Система світових фінансових інституцій не обмежується Все-світнім банком, МВФ та іншими регіональними банками. Страте-гія цих інституцій не змогла відкрити шлях для довгострокового вирішення проблеми заборгованості. У центрі ж уваги світової спільноти опинилися дві неформальні організації — Паризький і Лондонський клуби, завдяки своїй ролі у вирішенні проблем пла-тіжного дисбалансу та комерційного боргу. У Паризькому клубі реструктуруються борги урядів і гарантовані ними борги, а в Лон-донському клубі — заборгованості перед комерційними банками. У рамках Паризького клубу країни, що відчувають труднощі у сплаті боргів іншим державам і приватним закладам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. Мабуть, сама назва «Паризький клуб» не зовсім точна, хоча це неформальне об’єднання, а не офіційна міжнародна орга-нізація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а, головне, немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу. Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що пов’язано певною мірою з політикою конфіденційності, що ним провадиться. Тим не менш, за приблизно 40 років свого існуван-ня клуб став однією з головних дійових осіб у проведенні міжна-родної стратегії у сфері кредитування і забезпечення погашення заборгованостей. Ця стратегія нерідко коригується, але в її основі завжди покладено два принципи: проведення внутрішніх реформ і структурної перебудови з наданням зовнішньої фінансової до-помоги у формі нових позик або пільгових умов погашення вже існуючих боргів. Перші переговори в рамках клубу було проведено в 1956 р., який був позначений власне заснуванням клубу. Найбільша акти-вність припадає на останні 20 років, коли біля 100 країн уклали більше двохсот угод про реструктуризацію боргів на суму понад 350 млрд дол. Особливість структурної організації Паризького клубу поля-гає в тому, що він являє собою зібрання представників суверен-них держав-кредиторів, на якому головує високопосадовець дер-жавного Казначейства Франції. Традиційно, методи і процедури діяльності клубу ніколи офі-ційно не оформлювалися в будь-якій документації, проте наведе-ні нижче п’ять принципів вважаються керівними у діяльності клубу: 1. Консенсус. Жодне рішення не може бути схвалено Паризь-ким клубом, якщо воно не є прийнятним для всіх без винятку країн-кредиторів, що беруть участь. 2. Солідарність між кредиторами. Жоден кредитор не нама-гається домовитися з країною-боржником про кращі умови, ніж для інших кредиторів Паризького клубу. 3. Умови. Паризький клуб погоджується на переоформлення заборгованості країни-боржника тільки в тому разі, якщо в цій країні здійснюється програма, що підтримується МВФ у рамках відповідного механізму верхніх кредитних траншів. 4. Зіставність умов. Країна-кредитор, що бере участь, а також будь-який двосторонній кредитор, який не бере участі в роботі Паризького клубу, за жодних обставин не мають ставити для будь-якої країни-боржника умови, менш сприятливі, ніж ті, які передбачені багатосторонньою угодою, укладеною з Паризьким клубом. 5. Дії виходячи з конкретної ситуації. Будь-яке рішення, що приймається Паризьким клубом стросовно заборгованості краї-ни-кредитора, має ґрунтуватися на оцінці конкретної економічної та фінансової ситуації в даній країні. Офіційні кредитори Паризького клубу, як правило, установ-люють дві попередні умови початку переговорів про переоформ-лення заборгованості. По-перше, кредитори мають бути впевнені в тому, що країна-боржник не зможе виконати своїх зобов’язань по зовнішнім платежам, якщо тягар її заборгованості не буде по-легшено. Для цього країна-боржник має продемонструвати, що вона потребує фінансування. По-друге, кредитори Паризького клубу також наполягають на тому, щоб країна-боржник, яка до-магається переоформлення своєї заборгованості, вдалася до не-обхідних заходів, з тим щоб усунути причини, які утруднюють здійснення платежів, і досягла стійкого покращення своєї позиції по зовнішніх платежах. Тому від боржника вимагається вжиття заходів щодо стабілізації в контексті