ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

За вертикальними рівнями н/г структури суспільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб’єкти господарського життя – підприємства та підприємці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об’єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.
Основними організаційно-економічними формами реалізації суспільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.
Спеціалізація виробництва виражається у зростанні кількості самостійних виробництв, що відбувається завдяки їх техніко-економічному відокремленню і формуванню у них сталих внутрішніх зв’язків.
Кооперація – це відносини зв’язку окремих виробників, їх обміну різними видами діяльності та продукцією. Там, де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов’язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.
Концентрація виробництва виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагромадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.
Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій.
Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка.
Структура продуктивних сил включає такі елементи:
- Людина:освіта, кваліфікація, здібності, здоров’я, культура, психічний стан, національна свідомість.
- Засоби праці (машини, устаткування, земля, труби, бочки, тара та ін.) та предмети праці (дані самою природою, піддані попередній обробці /сировина/) формують засоби виробництва.
- Використовувані людьми сили природи: вогонь, вітер, сонце, ядерна енергія, вода.
- Форми і методи організації виробництва: система Тейлора, система Мейо, автономні бригади, участь в управлінні.
- Наука: прикладна, фундаментальна, природнича, гуманітарна.
- Інформація: економічна, науково-технічна, політична.

12. Економічні відносини: суть та їх класифікація

Будь-яке виробництво має суспільний характер – це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою і ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.
Виробничі відносини не слід розуміти лише як виробництво, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг, а це є весь процес відтворення, який включає в себе 4 ланки: безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті; обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання – тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.
Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують: по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, у якій відбувається виробництва. Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин.
Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобів і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію.
Отже, структура виробничих відносин суспільства неоднорідна. Вона включає в себе соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Основою ж усіх виробничих відносин виступають відносини власності. В сукупності всі ці відносини складають систему виробничих відносин суспільства.

13. Соц-економічні відносини: суть і структура.

Економічна теорія вивчає: а) соціально-економічні відносини; б) організаційно-економічні відносини. В чому полягає суть соціально-економічних відносин?
В процесі виробництва складаються відносини “людина — людина”. Їх можна назвати соціально-економічними. Соціально-економічні відносини —це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ. Їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.
Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сторону економіки, тобто її соціальні засади. Вона показує:
1). хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва — вирішальні умови господарської діяльності;
2). як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства;
3). кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.
Отже, власність визначає головне - соціально-економічний зміст і спрямованість розвитку відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання суспільного продукту.
Вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, наскільки соціально справедливий даний соціально-економічний лад тощо.
Соціально-економічні відносини.
Власність Розподіл Трудові відносини

14.Організаційно-ек. відносини: суть і структура.

Економічна теорія вивчає: а) соціально-економічні відносини; б)організаційно-економічні відносини. В чому полягає суть організаційно-економічних відносин?
У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як “виробництво — виробництво”. Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці економічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством.
В сукупності організаційно-економічних відносин розрізняють конкретно-економічні та загальні організаційно-економічі відносини.
Конкретно-економічні відносини — це господарський механізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками.
Загальні організаційно-економічні відносини — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства, тобто економіці у цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, підприєм-ництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією.
Організаційно-економічні відносини
Конкретно-економічні відносини Загальні організаційно-економічні відносини
Ринок
Підприємництво
Маркетинг
Менеджмент
Фінанси та кредит
Грошовий обіг, ціни, інфляція
та інші.

