вартості, а прибутки від їхнього використання (з/плата, відсоток, земельна рента) - яв-тся ціною виробничих факторів);
3) Теорія граничної корисності.
Граничну корисність – задоволення, яке отримує окрема людина від споживання одної додаткової 1-ці товару. Це саме стосується й послуг. Отже, Ц окремого товару згідно з цією теорією безпосередньо залежить від ступеня насичення потреби у ньому. Виходить, що за вихідний пункт визначення варт-ті товару береться суб'єктивна мотивація, суб'єктивна оцінка ек-ної поведінки індивідів, а не об'єктивні фактори, т.б. сусп необхідні затрати праці.
Отже, основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям ек-ної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Д. Кларк.
Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення варт-ті до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Варт-ть, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної 1-ці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність, корисність останньої 1-ці дорівнюватиме 0. Оскільки ж немає значення, яку саме 1-цю вважати останньою, то 0 дорівнюватиме будь-яка 1-ця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.
Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить добре відоме нам явище «дефіциту». Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й ін. блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення По над Пр сприятиме зростанню Ц над варт-тю — і навпаки.
4) Маржиналiстська.
Вiдповiдно до неi вартiсть визнач. на основi суб'ективноi оцiнки корисностi певного блага. Якщо теорiя трудовоi вартостi визначае вартiсть на основi суспiльних трудових витрат, те маржиналiстська вважае вартiсть товару суб'ективною оцiнкою вiдносно корисного ефекту певного мат. блага або його цiннiстю.
5) Теорія По і Пр.
Представники цього напряму в ек-ній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній Ц, яка встановлюється на ринку відповідно до По і Пр товарів (послуг).
По і Пр є реальним відображенням стану ринкової е-ки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів—покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових Ц, що веде до встановлення рівноваги між По і Пр, а отже, і до відтворення стимулів ек-них суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких Ц і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється Ц рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому Пр відповідає По.
Ек-не становище товаровиробника залежить від ринкової Ц його товарів. Оскільки ж ринкова Ц залежить від двох факторів — По і Пр, у взаємодії та зіткненні яких вона утворюється, слід з'ясувати, що таке По і Пр, яке їх місце у цьому процесі.
По—це платоспроможна потреба у певному товарі. Це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплатити за необхідне їм благо.
По залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і Ц на останні. Отже, По підвищується при зростанні доходів, зниженні Ц або одночасній дії цих факторів — і навпаки. Ця залежність дістала назву закону По.
У цілому величина По залежить, як правило, від Ц товару: чим нижча Ц на якесь благо, тим вищий По на нього з боку покупця. Кількісну залежність По від зміни Ц на товари називають еластичністю По, її вимірюють як відношення зростання обсягу По до зниження Ц (у %-ках).
Пр—це кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити.
Пропозиція також залежить від Ц: чим вона вища, тим вища Пр з боку продавців, оскільки останній зацікавлений у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його ек-ний інтерес. Таку залежність називають законом Пр. Кількісна залежність Пр від зміни Ц на товари дістала назву «еластичність Пр», її вимірюють як відношення (у %-ках) обсягу Пр до зростання Ц.
Закони По і Пр відображ-ть ек-ні інтереси протилежних суб'єктів ринку — покупців і продавців. Збіг цих інтересів досягається при перетині ліній По і Пр. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій Ц може бути продана і є відображенням ринкової рівноваги. Якщо ж Ц на певний товар зростуть, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати Ц, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого госп-ва. На зниження Ц покупці зреагують додатковим По.
За умов, коли Ц реалізації буде нижчою за Ц рівноваги, виникне підвищений По, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку, сприятиме зростанню Ц, а з ін.—стимулюватиме вир-во цього товару. Як результат — лінії По і Пр перетнуться.

24. Розвинута (загальна) форма товарного вир-ва: сутність та основні риси.

