Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу
З початку 1980-х років до процесу вирішення кризи заборго-ваності все більше почали залучатися міжнародні фінансові ін-ституції — Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які було створено у 1944 р. Сорок чотири країни відмовилися від політики «розори свого сусіда», яка призвела до глобальної депресії 1930-х років, на користь міжнародного економічного ладу, який сприяв би, як сподівалися на той час, недискримінаційному розподілу грошей, кредитів, капіталу, товарів і послуг. Учасники Бреттон-Вудської конференції розглянули грошову систему, засновану на стабільних курсах вільно конвертованих валют та вільній уніфікованій платіжній системі. З метою управ-ління цією системою вони і створили МВФ, який надає коротко-строкове фінансування державам-членам, що відчувають про-блеми з платіжним балансом. МБРР доповнює міжнародну орієн-тацію МВФ за рахунок фінансування розвитку інфраструктури окремих країн. МБРР, який спочатку був створений з метою на-дання допомоги у реконструкції зруйнованої війною Європи і сприяння розвитку продуктивних ресурсів країн, що розвивають-ся, виріс у Всесвітню банківську групу і сьогодні доповнюється такими інституціями, як Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Остання працює в тісному контакті з приватними інвесторами з фінансування інфраструктури в країнах, що розвиваються. З моменту свого заснування МВФ і МБРР еволюціонували, реагуючи на економічні кризи, такі як колапс системи валютного паритету у 1971 р. і кумулятивна боргова криза 1980-х років. Це призвело до того, що їхні теперішні ролі стали значно складні-шими і менш чітко визначеними, ніж на момент створення. Сьо-годні обидві ці інституції керують багатосторонніми фінансови-ми операціями і політичними діалогами, які охоплюють майже всі аспекти розвитку країн-учасниць. Наприклад, на даний час МВФ бере до уваги питання навколишнього середовища, воєн-них витрат і соціального впливу економічного коригування на додаток до своїх традиційних макроекономічних вимог. Світовий банк розширив також свій традиційний інтерес до проектів роз-витку, включивши оцінку інституцій, правил та процедур, які спрямовують політику і виконання таких проектів у країнах-дебіторах. Мабуть, найбільш суперечливою фінансово-кредитною уста-новою, навколо якої точиться безліч дискусій, є МВФ. Показо-вою в цьому плані є критика такого авторитетного видання, як «The Economist». Зокрема, у ньому зазначається, що останнім ча-сом МВФ все частіше відіграє роль інструменту зовнішньої полі-тики країн Заходу, надаючи фінансову допомогу тільки тим, кого індустріальний світ хоче бачити серед своїх союзників. У резуль-таті «про західні» країни-боржники дедалі активніше ігнорують вимоги керівництва МВФ, справедливо вважаючи, що вони в будь-якому випадку отримають від нього свої гроші. Так, після року безуспішних переговорів з урядом Аргентини Фонд зреш-тою все ж погодився надати цій латиноамериканській країні чер-говий кредит. В опублікованій у січні 2003 р. заяві керівного ди-ректора МВФ Хорста Келлера говориться про те, що він підтримає плани щодо надання Аргентині нового кредиту, не-зважаючи на пов’язані з цією операцією «значні ризики». Очевидно, що останнім часом МВФ надто часто опиняється у безвихідній ситуації. З одного боку, він має бути особливо обе-режним при наданні нових кредитів, з іншого — йому доводиться враховувати інтереси своїх головних акціонерів, великих розви-нутих країн Заходу. Ці цілі часто вступають у суперечність одна з одною, особливо коли задіяні політичні фактори. Як зазначив професор Оттавського університету Чоссудовські, «після закін-чення «Холодної війни» політика запровадження макроекономі-чних реформ стала використовуватися МВФ та світовим банком як засіб захисту певних геополітичних інтересів. Структурну пе-ребудову було перетворено на механізм руйнування економіки та демонтажу системи державних підприємств країн периферії, що призвело до тяжких економічних та соціальних наслідків, глоба-лізації злиденності та розвалу громадянського суспільства більш ніж у 100 країнах світу.» За словами прем’єр-міністра Чехії Вац-лава Клауса, «роль іноземної допомоги у процесі перетворення в кращому разі є незначною. Звертатися по допомогу до дедалі его-їстичнішого та протекціоністського світу ХХ ст. є марною спра-вою, ця допомога має відверто двозначний характер.» Крім того, МВФ доводиться піклуватися про стан світових фі-нансових ринків, які можуть «обвалитися» у разі оголошення та-кою країною, як, наприклад, Бразилія, повномасштабного дефол-ту. У подібних умовах Фонд віддає перевагу ухиленню від занадто різких випадів стосовно великих боржників, які, у свою чергу, намагаються у міру своїх можливостей використовувати цю обставину у своїх інтересах. МВФ доводиться приймати звинувачення з усіх боків. Фон-дом незадоволені буквально всі: країни-боржники змушені впро-ваджувати у себе болісні реформи, і країни-кредитори, незадово-лені тим, що їхні гроші зникають у кишенях країн, що розвиваються, як у бездонній бочці. Сьогодні Фонд може дозво-лити собі говорити з позицій сили хіба що з відносно невеликими країнами, такими як Еквадор, уряд якого просто не має у своєму розпорядженні важелів тиску на бюрократів з Вашингтону. Якщо аналізувати безпосередньо технічні аспекти діяльності МВФ, схему дії його кредитних механізмів, то слід зазначити, що МВФ на даний час надає кредити в іноземній валюті країнам-членам для двох цілей: по-перше, для покриття дефіциту платіж-ного балансу, тобто практично для поповнення валютних резер-вів державних фінансових органів і центральних банків, і, по-друге, для підтримання макроекономічної стабілізації і структур-ної перебудови економіки, а це означає — для фінансування бю-джетних витрат уряду.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
