Інвесторів можна класифікувати за низкою ознак, проте най-більш значущим вважається їхній статус. Так, виділяють чотири групи інвесторів: 1) держава (урядові організації, місцеві органи влади тощо). 2) інституційні інвестори — це група фінансових установ, що стала найважливішою групою утримувачів фінансових активів у другій половині ХХ ст.; 3) корпоративні інвестори (підприємства); 4) фізичні особи (населення) — це надавніша група інвесто-рів, що на початкових етапах становлення фондового ринку була єдиною; Держава здебільшого є стратегічним інвестором, мета котро-го полягає у стабілізації ринку, отриманні доходу від вкладення коштів у міжнародні ринки, диверсифікації своїх ресурсів тощо. Інституційні інвестори — це юридичні особи, що активно ін-вестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фінансові активи на професійній основі. Корпоративні інвестори (підприємства), з одного боку, емі-тують цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів, а з іншого — шукають шляхи прибуткового розміщення своїх тим-часово вільних коштів. Скорочення обсягів власного виробницт-ва та джерел його фінансування, зокрема, спонукають підприємс-тва до вкладень у державні цінні папери. Фізичні особи (індивідуальні інвестори) вважаються основною групою інвесторів. Вони використовують свої заощадження для купівлі цінних паперів з метою отримання додаткових доходів і виступають у ролі постачальника капіталу на ринок цінних паперів. Майже всі інвестиції здійснюються в умовах невизначеності та обмеженості фінансових ресурсів. Інвесторам доводиться роз-глядати безліч інвестиційних активів і вирішувати: що купувати, як купувати, де купувати і коли купувати. Але перш ніж відповіс-ти на ці запитання, інвестор має визначитись із цілями вкладення коштів у фінансові активи: вимога до прибутковості (return requirement) та схильність до ризику (risk tolerance). Вони відо-бражають прийнятний для даного інвестора баланс «дохід-ризик». Цілі інвестора визначаються низкою факторів, розуміння кот-рих стає для інвестора запорукою ефективності капіталовкладен-ня, допомагає визначити адекватні цілі інвестування. Професій-ним інвесторам це допомагає у розробленні відповідної політики для кожного зі своїх клієнтів. Для індивідуальних інвесторів найважливішим фактором у ви-значенні цілей інвестування та розробленні інвестиційної політи-ки є вік інвестора. Тому інвестиційна стратегія фізичних осіб тіс-но пов’язана з відповідними етапами життєвого шляху. Інвестиційні рішення більшості людей у перші роки працездатного віку пов’язані з капіталовкладенням у «людський капітал» (отриманням освіти). Основний актив на цій стадії життєвого шляху — здатність людини заробляти гроші на основі своєї про-фесії та кваліфікації. Тому фінансовий ризик, пов’язаний із втра-тою працездатності, є для них вищим за фінансовий ризик, пов’язаний із дохідністю їх портфелів фінансових активів. У зрілому віці більшість інвесторів вибирають портфель, що характеризується відповідним ступенем ризику та підвищеним рівнем дохідності. У міру старіння та накопичення коштів люди-на все більше переорієнтовується з «людського капіталу» на фі-нансовий. На цій стадії життєвого циклу підвищується важли-вість вибору відповідного складу портфеля зі зменшеним рівнем ризику. Так, у віці від 20 до 50 років індивідуальні інвестори віддають перевагу акціям, що забезпечують, як правило, підвищену довго-термінову дохідність. При цьому у віці близько 30 років у збала-нсованому портфелі інвестора частка акцій становить близько 75 %, а ближче до 50 років — приблизно 60 %. На цьому етапі життєвого шляху портфель інвестора містить 15—25 % облігацій та 10—15 % інструментів грошового ринку. Після 50 років збалансований портфель фінансових активів індивідуального інвестора передбачає зменшення ризику шляхом скорочення частки акцій в середньому до 50 %. Після виходу на пенсію основну частку збалансованого портфеля індивідуальні інвестори відводять облігаціям (45 %), збільшується і частка ін-струментів грошового ринку (20 %). Завдання фінансового планування на весь період людського життя для більшості осіб є непосильним. Більше того, індивідуа-льні інвестори у процесі інвестування стикаються з багатьма проблемами управління портфелем фінансових активів, що пов’язані з диверсифікацією ризику, вибором прийнятної інвестицій-ної політики, невеликим спектром інвестиційних операцій, до-стовірністю інформаційних джерел тощо. У зв’язку з цим сформувалася ціла галузь, єдине завдання котрої — консульту-вання людей з різних фінансових питань. Деякі індивідуальні інвестори здійснюють купівлю-продаж цінних паперів самостійно, однак все частіше вони звертаються до послуг фінансових посередників. Останні, у свою чергу, залу-чають грошові кошти індивідуальних інвесторів та вкладають їх у достатньо широкий спектр цінних паперів або в інші види фі-нансових активів. До таких посередників відносять, зокрема, ін-вестиційні фонди (компанії), взаємні фонди, головною метою ко-трих є об’єднання активів. До позитивних аспектів співпраці з професійними інвесторами належать: • диверсифікація ризику (об’єднуючи грошові кошти своїх інвесторів, професійні інвестори дають їм можливість володіти частками різних цінних паперів); • професійне управління (більшість професійних інвесторів мають постійний штат фінансових аналітиків, що працюють задля досягнення максимальної ефективності капіталовкладень своїх інвесторів); • зниження витрат на проведення транзакцій (операції з вели-кими пакетами цінних паперів дозволяють суттєво зекономити на брокерських комісійних). Проте участь в інвестиційних фондах передбачає стягнення плати за управління, а також інші витрати, що знижують ставку прибутковості інвестора. Індивідуальні інвестори, що здійснюють інвестування у між-народному масштабі, купують цінні папери самостійно або від-дають свої кошти у розпорядження міжнародних та глобальних інвестиційних (взаємних ) фондів. Міжнародний взаємний фонд — це інвестиційний фонд, що вкладає кошти в цінні папери різних країн (у тому числі в різних валютах) з метою диверсифікації ризику та підвищення прибут-ковості. Глобальний взаємний фонд — це інвестиційний фонд, котрий може вкладати грошові кошти в акції та/або облігації різних кра-їн світу і спеціалізується на інвестиціях у конкретні країни або у фінансові ринки окремих регіонів. На відміну від міжнародних фондів, глобальні фонди вкладають частину коштів і в американ-ські активи. Усі фінансові посередники, що надають послуги індивідуаль-ним інвесторам, входять до складу інституційних інвесторів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інвестиційні механізми й індивідуальні інвестори» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
