Одним із процесів, що сприяє глобалізації економічної діяль-ності, є процес інтернаціоналізації капіталу, котрий нерозривно пов’язаний з інтернаціоналізацією виробничої діяльності та роз-витком інформаційних технологій. Перелив фінансових ресурсів із однієї країни в іншу відбувається здебільшого у формі інвести-цій, позик і кредитів. Переміщення капіталу впливає на економіку як країни, що йо-го вивозить, так і країни, що його приймає. З одного боку, екс-порт капіталу є прибутковою справою, адже до країни-експортера надходить частина світової доданої вартості. Однак якщо вивіз капіталу з країни значно перевищує його приплив, то може вини-кнути дефіцит інвестиційних ресурсів. До позитивних наслідків ввезення іноземного капіталу в ту чи іншу країну можна віднести створення нових виробничих потуж-ностей і все, що з цим пов’язано, — збільшення обсягів виробни-цтва, створення додаткових робочих місць, застосування новітніх технологій. Але, з іншого боку, імпорт капіталу є каналом від-пливу з країни створеної в ній частини доданої вартості. В умовах вступу світової економіки у стадію глобалізації ви-робництва переміщення інвестиційних ресурсів відбувається від-повідно до принципу господарської доцільності. Вони концент-руються у регіонах, де можна досягти найбільшої ефективності. Приплив іноземних інвестицій стає одним із ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення у світове господарство. Глобалізація світового господарства та прискорення темпів науково-технічного розвитку обумовлюють істотні зміни на рин-ку міжнародних інвестицій, пов’язані передусім зі зрушеннями у його структурі. Однією з характерних тенденцій, що визначає розвиток ринку міжнародних інвестицій у сучасних умовах, є проведення націо-нальними урядами та міжнародними організаціями політики лі-бералізації міжнародного інвестиційного простору, розроблення універсальних норм інвестиційного співробітництва. Взагалі інвестиції — це вкладення наявних на сьогодні ре-сурсів з метою їх збільшення або збереження у майбутньому. В основі міжнародного руху капіталу лежить його міжнарод-ний поділ, обумовлений різним ступенем забезпеченості країн матеріальними засобами, грошовими та фінансовими ресурсами, різними історичними традиціями, досвідом виробництва, рівнем розвитку товарного виробництва та ринкових механізмів. У широкому значенні міжнародні інвестиції — це інвестиції, реалізація яких передбачає взаємодію учасників, що належать до різних держав світу. Міжнародний рух капіталу класифікують за ознаками: • джерела походження капіталу; • характеру використання капіталу; • строку вкладення капіталу; • цільової орієнтації капіталу. Міжнародна статистика, зокрема статистика Міжнародного валютного фонду, виділяє три групи інвестицій, що включають-ся у баланс руху капіталів: 1) прямі інвестиції; 2) портфельні інвестиції; 3) інші інвестиції. Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприєм-ницького прибутку (доходу), що забезпечує контроль інвестора над об’єктом інвестування. Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні па-пери з метою отримання доходу та за відсутності права реального контролю над об’єктом інвестування. Згідно з рекомендаціями ОЕСР та МВФ, підприємство пря-мого іноземного інвестування визначається як компанія, в котрій іноземний інвестор володіє 10 % і більше акцій із правом голосу або капіталу. При цьому прямий інвестор має реальний контроль над об’єктом інвестування. Придбаний пакет акцій зарубіжного підприємства (навіть ме-нше 10 %), що дає право інвестору брати участь в управлінні, входить до категорії прямих інвестицій. Придбаний пакет акцій (навіть понад 10 %), що не дає інвестору можливості впливати на управління, належить до категорії портфельних інвестицій. До складу інших інвестицій входять торговельні кредити, банківські позики, лізинг, придбання валюти та розміщення гро-шових коштів на депозитах. У 70-ті роки ХХ ст. домінуючою формою міжнародного інвесту-вання були