ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Шпора 5

1. Система економічних законів, їх суть і класифікація.

Система ― це сукупність певних елементів або підсистем і зв’язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.
Економічний закон (ЕЗ) ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). ЕЗ не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.
До системи ЕЗ належать 4 їх типи:
1. Загальні ЕЗ ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).
2. ЕЗ, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі ЕЗ відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних сусп. – екон. формаціях.
3. Специфічні ЕЗ ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний ЕЗ, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
4. ЕЗ, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

2. Економічна теорія в системі економічних наук та її функції.

Завдання кожної науки ― розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються. Виходячи з цього, економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, яка розкриває виробничі зв’язки і відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а також економічні закони, що управляють цими процесами. Адже екон. закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно – наслідковими зв’язками між різними економічними явищами і процесами. Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно – господарських форм.
Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:
1) практичну ― всебічне обгрунтування необхідності і шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробка наукових основ управління господарством, винайдення адекватних форм розв’язання економічних суперечностей;
2) пізнавальну ― розкриття сутності економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Ця функція реалізує першу.
3) економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини.

3. Загальні методи наукового пізнання та їх використання.

Термін “метод” походить від грецького слова “methodas”, яке означає шлях до чогось. В економічній теорії метод ― це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленного відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.
Головними методами економічної теорії є:
1) філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об’єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);
2) закони діалектики (з. єдності і боротьби протилежностей, з. кількісно-якісних змін і з. заперечення заперечення);
3) категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін.);
4) закони і категорії економічної теорії (з. вартості, грошового обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).
Три перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, а відображаються через предмет і метод екон. теорії як науки. Найпростіший елемент діалектичного методу ― м. абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих зв’язків. М. абстракції тісно пов’язаний з поняттям конкретного ― цілісного об’єкту в єдності з його різноманітними сторонами, властивостями, рисами.
Ядром діалект. м. є принцип суперечності. Так, товар ― це єдність двох протилежних сторін: споживчої вартості й вартості. У процесі взаємодії таких суперечностей відбувається розвиток екон. явищ і процесів, а їх єдність і боротьба ― є джерелом їх еволюції. Також використовуються методи історизму (екон. явище досліджується в екон. системі на різних етапах її розвитку), м. аналізу й синтезу, індукції та дедукції; моделювання, діаграми, математичні формули, графіки; принципи граничності, теорії оптимуму.

4. Основні фактори суспільного вир-ва: сутність і співвідношення.

Трьома основними факторами сусп вир-ва є: капітал, земля, праця. Але деякі вчені виділяють і четвертий фактор ― підприємницький талант (здібності). Кожний із факторів створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток, земля ― ренту замлевласникові, праця ― платню робітникові; п/п талант приносить додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими факторами виробництва ще називають також ризик, інформацію, час.
Речові фактори виробництва називають ще природніми, об’єктивними, а працю людини ― суб’єктивним фактором. Речові фактори вир-ва самі не є капіталом, вони перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.
Засоби вир-ва ― це речові фактори, які беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але вартості (і додаткової вартості також) не створюють. Їхня вартість лише частково переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника.
Праця ― це цілеспрямована, доцільна і свідома діяльність людей, в процесі якої вони змінюють зовнішню природу.
Предмети праці ― це речовини природи, на які люди діють у процесі праці, піддаючи їх обробці.
Засоби праці ― це речі або їх сукупність, якими людина діє на предмети праці, а також усі матеріальні умови процесу праці (будівлі, споруди, дороги, канали). Якщо процес праці розглядати як його результат (продукти), то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці ― як засоби виробництва.
5. Виробничі ресурси.

Ринок економічних ресурсів - всі види ресурсів, які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них відносяться:
1) природні ресурси – земля, вода, тваринні і рослинні ресурси;
2) трудові ресурси – люди з їх здібностями виробляти продукти і послуги;
3) засоби виробництва – виробничі будівлі, споруди, устаткування, інший основний і оборотний капітал, які називаються інвестиційними ресурсами чи виробничим капіталом;
4) підприємницькі здібності.
Ціни на всі види ресурсів в ринковій економіці формуються під впливом попиту і пропозиції аналогічно цінам готової продукції. Ціною природних ресурсів є рента, трудових ресурсів – з/п, виробничих ресурсів – процент, підприємницьких здібностей – процент.
Фірма чи підприємство прагне використати ренту в такій кількості і сполученні, яке дозволило б їй одержати максимальний прибуток.
З боку окремої фірми попит на ресурси визначається їх граничною доходністю. Гранична доходність змінного ресурсу повільно знижується згідно з законом спадної віддачі. Фірма розширюватиме використання ресурсів поки його гранична доходність вища від граничних витрат до моменту, коли ці два показника зрівняються. В умовах, коли попит фірми на ресурс становить незначну частку ринкового попиту на нього граничними витратами ресурсу для цієї фірми дорівнюють ціни. Фірма прагне вибрати таке сполучення використаних ресурсів, яке б забезпечило їй мінімальні витрати. Це можливо, якщо гранична доходність цього ресурсу пропорційна його ціні.
6. Корисність та гранична корисність продукту: теорія, практика.
Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.
Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.
Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.
Характерні риси:
1) “корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;
2) корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;
3) оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.
Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.
Гранична корисність – це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність – це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.
Уявлення, що гранична корисність буде знижуватись в міру того, як споживач буде отримувати додаткові одиниці деякого конкретного продукту, відоме як закон спадної граничної корисності.

7. Економічні інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку.

Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї.
Економічні потреби відображають відношення соціальних суб’єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.
В основі походження потреб лежать дві основні причини: по-перше, фізіологічний характер – людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування; по-друге, потреба є результатом суспільних умов.
Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, які становлять предмет інтересу.
Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб і захоплень. Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси.
Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно, що свідчить про дію в суспільстві закону зростання потреб.
Економічні інтереси – є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.
Кожен суб’єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів.
За ознакою суб’єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо.
Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

9. Економічна система: сутність та структурні елементи.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об’єктивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.
Отже, економічна система – це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.
Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об’єктивні закони та принципи її функціонування.
Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.
Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв’язку елементів системи може бути “вертикальним” або “горизонтальним”. Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади – підкори, керованості – підлеглості. Горизонтальні зв’язки є партнерськими, добровільними, конкурентними.
Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти.
Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб’єктів. Сучасна економічна система складається з 4 рівнів: глобально-економічний, макроекономічний, метаекономічний, мікроекономічний. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи.
Економічна система має 3 основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.
Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини – являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.
Механізм господарювання – узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини і являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.
Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності.
Важливим питанням є класифікація економічних систем. Її класифікація залежить від різних критеріїв, головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.
Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи.

10. Продуктивні сили як матеріальна основа виробництва та їх складові елементи.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Сучасні продуктивні сили – це складна система, що включає матеріальні й духовні (за складом), об’єктивні й суб’єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти, кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів.
У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв’язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.
Отже, продуктивні сили – це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

11. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил.

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений в часі, суспільний поділ праці виступає як процес.
Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями н/г структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП