ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Існує точкова і дугова еластичність. Точкова Е характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни (див формулу вгорі).
Дугова Е вживається для виміру Е між двома точками і визначається як середня Е за формулою центральної точки:

Фактори цінової Е попиту:
1. Важливість товару для споживання (попит на предмети розкошу еластичний, на предмети першої необхідності нееластичний).
2. Рівень замінюваності товару (чим більше товарів-замінників, тим більша Е).
3. Питому вага товара в доході споживача (чим вона більша, тим більша Е)
4. Фактор часу (Е більша в довгостроковому періоді).

10. Зміст поняття "попит". Індивідуальний та ринковий попит. Закон попиту і обгрунтування його дії.

Попит-це потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами. Попит завжди розглядається як платоспроможній, оскільки показує, скільки товару чи послуги хоче і може придбати (купити) на ринку споживач (покупець). Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.
До нецінових факторів (детермінанти), що характеризують серидовиче, в якому формується пипит, відносяться:1)ціни товарів замінників 2)ціни доповнюючих товарів 3)дохід споживачів 4)уподобання споживачів 5)очікування споживачів щодо змін на ринку 6)природні умови споживання. Внаслідок їх впливу змінюється Попит у цілому (або умови Попиту).
Обсяг попиту-це кількість товару, що споживачі бажають і можуть купити на ринку в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інш. рівних умов. Індивідуальний попит-це попит окремого споживача на окремий товар чи послугу. Ринковий попит -це сукупність всіх індивідуальних попитів споживачів на товар при кожному значенні ціни.
Закон попиту ( характеризує залежність Попиту(D) від Ціни(Р) товару при інш. незмінних умовах ): чим вища ціна(Р) на товар, тим менший на нього попит(D) при інших незмінних умовах і навпаки; тобто на ринку існує обратна залежність між ціною товару і обсягом попиту на цей товар і навпаки.
Якщо змінюється нецінові фактори, то крива попиту зміщується сама (D1 D2); якщо змінюється тільки ціна, то йде переміщення по кривій попиту (p1q1 p2q2). Крива попиту має від‘ємний нахил, це означає, що чим нижча ціна товару , тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки.
Крива попиту показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в данний час.
p D1 D2

P1

P2

Q1 Q2 Q2* Q

11. Аналіз змін у попиті й у розмірі (обсязі) попиту. Чиники попиту.

Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і зміною попиту (попиту в цілому). До зміни величини (обсягу) попиту на товар (кількості товару, що покупці хочуть і можуть придбати) призводить зміна цінового фактора (ціни товару-Рx). Це спостерігається в процесі переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту (D), яка залишається незмінною. ( Qx=f(Px) )
До зміни попиту в цілому призводить зміна всіх факторів (цінових та нецінових), що впливають на попит: а)доходи споживачів б)ціна товару в)ціни і доступність товарів замінників г)ціни доповнюючих товарів д)смаки уподоблення споживачів е)очікування споживачів до зміни цін на ринку. є)об‘єктивні умови споживання. При зміні попиту в цілому попит на певний товар змінюється при кожному значенні ціни.Геометрично зміна попиту в цілому відображається переміщенням кривої попиту вправо (D2–попит -) чи вліво (D1 – попит ).
Поняття “зміна попиту” (переміщення кривої попиту вправо чи вліво) не слід змішувати з поняттям “зміна обсягу попиту”, тобто з переміщенням по кривій попиту вниз чи вгору. В останньому випадку при такому переміщенні сам попит не змінюється,а збільшується чи зменшується Q-кількість товару, на яку змінюється обсяг попиту за тією чи іншою ціною.

P D P D D2
D1
Рис А
Р1 D1
P2

Q Q

38. Механізм установлення рівноваги п-ства в довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції (МК).

МК—тип ринку, на якому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару.
У довгостроковому періоді крива попиту на товар будь-якого п-ства в галузі є дотичною до кривої АТС у довгостроковому періоді. Вільний вступ до ринку веде до того, що кожне п-ство одержує тільки нормальний (нульовий економічний) прибуток, оскільки за наявності прибутку до галузі приходять нові п-ства і зменшують попит та граничний виторг, поки прибуток не стане нормальним (Р=АС).
Це є причиною того, що ринковий механізм МК з точки зору виористання ресурсів не є ефективним, бо виробництво здійснюється не з мінімальними витратами (див. малюнок). Обсяг виробництва не досягає тієї величини, при якій середні загальні витрати АТС п-ства мінімальні.
Однак стосовно задоволення потреб споживачів МК є ефективною, оскільки на ринку дуже багато різноманітної продукції, нехай за вищою ціною, ніж при досконалій конкуренції.

42. Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, суперечності, ефективність.

