У міжнародному кредитуванні широко застосовуються синди-ковані кредити, які надаються переважно у формі єврокредитів міжнародними консорціумами (синдикатами) банків. Синдикова-ний ринок єврокредитів виступає другим сегментом ринку бан-ківських кредитів і характеризується високою активністю і низь-кою вартістю. Перший синдикований кредит був наданий Австрії наприкінці 1960-х років Банкірським трастом (Bankers Trust). У 1990-х роках ХХ ст. синдиковані кредити становили 40—58 % євровалютних позик і основними позичальниками були країни-члени ОЕСР. (Питання про «Синдикований ринок кредитів та ме-тоди зниження ризиків при наданні синдикованих кредитів» де-тально розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування єв-роринку»). Міжнародні консорціуми, або синдикати, створюються у бага-тьох випадках для проектного фінансування, тобто банківського кредитування інвестиційних проектів, за якого кредитор бере на себе частково або повністю ризики, пов’язані з їх реалізацією. Кредит при цьому погашається виключно чи переважно за раху-нок доходів від реалізації проекту; додатковим забезпеченням можуть бути активи, що належать до інвестиційного проекту. Створення синдикату — це співфінансування інвестиційного проекту. Крім того, існує ще проектне фінансування з послідовним фі-нансуванням. У ньому бере участь великий банк-організатор, ко-трий оцінює інвестиційний проект, розробляє кредитний договір і видає позику, а потім після видачі позики, за угодою цесії він передає свої вимоги до позичальника іншому кредитору. У 1980—1990-ті роки став практикуватися спосіб передавання вимог через розміщення кредиту серед інвесторів шляхом сек’юритизації. Банк-організатор продає дебіторські рахунки за вида-ним кредитом траст-компаніям, що випускають цінні папери, під їхнє забезпечення. Останні розміщують їх серед інвесторів. Кош-ти, що надходять від позичальника в рахунок погашення заборго-ваності, зараховуються у фонд викупу цінних паперів. Сек’юритизація — сучасна тенденція на міжнародному рин-ку банківських кредитів. Це переважання на ринку позикових ка-піталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами (іноземними і синдикованими єврокредитами), оскільки останні є менш привабливими для представників промислово-розвинених країн. У сукупному чистому обсязі ресурсів, що надходять у країни, які розвиваються, сьогодні переважають прямі іноземні інвестиції та іноземні портфельні інвестиції. У 1985 р. на міжнародні банків-ські кредити припадало понад 50 % припливу приватних коштів у країни, що розвиваються, на прямі іноземні інвестиції — 22 %, на іноземні портфельні інвестиції — 18 %. На початку ХХІ ст. ці ча-сткові показники становили відповідно 8 %, 43 % і 48 % (решта припадає на субсидії, що отримані від неурядових організацій). Така зміна структури потоків капіталу є результатом процесу глобалізації виробництва, який відбувається шляхом збільшення обсягу операцій у межах транснаціональних корпорацій. Це сти-мулює зростання прямих іноземних інвестицій і підвищення сту-пеня «сек’юритизації» фінансових операцій, що сприяє збіль-шенню трансграничних потоків іноземних портфельних інвести-цій в акціонерний капітал і облігації. Таким чином, сек’юритизація — це заміщення традиційних форм банківського кредиту випуском цінних паперів. Забезпе-ченням їхньої емісії служить «пакет» зобов’язань банківських клієнтів за отриманими ними аналогічними за характером креди-тами. Банк виплачує проценти і погашає ці цінні папери із кош-тів, що надходять від позичальників на погашення позики. Щоб запобігти при продажу цінних паперів юридичному застережен-ню «про оборот на банк-емітент» (ці активи залишаються на його балансі), банки використовують акредитиви «стенд-бай». Пер-шокласні банки світу, особливо міжнародні, надають перевагу тому, щоб за нагороду перевідступити його іншим кредиторам у разі недостатності ліквідних коштів і при значних ризиках.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сек’юритизація міжнародних кредитів» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