програми стабілізації, яка підтримується МВФ у рамках одного з механізмів верхніх креди-тних траншів («стенд-бай», ЕФФ), або САФ/ЕСАФ, або програми накопичення прав (РАП) — для країн, які мають заборгованість з платежів перед МВФ. Умови переоформлення заборгованості Паризьким клубом, як правило, залежать від рівня доходів у країні-боржнику, а також від категорії позики (комерційна позика, надана за ринковими ставками, або позика, надана на пільгових умовах у порядку офі-ційної допомоги на цілі розвитку чи ОПР). Кредитори Паризько-го клубу в кожному конкретному випадку вирішують, які умови мають установлюватися для тієї або іншої країни-боржника — пільгові чи звичайні, причому це рішення приймається виходячи з рівня доходів у даній країні. Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного): • Торонтські умови; • Х’юстонські умови; • Тринідатські умови; • Лондонські умови (посилені Торонтські); • Неапольські умови; • Ліонські умови; • ініціатива НІРС; • стандартні класичні умови. Торонтські умови. У 1988 р. на зустрічі голів держав «вели-кої сімки» в Торонто були прийняті рекомендації про підвищення ефективності перегляду зовнішніх боргів найбідніших країн із найвищими рівнями зовнішньої заборгованості. Пізніше Паризь-кий клуб заявив про підтримку цих рекомендацій, які дістали на-зву Торонтських умов. Ці умови можуть застосовуватися лише до країн, дохід на особу в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рів-ня, що дає право отримувати кредити від Міжнародної асоціації розвитку. Кредиторам запропоновано кілька варіантів умов, які вони можуть використовувати при реструктуризації боргу: • Варіант А: зменшення суми боргу. Списання третини боргу, перегляд умов погашення згідно з ринковими ставками процента для іншої частини боргу та встановлення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий восьмирічний період. • Варіант В: довгострокові борги. Нарахування процентів згі-дно з ринковими ставками та встановлення строку погашення 25 років, у тому числі пільговий період 14 років. • Варіант С: зменшення платежів з обслуговування боргу. Надання пільгових процентних ставок (3,5 % чи половина ринко-вої ставки, з яких потрібно вибрати більшу величину), встанов-лення строку погашення 14 років, у тому числі пільговий вось-мирічний період. На основі Торонтських умов за період 1988—1990 pp. було підписано 26 угод про перегляд боргів. Порівняно зі звичайними умовами повернення боргів застосування Торонтських умов дало можливість скоротити приблизно 20 % виплат з погашення про-центів за період припинення виплат основної суми. Х’юстонські умови. Були прийняті в 1990 р. На відміну від більшості інших умов, які стосувалися найбідніших країн «тре-тього світу», були призначені для реструктуризації боргу найбід-ніших країн з середнім рівнем доходу, що мали значну зовнішню заборгованість. Згідно з Х’юстонськими умовами: • строк погашення комерційних кредитів збільшувався до 15 років, у тому числі пільговий період 8 років; • строк погашення кредитів, наданих у межах програм офі-ційного розвитку, збільшувався до 20 років з пільговим періодом 10 років; • кредитори отримували право продавати чи обмінювати зо-бов’язання з погашення всієї суми кредитів, наданих у рамках офіційного сприяння розвитку, або 10 % непогашеної суми коме-рційних кредитів (чи зобов’язання з погашення комерційних кре-дитів на суму 10 млн дол. США, якщо величина буде більшою за вказані 10 %). Для того щоб отримати право на реструктуризацію боргу Х’юстонськими умовами, країна-боржник має відповідати при-наймні двом із трьох таких критеріїв: • річний дохід на особу не має перевищувати встановлену Всесвітнім банком верхню межу для даної групи країн; • співвідношення суми боргу кредиторам Паризького клубу і суми боргу комерційним кредиторам має дорівнювати 1,5; • обсяг заборгованості має характеризуватися такими показ-никами: сума боргу не менша за 50 % ВВП; співвідношення бор-гу до вартості експорту не менше від 275 %, коефіцієнт заплано-ваного обслуговування боргу не менший за 