Таємна угода може приймати ряд форм. Найбільш простою формою таємної змови є картель, який передбачає формальну письмову угоду відносно і ціни, і вир-ва. Обсяг вир-ва повинен регулюватися, тобто ринок повинен бути розділений, для того щоб можна було підтримувати узгоджену ціну. (ОПЕК – найбільш відомий міжнар картель).
Картель – це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг вмпуску прод. В умовах неухильного дотримання угоди картель діє як чиста монополія.
Умови створення картелю:
- встановити бар'єри на шляху входження в галузт конкурентів;
- визначити загальний рівень випуску на монопольну ціну, що максимізує прибуток;
- встановити квоти для кожної фірми, що входить у картель;
- забезпечити процедуру контролю щодо встановлених квот.
Квота – доля участі у вир-ві, збуті, екс, імп товару. Квота визначає долю учасника у капіталі, ліміти можливих кредитів.
Проблема стабільності:
1) у кожного участика картелю виникає спокуса продавати свою продукцію за високу картельну ціну, але первищувати картельну квоту, отримуючи додатковий прибуток. Якщо такої поведінки дотримується більшість фірм у картелі – він приречений розвалитися.
2) потенційну загрозу картелю несе об'єднання аутсайдерів у контркартель.
Картелі є незаконими в США. Отже, таємна угода не оформлюється офіційно. Джентельменські угоди часто досягаються на коктейльних вечоринках, під час гри в гольф або на зборах торгівельно-промислових асоціацій, де конкуруючі фірми досягають усної угоди про ціну на продукт, визначають ринкову долю кожного продавця, що виражається в неціновій конкуренції. Також у більшості країн відверті змови картельного типу заборонено законом, тому частіше існують таємні змови, які дуже небезпечні для сусп, бо практично уникають контролю з боку держави.

30. Ринкові відносини, їх суб’єкти та об’єкти. Ринкова інфраструктура.

Ринок слід розглядати як комплексне поняття, яке включає одночасно сферу обігу, де здійснюється обіг товарів і послуг, систему товарно-грошових відносин, які складаються в процесі обміну товарів і послуг за даної системи виробничих відносин.
Об’єкти ринку – засоби виробництва, предмети споживання, технології, наукові відкриття і ідеї, різні послуги, природні багатства, елементи національного багатства, цінні папери, акції, облігації.
Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб’єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що з початку, це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім у міру свого розвитку і відокремлення в самостійні галузі торгівлі і грошового обігу активними учасниками ринкових відносин стають торгівельні і фінансові посередники.
Основними суб’єктами ринкових відносин є:
1) домогосподарства – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, що постачають ресурси і використовують отримані гроші для придбання товарів і послуг з метою задоволення власних потреб;
2) фірма або підприємство – це економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне максимізувати свій прибуток;
3) держава – це самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, політичну та юридичну владу для забезпечення умов господарювання всіх суб’єктів економіки.
Основні суб’єкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг.
Для аналізу ринкової інфраструктури необхідно з’ясувати основні компоненти ринку: попит, пропозицію, ціну, кон’юнктуру і рівновагу.
Попит – платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари.
Пропозиція – сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники.
Ринкова ціна – не може бути вищою за ціну попиту та нижчою за ціну пропозицію.
Кон’юнктура – співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон’юнктура змінюється під впливом: масштабу виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі.
Стан ринкової рівноваги – повна відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту.
Ринок як складне утворення має багату структуру та інфраструктуру (розуміють систему державних, приватних, громадських інститутів і суспільних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію). Виділяють: організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідницьку інфраструктуру ринку.
До орг.-техн. інфрастр. належать: торгові палати, холдінгові та брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, пункти прокату тощо. Одні з них покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємствами, надавати інформаційні, консультативні та інші послуги (ярмарки, біржі, центри). Інші беруть на себе організації загальної координації ринкових зв’язків, представляють інтереси членів на регіональному, державному, міжнародних рівнях.
Фін-кред. структура ринку: банки, біржі, страхові і інвест. компанії, фонди профспілок, інші громадські організації, ті, хто займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює в кредити, потім в капіталовкладення.
Наук.-досл. інфраструктура: наукові інститути з вивчення наукових проблем, інформ.-консультативні, аудиторські. організації, спец. навчальні заклади. Інститути та організації. що утворюють цю інфраструктуру, вивчають динаміку, стратегічну і тактичну поведінки підприємств, прогнозів для уряду і підприємців тощо.
Крім загальної інфраструктури, що обслуговує весь простір ринкових відносин, існують часткові, що забезпечують ефективне функціонування окремих ринків. Так на ринках товарів і послуг діють підприємства оптової та роздрібної торгівлі, фірми, що забезпечують перевезення вантажів. Ринок праці обслуговують біржі праці, державні та приватні служби зайнятості, пенсійні фонди, державні центри підготовки кадрів. Функціонуючі ринки капіталу забезпечують фондові та валютні біржі, інвест. компанії, брок. контори, інвест. банки, податкові інспекції. тощо.

47. Необхідність та важелі державного регулювання розподілу доходів.