прямі інвестиції, а вже наприкінці століття спостеріга-ється випереджувальний розвиток портфельного інвестування. За 1970—1990 рр. обсяг прямих інвестицій із сімки провідних промис-лово розвинених країн зріс у 43 рази, портфельних — у 149 разів (табл. 1). З 80-х років вивіз капіталу у формі портфельних інвес-тицій за своїми обсягами почав перевищувати прямі інвестиції. Таблиця .1 ПРЯМІ ТА ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ ІЗ СЕМИ ПРОВІДНИХ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ (брутто, за рік у млрд дол.) Вид інвестицій Роки 1970 1975 1980 1985 1990 1995 1996 1997 1998 1999 2000 Прямі 14 34 83 76 283 369 358 448 439 600 717 Портфе-льні 5 27 61 233 330 764 1163 1040 653 745 757 Джерело: Рубцов Б. Б. Мировые рынки ценных бумаг. — М.: Экзамен, 2002. — С. 213. Міжнародні прямі інвестиції — це вкладення капіталу рези-дентом однієї країни у підприємство-резидент іншої країни з ме-тою набуття довгострокового економічного інтересу та отриман-ня підприємницького прибутку (доходу) в країні інвестування, що забезпечує контроль інвестора над об’єктом інвестування. Основними причинами збільшення обсягів прямого іноземно-го інвестування у 1980—1990-ті роки стали: • дерегулювання фінансових систем; • реформа режиму іноземного інвестування; • реформа режиму торгівлі; • демонополізація; • приватизація. Проте значне зростання прямих іноземних інвестицій було до-сить нерівномірним. Якщо у 1980-ті роки темпи зростання пря-мих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) значно випереджали темпи зро-стання зовнішньої торгівлі, то у 1990—1996 рр. реальні темпи зростання цих показників становили лише 1 %. У 1997—2000 рр. значний приріст прямих інвестицій забезпечили операції, що пов’язані зі злиттям та поглинанням. Понад 90 % експорту та близько 80 % імпорту прямих інвестицій у світі в 1990-ті роки припадає на країни ОЕСР. Із них частка США та Великобританії як за експортом, так і за імпортом становить при-близно половину всіх прямих інвестицій групи ОЕСР. Частка країн, що розвиваються, дорівнює приблизно 30 % усіх ПЗІ. З них приблизно 1/3 всього припливу надходить у Китай, а на три країни (Китай, Сінгапур, Малайзія) припадає половина всіх ПЗІ поза групою ОЕСР. Частка країн, що розвиваються, як джерела ПЗІ є незначною (14 %), проте свідчить про певну тенденцію: у минулому країни, що розвиваються, були виключно реципієнтами ПЗІ. На США та Китай за 1990—2000 рр. припадало 32 % всіх прямих іноземних капіталовкладень. Основна тенденція розвитку ринку міжнародних прямих інве-стицій — поступове підвищення частки розвинених країн та зниження частки країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Збільшення обсягів прямих міжнародних інвестицій в останні десятиліття здійснюється переважно за рахунок взаємного обміну розвинених країн. Глобальна тріада — США, Європейський Со-юз та Японія — концентрує левову частку загального обсягу вве-зення та вивезення інвестицій. Водночас порівняно з кінцем 1970-х років частка США як донора та реципієнта значно скоро-тилася на користь ЄС. Висунення Євросоюзу на роль провідного світового інвестиційного центру істотно підвищило його статус на міжнародному ринку інвестицій. Країни ЄС стали найбільшим нетто-інвестором на міжнарод-ному ринку інвестицій. Близько 80 % усього нетто-експорту іно-земних вкладень припадає на п’ять європейських держав: Вели-кобританію, Німеччину, Францію, Нідерланди та Швейцарію. А в 1999 р. Великобританія змогла випередити США (вперше з 1913 р.) та вийти на перше місце у світі з експорту інвестицій. Відбулося посилення позицій країн ЄС й у сфері імпорту пря-мих інвестицій. Проте завдяки наявності сприятливого законо-давства, умов для широкого розвитку венчурного інвестування, а також високого рівня культури підприємництва лідером з імпо-рту інвестицій залишається США. Друге місце серед лідерів за обсягами інвестиційних надходжень у 2000 р. посіла Німеччина, третє — Великобританія, а четверте — Бельгія. Це пов’язано, на-самперед, з високими темпами зростання припливу прямих між-народних інвестицій у європейські країни. При цьому обсяг залучених у Німеччину іноземних інвестицій за 1995—2000 рр. збільшився майже в 4 рази. На думку аналітиків міжнародного інвестиційного ринку, Німеччина може в найближчі часи наздогнати США за рівнем інвестиційної привабливості. Найвищими показниками вартості прямих іноземних інвестицій на душу населення характеризуються три європейські країни: 1) Бельгія — 18,5 тис. дол.; 2) Швейцарія — 15,2 тис. дол.; 3) Нідерланди — 14,2 тис. дол. У США ж вартість прямих іноземних інвестицій на душу на-селення становить 12 тис. дол. У країнах, що розвиваються, трансграничне інвестування здійснюється здебільшого в межах інтеграційних об’єднань. Ма-сштаби руху інвестицій із країн, що розвиваються, у країни з роз-виненою економікою є незначними. Проте до останніх тенденцій у цій галузі можна віднести виникнення нових видів інвестицій-них операцій країн, що розвиваються, на розвинених ринках. Так, індійські компанії створили ряд інвестиційних фондів, котрі роз-міщують на американському ринку свої депозитарні розписки та вкладають закумульовані грошові кошти у придбання акцій аме-риканських фірм, особливо в галузі нових технологій. Країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою на міжнародному ринку інвестицій в цілому виступають нетто-інвесторами. Поступаючись індустріально розвиненим державам за рівнем економічного розвитку, ці країни намагаються залучити іноземні інвестиції шляхом утворення для іноземних інвесторів пільгового режиму господарювання. Основна частина прямих інвестицій у другій половині 1990-х років припадає на операції, що пов’язані зі злиттям та поглинан-ням. Збільшення масштабів міжкраїнних злиттів та поглинань національних фірм стало можливим завдяки: • глобалізації інформаційного та господарського обміну; • лібералізації трансграничного руху капіталів; • діяльності потужних фінансових посередників. Обсяг угод, пов’язаних зі злиттям та поглинанням, у 1990 р. становив 159 млрд дол. У 1997 р. міжкраїнні угоди злиття та по-глинання досягли позначки 341 млрд дол. У 1998—1999 рр. відбувся справжній вибух міжкраїнних злиттів та поглинань (1998 р. — 541 млрд дол.; 1999 р. — 798 млрд дол.), причому на зону ЄС припало понад 70 % цих операцій (табл. 2). Злиття та погли-нання (у тому числі поглинання іноземними інвесторами держав-них підприємств, що приватизуються) стали домінуючим видом інвестиційних операцій. Таблиця 2 ОБСЯГ МІЖКРАЇННИХ ЗЛИТТІВ ТА ПОГЛИНАНЬ, млрд дол. США Країна-покупець Роки Країна-продавець Роки 1999 2000 1999 2000 Англія 246 337 США 293 226 США 155 136 Англія 123 199 Німеччина 93 62 Швеція 59 — Франція 92 137 Німеччина 56 238 Нідерланди 44 — Франція 36 — Іспанія 25 — Канада 29 125 Японія 20 — Нідерланди 27 — Джерело: KPMG Corporate Finance (http://www.kpmg.com). Інвестиції з придбання американських компаній збільшилися на 450 %: з 54 млрд дол. у 1990 р. до 293 млрд дол. у 1999 р. Інве-стиції США з придбання іноземних фірм за той самий період збі-льшилися на 600 %: з 22 до 154 млрд дол. Було зафіксовано значне збільшення інвестицій, пов’язаних зі злиттям та поглинанням, і в країнах Західної Європи. Так, подіб-ного роду інвестиції в Західну Європу за період з 1990 до 1999 р. збільшилися із 64 до 359 млрд дол., а з країн цього самого регіо-ну — з 97 млрд до 582 млрд дол. Приплив інвестицій, пов’язаних із придбанням місцевих фірм у Латинській Америці, зріс із 8 до 39 млрд дол., в азіатсько-тихоокеанському регіоні — з 16 до 56 млрд дол., а в Центральній та Східній Європі — з 6 до 13 млрд дол. (у 1999 р. 6 із 13 млрд дол. припадало на Польщу). У 1998—2000 рр. було виконано 10 найбільших угод остан-нього десятиліття. До них, зокрема, відносять: • Vodafone — Airtouch (69,3 млрд дол.); • BP — Amoco (61 млрд дол.); • BP Amoco — Atlantic Richfield (25 млрд дол.); • Unilever — Bestfoods (20 млрд дол.); • Credit Suisse Group — Donaldson, Lufkin & Jenrette (12,4 млрд дол.); • Vivendi — Seagram (24 млрд дол.); • Vodafone — Mannesman (172 млрд дол.). Провідними галузями за 1990—1999 рр. стали зв’язок (304 млрд дол.), газо- та нафтовидобування (254 млрд дол.), хімі-чна промисловість (263 млрд дол.) та фінансово-банківський сек-тор (226 млрд дол.). В останньому десятилітті минулого сторіччя саме злиття та по-глинання, а не інвестиції у створення нових підприємств, стали ос-новою зростання інтернаціонального виробництва. Ринок злиття та поглинання здебільшого охоплює розвинені країни й у значно мен-шій кількості — країни, що розвиваються, й постсоціалістичні краї-ни з переважним інвестуванням у створення нових підприємств. У постсоціалістичних країнах створення сприятливого інвес-тиційного клімату здебільшого було пов’язане з функціонуван-ням вільних економічних зон із системою пільг для іноземних ін-весторів. Так, у Китаї протягом двох десятиліть підприємствам з іноземними інвестиціями надавався сприятливіший режим гос-подарювання, ніж внутрішнім інвесторам, а численні вільні еко-номічні зони вирізнялись широкою відкритістю для національно-го та іноземного промислового капіталу. З 1993 до 1997 р. Китай посідав друге місце серед країн — провідних імпортерів прямих іноземних інвестицій. Максималь-ний обсяг прямих іноземних інвестицій у цій країні було зафіксо-вано у 1998 р. — 45,6 млрд дол. Сьогодні найбільш привабливими для іноземних інвесторів серед ринків, що формуються, є Бразилія, Аргентина, Мексика, а також Польща та Чехія. Нарощування припливу іноземних інвестицій у східноєвро-пейських країнах також пов’язане з політикою встановлення сут-тєвих податкових пільг для іноземних інвесторів та широкомас-штабними програмами приватизації державної власності. Обсяги накопичених прямих інвестицій до 2000 р. досягли в Угорщині — 19,1 млрд дол., у Польщі — 30 млрд дол. Збільшився приплив прямих іноземних інвестицій в економіку України, обсяг яких на 1 липня 2003 р. становив 6037,5 млн дол., приріст іноземного капіталу в I півріччі 2003 р. — 573,6 млн дол. (10,5 ( табл. 3). Проте обсяг прямих іноземних інве-стицій на душу населення є одним із найнижчих серед країн Східної Європи та СНД і станом на 1 липня 2003 р. дорівнював 126 дол. США. Для іноземних інвесторів традиційно інвестиційно привабли-вими залишаються підприємства зі швидким обігом капіталу. Так, у підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів у І півріччі 2003 р. вкладено 917,7 млн дол. (15,2 % загального обсягу інвестицій), підприємс-тва оптової торгівлі та посередництва в торгівлі — 871 млн дол. (14,4 %). Таблиця 3 ЧИСТИЙ ПРИРІСТ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ Роки Чистий приріст прямих іноземних інвестицій млн дол. США % до відповідного періоду попереднього року 1995 413,4 156,5* 1996 541,3 130,9 1997 625,4 115,5 1998 747,1 119,5 1999 471,1 63,1 2000 593,2 125,9 2001 680,3 114,7 2002 908,6 133,6 I півріччя 2003 573,6 208,0** * Розраховано з урахуванням показника чистого приросту прямих іноземних інвес-тицій за 1994 р. — 264,1 млн дол. США. ** Розраховано з урахуванням показника чистого приросту прямих іноземних інвес-тицій за І півріччя 2002 р. — 275,8 млн дол. США. Джерело: За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Вихід України на ринок міжнародних інвестицій визначається такими важливими факторами, як: • стале економічне зростання; • політична стабільність; • запровадження відповідних правових та економічних меха-нізмів; • вихід на світові фінансові ринки. Детальніше питання «Пряме іноземне інвестування» розгля-нуто в темі «Фінанси транснаціональних корпорацій».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Структура міжнародних інвестицій» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
( табл. 3). Проте обсяг прямих іноземних інве-стицій на душу населення є одним із найнижчих серед країн Східної Європи та СНД і станом на 1 липня 2003 р. дорівнював 126 дол. США. 