30. За період з 1990 до 1992 р. на основі Х’юстонських умов під-писано 15 угод про перегляд боргів загальною вартістю близько 18,4 млрд дол. США. Тринідатські умови. У 1990 р. стало очевидним, що надані згідно з попередніми умовами пільги недостатні для вирішення проблеми країн-боржників. Тому були запропоновані Тринідад-ські умови, які передбачали списання 2/3 боргу найбідніших кра-їн та країн із найбільшими сумами зовнішнього боргу. Однак на зустрічі голів держав «великої сімки» в Лондоні ці умови не були підтримані в повному обсязі. Лондонські умови. У грудні 1991 р. Паризький клуб прийняв компромісні Лондонські (посилені Торонтські) умови. Замість списання 2/3 боргу вони передбачали чотири варіанти 50-відсоткового скорочення чистої приведеної вартості сум, що під-лягали консолідації та належали до непогашених комерційних кредитів (тобто сум, що не належали до залишку боргу). Варіанти Лондонських умов: • анулювання 50 % боргу і реструктуризація залишкової суми на 23 роки з шестирічним пільговим періодом і нарахуванням процентів за ринковою ставкою; • реструктуризація боргу за пільговими процентними ставка-ми на 23 роки без пільгового періоду; • реструктуризація боргу за ринковими процентними ставка-ми на 25 років з 16-річним пільговим періодом; • реструктуризація зобов’язань з обслуговування кредитів, наданих як офіційне сприяння розвитку, на 30 років з 20-річним пільговим періодом. З 1991 до 1993 р. було переглянуто борги 10 країн, зокрема Гвінеї, Мавританії, Мозамбіку, Малі та ін. Загальна сума пере-глянутих боргів становила 4 млрд дол. США. Чиста приведена вартість зобов’язань цих країн з обслуговування боргу зменши-лася приблизно в 2 рази. Неапольські умови. Діють із початку 1995 р. і спрямовані на подолання проблеми заборгованості країн із низьким рівнем до-ходу. Вони передбачають такі варіанти: • 67-відсоткове списання за чистою приведеною вартістю чи реструктурування боргу з метою його скорочення на 67 % за ста-вками, меншими за ринкові (для країн із ВВП на душу населення менш ніж 500 дол. США), або з коефіцієнтом борг/експорт біль-шим за 350 %; • 50-відсоткове списання для інших категорій країн; • капіталізація процентів (50 і їх виплата протягом 33 років із восьмирічним пільговим періодом, залишок сплачується про-тягом 23 років з шестирічним пільговим періодом з прогресив-ною шкалою амортизації; • реструктуризація на 40 років з 16-річним або 20-річним пільговим періодом, ставка процентів є незмінною (за кредитами в рамках офіційної допомоги розвитку). • У 1995—1998 pp. було скорочено заборгованість більше ніж 30 країн із низьким рівнем доходу, з них сім країн отримали ско-рочення боргу на 67 %. Ліонські умови. З 1997 р. введено в дію Ліонські умови, які також розраховані на країни з низьким рівнем доходу. Вони пе-редбачають 80-відсоткове зниження боргових зобов’язань і при-ведення співвідношень зовнішній борг/експорт до рівня 200—250 % та платежі/експорт — до 20—25 %. Дія Ліонських умов доповнюється програмою МВФ і Всесвітнього банку щодо зни-ження платежів у МВФ, запровадженою в 1997 р. Уперше ця програма була застосована до Уганди, де завдяки їй співвідно-шення борг/експорт у 1998 р. знижено до 202 %, потім у Болівії — зниження до 205 %. Ініціатива НІРС. З метою подолання кризи заборгованості найбідніших країн із найбільшою зовнішньою заборгованістю МВФ та Всесвітній банк уперше погодилися списати частину бо-ргів цих країн, виступивши в 1996 р. зі спільною Ініціативою НІРС (Highly Indebted Poor Countries Initiative). У 1999 p. дану ініціативу було переглянуто, і тепер вона має назву Посилена Ініціатива НІРС. Ініціатива НІРС має кілька особливостей, які відрізняють її від попередніх умов скорочення боргу. По-перше, вона розширює список боргів, що підпадають під скорочення, включаючи в ньо-го заборгованість перед багатосторонніми кредиторами (міжна-родними фінансовими організаціями). До цього часу МВФ та Світовий банк могли тільки надавати додаткові кредити своїм клієнтам, у яких були проблеми з обслуговуванням боргу. По-друге, Ініціатива