15. Механізм дії та використання економічних законів.
Економічній теорії, як будь-якій іншій науці, властиві певні об*єктивні закони. Економічна теорія вивчає закони, які виражають причинно-наслідкові взаємозв*язки і взаємозалежності. що виникають у сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Отже, економічний закон -- це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Економічні закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в законах фіксується динаміка, процеси руху й розвитку економічного життя.
Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють «природно-історичному» розвитку суспільного виробництва. Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства.
Форми вияву економічного закону — це результат дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ. Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону.
Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження економічного закону має дуже важливе значення Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси; своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх.
Сукупність економічних законів — це субординована система, в якій виділяються, з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні й т.д.) відно-сини: у зв'язку з цим і економічні закони розрізняються за сферою охоплення виробничих відносин і за роллю у розвитку суспільного виробництва.
Основний економічний закон виражає найхарактернішу рису й найглибшу суть, природу економічного ладу, найглибші імпульси економічного розвитку. Це — ядро економічних законів. Основний закон виражає мету суспільного виробництва і засоби її досягнення.
Загальні економічні закони (системи в цілому) — це закони, які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин, тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту й пропонування, спадної граничної корисності благ, закон пропорціональності).
Закони окремих сфер охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці та ін.).
Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу. Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів.
Науковий шлях пізнання економічних законів містить кілька ступенів. На першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають стійкий характер. Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. Пізнання відбувається як теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (законах економічної теорії).
Останній є економічною категорією (складнішою порівняно зі звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між людиною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості наукових досліджень
Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії. Вивчаючи практику господарювання, роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни до наукових визначень і описів економічних законів Водночас удоско-налюється і механізм використання їх.
Пізнання економічних законів сприяє правильному їх використанню в господарській діяльності. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних Законів. Вони фактично означають економічну необхідність.
Механізм використання економічних законів містить комплекс заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання економічних законів з метою ефективного ведення господарства Цей механізм охоплює дії державних органів, які розробляють на основі економічних законів правила господарювання, діяльності різних ринкових структур (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства
Розрізняють три рівні використання економічних законів: економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління господарством.
Економічна теорія покликана давати наукове пояснення вимог економічних законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінських і господарських структур у вигляді законів За результатами наукового аналізу взаємодії останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обгрунтована концепція розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівня використання економічних законів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є перехід до ринкових відносин.
Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної теорії, провідної теоретичної концепції, вони визначають методи, форми і засоби господарювання, розробляють державні закони (передусім закони Верховної Ради України), правові положення та інші економічні документи, які мають директивний характер, визначають і затверджують економічні показники
І нарешті, третій рівень—використання економічних законів у практиці господарювання фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою пов'язаних з виробництвом. Розпочинається по суті суспільна діяльність людей, що грунтується на економічних рішеннях і використанні економічних важелів.

17. ФОРМИ ОРГ-ЦІЇ СУСП ВИР-ВА.

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (– це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля –продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні звязки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.
Безпосередньо суспільне в-во – – це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н-масштабі.

21. Товарна форма організації суспільного вир-ва: її суть та форми.

Товарне виробництво є такою організацією суспільного госп-ва, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Звідси випливає, що основними рисами товарного вир-ва є:
а) суспільний поділ праді;
б) приватна власність на засоби вир-ва;
в) повна соц.-екон. відокремленість виробників;
г) ек-ні зв'язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну;
д) стихійний та анархічний характер розвитку.
При товарному вир-ві організація ек-ки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне вир-во є ринковим вир-вом.
Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку вир-ва, його матеріально-речових і особистих факторів. Саме це створило умови для виникнення товарного вир-ва і стало причиною цього. До цих умов належать такі:
• суспільний поділ праці та спеціалізація вир-ва, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій дія-ті. Це робить можли\вим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному вир-ві;
• обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються — їхня відносна рідкість.
• ек-на відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси — не- тільки одержати нову споживну вартість, а. й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення продукт-ті праці кожного товаровиробника. Адже останні є носіями різної праці — складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а ін. — у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність—високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благополуччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Все це і створює фундамент для товарної форми організації вир-ва.
Розрізняють такі форми товарного вир-ва: просте та капіталістичне товарне вир-во. Просте товарне вир-во характер-ся єдністю безпосередніх виробників із засобами вир-ва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте товарне вир-во базується на власній праці, а капіталістичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці у простому товарному вир-ві належить самому товаровиробнику, У капіталістичному — власнику засобів вир-ва, т. б. капіталісту. Просте товарне вир-во є дрібним, розрізненим, у ньому відсутній одиничний поділ праці, а кінцева мета — задоволення особистих потреб товаровиробника. Капіталістичне товарне вир-во передбачає спільну працю багатьох найманих робітників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — одержання прибутку капіталістом. Просте товарне вир-во має обмежений характер (одна частина вироблюваних у суспільстві продуктів йде безпосередньо на особисте споживання, друга – на ринок), а капіталістичне – загальний.
За умов адміністративно-командної системи мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації вир-ва, що послужило важливим фактором її неефективності та деградації.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП