Для управління валютними ризиками потенційних збитків іс-нує певна стратегія їх мінімізації, яка полягає у: 1) визначенні ризику та його вимірюванні; 2) формуванні стратегії звітності; 3) виборі стратегії управління ризиком; 4) виборі стратегії страхування ризику. ТНК визначає різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати. Після вимірювання, яке завжди буває не абсолют-ним, прогнозується валютний курс відносно виявленого ризику. ТНК у цілому дотримуються основних положень «консолідо-ваної звітності», доповнюючи їх рекомендаціями із включенням у звітність ТНК всіх основних вітчизняних і закордонних філій, і більш детальної інформації про міжнародну і галузеву диверси-фікованість. З урахуванням цих рекомендацій, а також звітної практики найбільших ТНК (насамперед, американського похо-дження), зовнішня фінансова звітність міжнародної корпорації може включати такі документи і доповнення до них: • основні «консолідовані» форми — 1) баланс; 2) звіт про прибутки і збитки; 3) звіт про рух фондів; 4) доповідь директора-ту, що коментує попередні форми; • доповнення — 1) інформація про основні методи облікової політики і складання звітності; 2) дані про діяльність головних філій; 3) галузева і географічна диверсифікованість; 4) дані про продукцію, що випускається; 5) соціальна й інша нефінансова інформація. Центральне місце у звітності ТНК займають баланс і зведення про прибутки та збитки, вся інша інформація фактично є лише доповненням до цих принципових бухгалтерських форм. У бала-нсі, який є найважливішим документом звітності ТНК, досить наочно представлена вся інформація про розміри корпорації, які відбивають обсяг використовуваного капіталу, структуру фінан-сування і вкладень, можливість маневрування великими грошо-вими і матеріальними ресурсами. У балансі в єдиній грошовій одиниці характеризується досягнутий корпорацією на певну дату (як правило, на 31 грудня звітного року) рівень концентрації і централізації капіталу. Особливості діяльності ТНК не змінили звичайних схем бала-нсу. Він традиційно складається з активу і пасиву, що дає змогу оцінити капітал транснаціонального концерну або конгломерату з погляду як основних напрямів його вкладень (актив), так і ос-новних джерел нагромадження (пасив). У звіті мають бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунка під ризиком із зазначенням відповідної валюти, а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик. Часові періоди залежать від особливостей діяльності компанії. Один із варіантів — контроль потоків готівки на малих та вели-ких часових відрізках. Це може бути жорстко установлена послі-довність 30, 60, 90 днів; 6, 9, 12 місяців; 2, 3 і 4 роки і т. п. Коли кожний підрозділ установив рівень ризику, він направляє відпо-відні дані на наступний рівень ієрархії для попередньої консолі-дації, яка дозволяє регіональному управлінню класифікувати рі-вень ризику за рахунками та валютами на кожний звітний період. Визначається, для якого виду валютного ризику на кожному рівні ієрархії корпорації слід використовувати хеджування. Для управління операційним валютним і трансляційним ризи-ками використовуються схожі інструменти. Це пов’язано з тим, що ці два ризики прив’язані до певного періоду і відносяться тільки до цього часу: операційний валютний ризик — це дата за-вершення операції; для трансляційного ризику — це дата надання фінансової звітності. В обох випадках управління цими ризиками може здійснюватися за допомогою здійснення валютних опера-цій, наявної вартості якої достатньо для компенсації грошової суми ризику потенційних збитків. Варіантами стратегії страхування валютних ризиків потенцій-них збитків можуть бути: 1) операційна стратегія страхування, до механізму якої відно-сять: • банківські кредити; • короткострокові боргові зобов’язання застережень; 2) стратегія прискорення і затримки платежів; 3) контрактні методи страхування, а саме: • розподіл ризику; • вибір валюти ціни і включення у контракт валютних обмовок; • використання інструментів міжнародного ринку деривативів (хеджування ризику). Стратегія прискорення та затримки платежів («leads & lags»), передбачає вільний вибір дати платежу, найбільш прийня-тої у відносинах між двома фірмами, що тісно пов’язані між со-бою. Існування загальної мети допомагає цим фірмам знайти найбільш корисний варіант взаєморозрахунків. Використовується для захисту грошової готівки між головною компанією та її філі-ями. Постійний грошовий потік між фірмами зобов’язує їх вико-ристовувати цю стратегію, бо вона дає можливість прорахувати обсяги фінансових потоків між фірмами на певну дату і таким чином впливати на платоспроможність кожної фірми, але потре-бує спільної мети й узгоджених дій. ТНК також використовує стратегію «leads& lags» як засіб уникнення від податків. Стра-тегія прискорення означає інкасацію іноземної валюти на рахун-ки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до стро-ків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія за-тримки означає, що фірма затримує отримання платежів на ра-хунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, і затримує розрахунки із постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти. Існує також стратегія розподілу ризику — це угода між ком-паніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе пев-ної частини втрат, пов’язаних із коливаннями валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді. Вибір валюти ціни і включення в контракт валютних за-стережень. При укладанні контракту експортер вибирає валюту ціни, яка захищає його від можливих валютних ризиків, або до тексту контракту включається додаткова умова, що передбачає захист контрагентів від зміни валютного курсу. Ця додаткова умова має назву «валютне застереження». Валютне застереження — це умова міжнародної торговельної, кредитної чи іншої угоди, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти, відносно якої включається у контракт застереження, з метою страхування сторін за контрактом від ризику зміни валют-ного курсу. Застереження бувають кількох видів, і складовими елемен-тами їх дії є: 1) установлення курсу валюти застереження до валюти ціни у момент підписання контракту; 2) установлення діапазону зміни курсу (у процентах), за якого перерахунок загальної вартості контракту не відбувається; 3) установлення формули перерахунку загальної вартості кон-тракту при зміні величини валютного курсу понад припустимі межі; 4) установлення максимальної зміни загальної вартості контрак-ту (у процентах від початкової вартості) можливої у разі перерахун-ку загальної вартості контракту при коливанні валютного курсу. Використання таких інструментів міжнародного ринку дери-вативів, як форвардні, ф’ючерсні, свопові, опціонні валютні кон-тракти для хеджування валютного ризику потенційних збитків ТНК дає змогу хеджувати валютну вартість контракту, і ціна цих інструментів — це планові збитки, що оцінюються менеджером фірми як витрати, пов’язанні з усуненням ризику за контрактом. Загальна характеристика, схожість і відмінності названих строко-вих контрактів розглянуті у темі «Валютний ринок і валютні опе-рації». Так склалося, що фірми віддають перевагу форвардним конт-рактам, коли величина та строк надходжень майбутнього потоку готівки відомі. Гнучкість опціонів робить їх привабливими для фірм, коли існує певна невизначеність відносно величини та строків надходжень майбутніх потоків готівки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Управління ризиками потенційних збитків» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