Класична ринкова с-ма дозволяє належним і досить ефективним способом здійснити розподіл доходів між основними агентами економічної діяльності. Через механізм ринкової конкуренції більші доходи отримують ті виробники, які вкладають у виробництво більше уречевленої і живої праці та організація трудової діяльності яких є краща. З економічної точки зору це правильно. Але з соціальної точки зору ринкова система не в змозі оптимально здійснювати розподіл доходів. В умовах ринкового регулювання економіки завжди матиме місце поглиблена диференціація доходів між різними групами населення. Ця диференціація не обов`язково відображає зміну в участі членів суспільства у виробничому процесі, що зрештою призводить до поглиблення соціальної нерівності.
Зважаючи на те, що кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя, і на те, що за умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності, тобто рівня життя, який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення, гостро постає потреба в держаному регулюванні розподілу доходів. Таке регулювання найчастіше полягає у вигляді проведення політики соціального захисту певних груп населення.
Соціальний захист населення здійснюється в контексті бюджетно-фіскальної політики. Найхарактернішими важелями цієї політики є податки, бюджетні видатки у вигляді дотацій, соціальних гарантій, соціальної допомоги, соціального страхування.
Так, встановлення прогресивної шкали оподаткування доходів економічних суб`єктів дає можливість збільшити податкове навантаження саме на тих, хто отримує більші доходи. Важливу роль у збільшенні доходів бюджету за рахунок заможніших верств населення можуть відігравати і непрямі податки, зокрема акцизний збір. Встановлення підвищених ставок податку на товари не першої необхідності дозволяє дещо зрівняти доходи економічних суб`єктів.
З бюджету може надаватися соціальна допомога у вигляді соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об`єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму. Вона може здійснюватись як у грошовій так і в натуральній формах.
Спеціальні позабюджетні фонди дають можливість здійснювати соціальне страхування населення від різних ризиків, пов`язаних з втратою працездатності та доходів. Ці фонди формуються за рахунок цільових внесків работодавців і працівників за підтримки держави.
Отже, необхідність державного регулювання доходів пов`язана з нерівномірністю їх розподілу серед економічних суб`єктів, а, отже, і неможливістю ринкового механізму забезпечити ефективне відтворення населення. Ефективність регулювання доходів залежить від зваженого і ефективного використання бюджетних та податкових важелів, зокрема податків, соціальної допомоги, соціального страхування, соціальних гарантій.

42. Форми господарювання в сільському господарстві та їх особливості в різних країнах.

На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види крупного, середнього, дрібного землеволодіння на основі притаманних їм форм земельної власності. Серед них виділяються державні, колективні, групові та індивідуальні види землекоритсування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних їм форм землекористування і землеволодіння. Так, в США великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% всіх земельних угідь. Серед них є землі не тільки федерального уряду, а й урядів штатів і місцевої влади. Із загальної кількості землі, яка знаходиться у володінні і користуванні фермерських господарств, 59,9% належить сімейним фермам, 17,3% знахожиться у спільному володінні, а 23,5% використовується монополіями.
У більшості західноєвропейських країн найбільш типовими є сімейна селянська ферма і підприємницькі господарства, які використовують найману працю. В деяких державах мають розповсюдження крупні форми аграрного підприємництва: сільськогосподарські компанії та виробничі кооперативи. В той же час в окремих країнах (Італія, Іспанія, Португалія) зберігаються поміщицькі латифундії, які широко використовують найману працю.
В Україні підприємницька діяльність ведеться на основі державної колективаної і приватної власності на землю. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну і приватну власність. В Україні – колгоспам належить 69%, радгоспам та іншим державним с/г підприємствам – 24%, особистим господарствам населення та присадибним ділянкам – 6% і лише близько 1% угідь – пред`явлено фермерським господарствам.

43. Економічні функції держави та її роль в економічному розвитку.

У цивілізованому суспільстві нормальне функціонування економіки неможливе без державного втручання. Держава впродовж всієї історії свого існування поряд з підтриманням порядку, законості, організації національного захитсу і т.ін. виконувала певні економічні функції, такі як збір податків, організація грошового обігу тощо.
За сучасних умов економічна роль держави значно посилилась. Держава стала власником значної части заосбів виробництва, виконує незамінну роль у регулюванні економіки. По суті будь-яка сучасна розвинена ринкова система є змішаною економікою, в якій вільне підприємництво співіснує з державним регулюванням.
Говорячи про економічні функції держави треба зазначити, що не має однієї думки щодо їх визначеного переліку. Але серед значної кількості економічних функції держави можна виділити такі, які є основними, а саме:
1. Розробка й затвердження правових основ економіки.
2. Визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку.
3. Реалізація соціальних цінностей.
4. Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції.
5. Захист конкуренції.
6. Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі.
7. Фінансування суспільних благ і послуг.
8. Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку.
9. Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.

44. Суспільний продукт та його форми.

Суспільне вир-во – це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт – синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.
Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП), його розраховують як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначені величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Це означає, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв’язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП) – це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.
ВСП і КСП – це показники матеріального виробництва, але крім матеріального – суспільне виробництво включає ще й галузі нематеріального. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності – це здійснюється за допомогою такого показника, як валовий національний продукт (ВНП).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП