Одне з провідних місць у формуванні економічно сильної, сталої та промислово розвиненої сучасної держави займає вибір валютної політики, яка враховувала б усі тенденції валютного ринку. Отже, валютна політика являє собою певний симбіоз дій економічної та зовнішньоекономічної політики держави, які складаються з урядових дій щодо внутрішніх та зовнішніх валю-тних відносин. Ці дії мають справляти певний вплив на валюту, валютний курс, валютні операції, тобто на все, що так або інакше пов’язано з цим сектором економіки. Валютна політика держави здійснюється її урядом, національ-ним банком, а також центральними фінансовими органами. Вза-галі реалізація валютної політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики в цілому. Валютна політика повинна забезпечувати збалансова-ність макроекономічних та мікроекономічних цілей. Стабілізація валютного курсу будь-якої національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютних обмежень. Сутність валютних обмежень полягає в установленні певних меж щодо здійснення різних операцій з ва-лютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей у країну чи за її межі тощо. Ці обмеження є законодавчою та адміністративною регламентацією за допомогою лімітування, ліцензування чи навіть заборони про-ведення вказаних операцій. Валютний контроль — це контроль дотримання валютного законодавства, за порушення якого пе-редбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне за-вдання — у недопущенні незаконного відпливу капіталу з держа-ви за кордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю — Національний банк. Агенти валютного контролю — податкові та митні органи, а також інші організації, які відповід-но до законодавства здійснюють функції валютного контролю. Валютні обмеження мають на меті: забезпечення держави валютою; підтримання валютного курсу національної грошової оди-ниці; підтримання платіжного балансу. В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпе-чення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання в Україні є вимуше-ною в нинішніх умовах економічних перетворень. Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних ціннос-тей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. Звісно, обов’язковий продаж частини валютних надходжень є вимуше-ним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначи-лася на стані валютного ринку. До основних обмежень, що визначають загальні принципи ва-лютного регулювання і валютного контролю, належать: централізація валютних операцій у центральному та упов-новажених комерційних банках; ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому має бути доведена необхідність виконання валютної опе-рації; існує навіть повна заборона певних валютних операцій; обмеження конвертованості валют — відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків; обов’язкове декларування зарубіжних авуарів; контроль за валютними позиціями комерційних банків; ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зов-нішнього; контроль за грою термінів операції на валютному ринку; видача банкам ліцензії на здійснення валютних операцій лише за наявності певних обсягів статутного капіталу. Відповідно до платіжного балансу потрібно виділити дві ос-новні сфери валютних обмежень: поточні операції та фінансові операції (рух капіталів, інвестицій та ін.). Форми валютних об-межень відображають їх зміст і структуру відповідно до сфер за-стосування цих обмежень. За поточними операціями використовуються такі форми об-межень: блокування виручки іноземних експортерів від продажу товару в даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджати-ся цими коштами; обов’язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами-резидентами через центральний чи упов-новажений банк, який має валютну ліцензію; обмеження щодо термінів цього продажу; обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам; у де-яких країнах імпортер зобов’язаний внести на депозит певну су-му національної валюти для одержання валютної ліцензії; обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти; заборона продажу товарів за кордоном за національну ва-люту; заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валю-тою; регулювання строків платежів за експортом та імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у разі здійснен-ня попередньої оплати; наявність кількох валютних курсів — диференційовані ку-рсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах . У світовому масштабі валютна політика проводиться міжна-родними валютно-фінансовими організаціями (Міжнародний ва-лютний фонд, міжнародні банки тощо).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Валютна політика та її форми. Валютні обмеження» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