встановлює чіткий індикатор сталого зо-внішнього боргу, якого має досягнути країна. Сталий зовнішній борг — це такий обсяг зовнішнього боргу країни, за якого очіку-ється, що вона здатна виконувати поточні та майбутні зо-бов’язання з обслуговування боргу в повному обсязі без потреби у скороченні чи відстроченні боргу, без акумулювання несплаче-них сум боргу та без загрози зростанню економіки країни. У рамках Ініціативи НІРС індикатор сталого зовнішнього бор-гу встановлено у вигляді двох співвідношень: приведеної вартос-ті боргу до експорту (не більш ніж 150 та до державних дохо-дів (не більше 250 %). По-третє, для реалізації Ініціативи були .знайдені нові джере-ла та механізми фінансування скорочення боргу. Вони охоплю-ють продаж частини золотих запасів МВФ і надання можливості Світовому банку та іншим міжнародним організаціям використо-вувати частину власних ресурсів. Було також створено Довірчий фонд НІРС (НІРС Trust Fund), у який можуть робити внески офі-ційні донори для того, щоб допомогти міжнародним організаціям скорочувати борг. Окрім того, що Посилена Ініціатива передбачає більший роз-мір скорочення боргу, вона має дві основні відмінності від попе-реднього варіанта, що стосуються умов реалізації програми: 1. Щоб здобути право на скорочення боргу за цими умовами, країна-боржник має не тільки показати хороші результати прове-дення економічних реформ, як передбачалося першим варіантом, а й розробити та впровадити в життя Стратегію подолання бідно-сті. Отже, відбулося зміщення акценту від макроекономічної та структурної політики до соціальної сфери. 2. Було знято жорсткі часові обмеження щодо початку завер-шальної стадії програми, тобто стадії, коли кредитори надають 90-відсоткове списання чистої приведеної вартості боргу. У пер-шому варіанті Ініціативи ця стадія розпочиналася після трьох ро-ків успішного виконання запланованих заходів, а в «посиленому» варіанті вона може розпочатися раніше за умови успішного ви-конання взятих зобов’язань та, відповідно, пізніше ніж через три роки, якщо країна не зможе досягти необхідного результату. Стандартні класичні умови. У рамках Паризького клубу пе-редбачено також стандартні (класичні) умови реорганізації зов-нішнього боргу для країн із середнім рівнем доходу: реструкту-ризація до 100 % боргу (у деяких випадках тільки основної суми боргу) зі строком погашення 10 років з п’ятирічним пільговим періодом та на основі ринкових ставок процента. Категорії країн-боржників: 1. Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови. 2. Бідніші з країн із середнім рівнем доходу — Х’юстонські умови. 3. Багаті країни з середнім рівнем доходу — стандартні умови Паризького клубу. 4. Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин. На початку 80-х років, коли багато країн почали відчувати труднощі у виконанні зобов’язань з обслуговування боргів, існу-вала досить поширена проте, що в більшості випадків достатньо надати кілька відстрочок у поєднанні із здійсненням програм перетворень під егідою МВФ, — і кредитоспроможність країн-боржників буде відновлено, і вони знов отримують доступ до ри-нків капіталів. Сьогодні ми знаємо, що такий надмірний оптимізм був заснований на помилковому припущенні: на той час вважали, що труднощі у здійсненні платежів пов’язані з проблемами лікві-дності, а не платоспроможності. Але й донині країни-боржники не змогли вирватися з кризи зовнішнього боргу, незважаючи на здійснення глибоких та енергійних програм перетворень із залу-ченням великих нових кредитів. Безперечно, у Паризького клубу є певні і досить очевидні не-доліки. «Гра» відбувається за правилами, установленими креди-торами. Через слабкість своєї позиції боржники, хоча вони і не згодні з цими правилами, змушені погоджуватися на умови, що диктуються їм. У Паризькому клубі боржники беруть участь у переговорах по одному, а кредитори — всі разом, отже боржни-кові доводиться виступати проти цілого картелю кредиторів. Ще більше розчарування відчувають країни-боржники з при-воду того, що за такої згуртованості кредиторів весь процес ве-дення переговорів і прийняття рішень у Паризькому клубі не ре-гулюється ніякими положеннями. При прийнятті рішень кредитори відкриті до різноманітних політичних впливів, і борж-ники жодним чином не захищені від упередженості на основі по-літичних міркувань. У 1978 р. з боку ЮНКТАД було висловлено думку про те, що процес ведення переговорів про перегляд умов кредитів рівною мірою має забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і бо-ржників. Поки що цього не досягається, оскільки процес перего-ворів цілком і повністю готується і проводиться кредиторами і в інтересах кредиторів. Переговори в Паризькому клубі жодним чином не сприяють інтересам боржника. По-перше, сама проце-дура принизлива, по-друге, перегляд боргів дає лише тимчасову відстрочку, але не вирішує проблеми. Лондонський клуб, офіційно відомий під назвою «Консульта-тивний комітет комерційних банків», являє собою форум, на якому відбувається реструктуризація боргів, наданих комерцій-ними банками (без гарантій з боку урядів країн-кредиторів). Як і у випадку Паризького клубу, у нього немає статуту, а склад чле-нів змінюється у міру необхідності. Спільні та відмінні характе-ристики Лондонського і Паризького клубів можна простежити за допомогою Таблиці 1.
Таблиця 1 СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛОНДОНСЬКОГО І ПАРИЗЬКОГО КЛУБІВ Функціональна ознака Лондонський клуб Паризький клуб Мета діяльності Розв’язання фінансових проблем країн, які розви-ваються, щодо обслуговування та погашення зов-нішнього боргу Статус і організаційна структура Неформальні організації без офіційного мандату з непостійним складом учасників Процедурна організа-ція діяльності Основні підходи до оцінки фінансової поведінки дебіторів і умов кредитування ідентичні Періодичність скли-кань засідань Жорстко не регламентується; засідання прово-дяться в разі поточної потреби Початок діяльності 1976 р. 1956 р. Сфера діяльності Реструктуризація забор-гованості комерційним структурам Реструктуризація забор-гованості офіційним (державним) кредиторам Початок програми ре-структуризації Визначається дебітором (дата, вказана в інфор-маційному повідомленні боржника про відмову від сплати боргів) Визначається кредито-ром (дата, з якої країни-кредитори відмовляють-ся надавати боржникові нові кредити) Представництво інте-ресів кредиторів Інтереси кредиторів представляє Банківський консультативний комітет (БКК) з числа найбільш заінтересованих банків Інтереси кредиторів представляють найвпли-вовіші банки, незалежно від їх частки у боргово-му фінансуванні Можливість перегляду процентних платежів і основної суми боргу Умови «старих» боргів не переглядаються. Клуб погоджує пакет заходів щодо реструктуризації заборгованості, і банки стають власниками но-вих євробондів Домовленості минулих періодів можуть бути переглянуті Необхідність підтри-мання дебіторів МВФ та іншими фінансови-ми інституціями Не є обов’язковою Реструктуризація забор-гованості поєднується з вимогою підписання угоди на виділення тра-ншів МВФ і альтернати-вне кредитування з ін-ших джерел
Перше засідання Лондонського клубу відбулося у 1976 р. у контексті переоформлення заборгованості Заїру. У період, що передував мексиканській борговій кризі 1982 р., переоформлення звичайно охоплювало прострочені платежі у рахунок погашення основної суми боргу без надання нових коштів. Після боргової кризи в Мексиці банки розпочали численні надзвичайні операції з переоформлення, під час яких до боржників застосовувалися серйозні санкції. З 1985 р. банки усвідомили, що репресивні за-ходи зменшують імовірність платежів і, таким чином, тільки по-гіршують становище. З цього часу умови реструктуризації були пом’якшені шляхом зменшення спредів і подовження як періоду консолідації, так і періоду погашення. Подальший, ще більш фундаментальний крок було зроблено у 1989 р. в контексті плану Брейді, у якому визнавалася необхід-ність полегшення сукупного боргового тягаря за допомогою за-ходів зі скорочення боргу і його обслуговування. «Облігації Брейді» — це цінні папери, що випускаються шляхом обміну по-зик комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою. Перевагою плану Брейді було те, що при вирішенні питання рес-труктуризації боргу він пропонував так зване «меню варіантів», що надавало кредиторам більшу гнучкість для ефективного управління своїми портфелями суверенних боргів. Проте не зро-зуміло, які переваги отримує позичальник від скорочення боргу і використання «меню варіантів». Переваги можливостей з фінан-сування, які відкриває врегулювання його боргових проблем, отримані ціною перетворення боргу в цінні папери, які можуть стати предметом купівлі-продажу. Зміна форми боргу означає, що позичальник має менше інформації і менше можливостей впливати на дії своїх кредиторів. Угоди про реструктуризацію боргів комерційними банками під егідою Лондонського клубу засновані на трьох головних по-ложеннях: 1. Положення про спільний доступ. При виплаті заборгованос-ті не припускається дискримінація жодного з кредиторів; 2. Положення про рівноправ’я. Усі позики розглядаються на рівноправній основі, що передбачає однакові права на платежі і заставу, які залежать від фактичного обсягу ризику банку; 3. Положення про обов’язкову передплату. У випадку достро-кових платежів у рахунок погашення боргу їх розподіл між кре-диторами проводиться на рівній основі. Лондонський клуб звичайно проводить свої засідання на про-хання боржника, якому або загрожує дефолт, як в останні роки, або який уже припустив неплатежі і перебуває під загрозою сер-йозного накопичення боргу. Боржник, як правило, звертається до банку, від якого очікує співчутливого ставлення до свого запиту; в більшості випадків це банк з максимальною сумою наданих кредитів. Після цього складається перелік усіх кредиторів, і бан-ки призначають координаційний комітет своїм, на який припадає максимальна сума наданих кредитів. Цьому комітетові надаються повноваження діяти від імені всіх банків-кредиторів. Наступний крок координаційного комітету полягає у призна-ченні різних підкомітетів. Найважливішим з них є економічний підкомітет, в обов’язки якого входить оцінка становища із забор-гованістю і загальних економічних перспектив країни з метою інформувати інші комерційні банки-кредитори про можливості боржника з погашення своїх боргових зобов’язань. Етапи реструктуризації боргу Лондонським клубом: 1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформа-ційний меморандум. 2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет. 3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів. 4. Збори з вивчення стану заборгованості, боржника 5. Узгодження основних умов. 6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу. Підписання юридичних документів усіма сторонами. Готовність кредиторів проводити операції зі скорочення боргу помітно відбилася на ключовому організаційному принципі пере-гляду боргу. Скорочення боргу призвело до перенесення центру уваги переговорів зі збереження вартості активів кредитора на досягнення скорочення боргу, достатнього для відновлення фі-нансового та економічного «здоров’я» боржника й отримання в кінцевому підсумку доступу до добровільного міжнародного фі-нансування. Погодившись на таке перенесення основної уваги, кредитори, по суті, визнали, що позичальник не може виплатити свої борги і що вартість їхніх активів нижча за повну номінальну вартість. Вони також визнали, що основну проблематику переговорів не слід обмежувати технічними питаннями, які стосуються операцій з реструктуризації боргу. На їхню думку її необхідно розширити для включення всіх факторів, що можуть вплинути на здатність позичальника виконувати ті боргові зобов’язання, які зберігають-ся після досягнення згоди щодо скорочення боргу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Характеристики Лондонського та Паризького клубів» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
і їх виплата протягом 33 років із восьмирічним пільговим періодом, залишок сплачується про-тягом 23 років з шестирічним пільговим періодом з прогресив-ною шкалою амортизації; 