З розвитком продуктивних сил, усуспільненням вир-ва, появою гігантських підпр-в і монополій, держ. власності, товарне вир-во стає великомасштабним, в якому домінує наймана праця. Таке вир-во засновано на різних формах власності – індивідуальній, спільній, держ. Глибокий поділ праці, спеціалізація призводять до ускладнення госп-х зв'язків і об'єктивно зумовлюють необхідність координації та регулювання ек-ки в межах країни. На цьому етапі розвитку ринкове саморегулювання доповнюється держ. регулюванням, що перетворює товарне госп-во у організоване ринкове.
Форма госп-ва, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама роб. сила, назив-ся капіталістичним (розвинутим). В умовах капіталізму всі прод. праці вигот-ся як товари і робоча сила стає товаром. Товарне вир-во набуває загального хар-ру.
Риси розвинутої форми товарного вир-ва:
1) виробник продукту – найманий робітник, власник товару – капіталіст;
2) існує експлуатація;
3) вир-во товарів здійс-ся заради одержання прибутку;
4) вир-во ведеться на базі спільної, об’єднаної праці найманих робітників;
5) товарне вир-во набуває загального характеру.
Історичними передумовами виникнення капіталу були товарне вир-во і розвинутий товарно-грошовий обіг. Кінцевим рез-том розвитку товарного обігу є гроші. Водночас вони є і першою формою прояву капіталу. Кожен капітал починає свій шлях у вигляді певної суми грошей. Але гроші самі по собі не є капіталом. Вони стають капіталом, коли вони використ-ся з метою наживи.
Форма обігу грошей має такий вид: Г-Т-Г, т.б. купівля здійс-ся для продажу і збагачення. Тому повна форма руху грошей як капіталу має такий вигляд: Г-Т-Г’, де Г’=Г+’’Г, т.б. = авансовій сумі грошей + деякий приріст. Цей приріст або надлишок назив-ся первісно-авансованою варт-тю. Рух Г-Т- Г’ перетворює первісно-авансовану варт-ть у капітал. Капітал – це самозростаюча варт-ть або варт-ть, що приносить додаткову варт-ть. Капітал винакає там і тоді, де і коли власник засобів вир-ва і грошей знаходиться на ринку вільного робітника, як продавця своєї робочої сили. Гроші перетвор-ся в капітал тоді, коли вони аванс-ся з метою зростання варт-ті.
Капітал – це авансована варт-ть, що в процесі свого руху приносить більшу варт-ть, самозростає. Капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організац-ні відносини, скільки соц.-ек., т.б. капітал як такий може існувати лише за певних соц.-ек. умов. З таких позицій розглядав капітал К. Маркс.
Нерідко категорію “капітал” ототожнюють із засобами вир-ва, грош. нагромадження. Однак узяті самі по собі засоби вир-ва не є капіталом. Вони стають капіталом лише тоді, коли використ-ся наймана робоча сила. Формула Г-Т-Г’ є загальною формулою капіталу. Із загальної форми капіталу не видно, що ж є джерелом приросту варт-ті, прибутку.
Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її суть полягає в тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу.
Джерело додаткової варт-ті слід шукати в споживчій варт-ті того товару, який підприємець купує на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такий специфічний товар, споживання якого б створювало більшу ніж його власна варт-ть. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою перетворення грошей у капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі і продажу.

25. Сутність на процес еволюції грошей(Г).

Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.
Гроші об’єктивно з’явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався пза формулою Т1 – Т2. Одночасно виникала економічна задача: як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв’язку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з’явились на місцевих ринках загальні еквіваленти – найбільш ходові товари,які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр. у греків і арабів – худоба, у слов’ян – хутро. Але, з розвитком торгівлі, з’явилась потреба в признаному всіма еквіваленті – Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото(срібло) – благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.
Так, Г – особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальнопризнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду етолона – ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 – Г – Т2. З розвитком тов. відносин, з’явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні.
Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. – міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.

26. Функції грошей(Г).
Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функціми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 2 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.
Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота,(його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін . Вартість Г – це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.
Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше – в формі монет. Подальший розвиток привів до появи паперових Г.
Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.
Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов’язання(податки, за оренду землі). Боргові зобов’язання породжують нову форму Г – кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.
Світові Г – обслуговують екон. відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв’язків на потрібна якась нава форма Г, крім нац. валюта. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв’язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. Валюти, які мають найбільшу довіру на світ. Ринку($, марка ФРН, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЄВРО).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП