Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату. За економічною природою лізинг схожий з кредитними відно-синами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за по-слугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошови-ми коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг кла-сифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням. З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв’язаних частин: • угода про купівлю-продаж; • угода, що стосується тимчасового використання майна. Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фі-нансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізова-ної (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та пе-редає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: • об’єкт і суб’єкти (сторони лізингової угоди); • термін лізингової угоди; • лізингові платежі; • послуги, що надаються за лізингом. Об’єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти. За природою об’єкта, що орен-дується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна. Суб’єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є: • власник майна (лізингодавець) — особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання; • користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове використання; • продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом лізингу; • інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лі-зингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.). Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб’єктів лі-зингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих. До прямих учасників лізингової угоди відносять: • лізингові фірми або фінансові компанії. Останні поділяють-ся на компанії, що спеціалізуються тільки на фінансуванні лізин-гової угоди (оплата майна), й універсальні компанії, що здійс-нюють фінансування не тільки угоди, а й пов’язаних з її з реалізацією операцій, наприклад технічне обслуговування, на-вчання, консультації; • виробничі, торговельні, транспортні підприємства та насе-лення, які мають ліцензію на лізингову діяльність і достатню кі-лькість фінансових коштів; • постачальники об’єкта угоди (виробничі та торговельні компанії). До непрямих учасників лізингової угоди відносять установи, у статуті яких передбачена лізингова діяльність. Такими є: • комерційні банки; • інвестиційні банки; • страхові компанії; • брокерські компанії; • інші посередницькі фірми. Строк лізингової угоди — це період лізингу, тобто строк дії угоди. Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди: • строк служби устаткування; • період амортизації устаткування; • цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди; • динаміка інфляційних процесів; • кон’юнктура ринку позичкових капіталів. Сутність лізингової операції полягає в тому, що потенційний лізингоотримувач, у якого відсутні вільні фінансові кошти, звер-тається до лізингової компанії з пропозицією укласти лізингову угоду. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач вибирає про-давця, який має необхідне майно; лізингодавець придбаває його у свою власність і передає його лізингоотримувачу у тимчасове во-лодіння і використання за обумовлену в угоді лізингову плату. По закінченні угоди залежно від його умов майно повертається лізингодавцю чи переходить у власність лізингоотримувача. Процес організації лізингової операції складається з кількох етапів. Перший етап: виробник обладнання і майбутній лізингода-вець укладають угоду про купівлю-продаж і виступають як про-давець і покупець. При цьому користувач майном юридично не бере участі в угоді купівлі-продажу, хоча є активним учасником угоди, бо вибирає обладнання і конкретного постачальника. Усі технічні питання реалізації угоди купівлі-продажу (комплект-ність, строки та місце постачання, гарантійні зобов’язання і т.п.) вирішуються між виробником і лізингоотримувачем, на лізинго-давця покладається забезпечення фінансового боку угоди. Другий етап: покупець майна здає його у тимчасове користу-вання, виступає як лізингодавець. При цьому хоча продавець майна уклав угоду купівлі-продажу з лізингодавцем, він несе від-повідальність за якість обладнання перед користувачем. Для реа-лізації угоди лізингу у лізингодавця має бути достатньо вільних фінансових коштів або він має доступ до «дешевих» коштів. Важливим елементом лізингової операції є встановлення гра-фіка виплат — лізингових платежів, які включають такі елементи: • амортизація фінансованого активу; • витрати лізингодавця, а саме: витрати, пов’язані із залученням капіталу, тобто процентні виплати за кредит; операційні витрати лізингодавця, пов’язані з укладанням та управлінням лізинговим контрактом; • прибуток лізингодавця. Виплати можуть здійснюватися: • за фіксованою у момент укладання контракту лізинговою ставкою, тобто протягом усього контракту лізингоотримувач здійснюватиме лізингові платежі рівними частками; • із застосуванням плаваючої чи змінної ставки, яка змінюєть-ся у часі протягом усього терміну контракту залежно від еволю-ції грошового чи облігаційного ринку, тобто процентної ставки-застереження (наприклад, тримісячна міжбанківська ставка ЛІ-БОР), і залишається фіксованою до моменту її нової зміни. Лізинговий процент — це плата за ресурси, лізингова маржа та ризикова премія. У загальновизнаній практиці ознаками, за якими визначаються види лізингів: • якість учасників угоди; • тип майна; • сектор ринку; • форма лізингових платежів; • обсяг зобов’язань (обсяг обслуговування); • термін використання майна і пов’язані з ним умови аморти-зації. Класифікація лізингових угод здійснюється за такими ознаками: залежно від кількості учасників (суб’єктів) угоди: • прямий лізинг — вид лізингу, згідно з яким власник майна сам, без посередників здає об’єкт у лізинг. Це дає змогу виробни-кові одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї проду-кції і використовувати їх на розширення та технічну реконструк-цію виробництва; • непрямий лізинг — вид лізингу, згідно з яким передавання майна у лізинг відбувається через посередника; • зворотний лізинг («ліз-бек») полягає в тому, що лізингова фірма спочатку придбаває у власника обладнання, а потім надає це обладнання продавцеві (початковий власник) в оренду; за типом майна: • лізинг рухомого майна поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів тощо; • лізинг нерухомого майна — лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користу-вання з виробничою та комерційною метою з правом викупу або без нього, по закінченні строку договору; • лізинг майна, що вже перебував в експлуатації; за обсягом обслуговування майна, що передається: • чистий лізинг — угода, за якої технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, покладається на лізин-гоодержувача; • лізинг з повним набором послуг — повне обслуговування об’єкта угоди покладається на лізингодавця; • лізинг з частковим набором послуг — лізингодавець виконує лише окремі функції обслуговування об’єкта лізингу; за ступенем окупності: • лізинг з повною окупністю — вид лізингу, згідно з яким тер-мін угоди дорівнює нормативному терміну служби майна і відбу-вається повна виплата лізингодавцеві вартості лізингового майна; • лізинг з неповною окупністю майна, за якого термін угоди менший від нормативного терміну служби майна і тому виплачу-ється тільки частина вартості лізингового майна; за умовами амортизації: • лізинг з повною амортизацією майна і, відповідно, з повною виплатою лізингодавцеві вартості лізингового майна; • лізинг з неповною амортизацією майна і з неповною випла-тою вартості лізингового майна; залежно від ступеня окупності й умов амортизації лізинго-вого майна: • фінансовий лізинг — це договір (угода) лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору об’єкт лізингу переходить у власність лізинго-одержувача або викуповується ним за залишковою вартістю; • оперативний лізинг — це договір (угода) лізингу, в результа-ті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший від терміну, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовже-ний або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і мо-же бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Договір укладається на строк від двох до п’яти років. Об’єктом такого лізингу виступає обладнання з ви-сокими темпами морального старіння; з правового погляду: • дійсний лізинг — повинен відповідати чинному законодавст-ву й економічному змісту лізингу; • фіктивний лізинг — має спекулятивний характер і розрахо-ваний на одержання прибутку за рахунок чинних у країні подат-кових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття опе-рації купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді; залежно від сектору ринку, де відбуваються лізингові опе-рації: • внутрішній лізинг — усі учасники угоди представляють од-ну країну; • міжнародний (зовнішній) лізинг — лізингодавець і лізингоодержувач перебувають у різних країнах. Продавець майна може перебувати в одній із цих країн чи взагалі в іншій державі; залежно від форми лізингових платежів: • грошовий лізинг — передбачає, що всі платежі здійснюються у грошовій формі; • компенсаційний лізинг — передбачає платежі у формі поста-вки товарів, що виробляються на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг; • змішаний лізинг — базується на поєднанні грошових та ком-пенсаційних платежів. У свою чергу, лізингові платежі поділяються на види залежно від: 1) методів нарахування: фіксовані ставки — установлюються в грошовій, натуральній або змішаній формі в абсолютній сумі; пайові платежі — розраховуються як частка від обсягу реалі-зованої продукції, виробленої на орендованому обладнанні, шля-хом участі в прибутках або валовому доході лізингоодержувача та ін; сукупні платежі — це сума всіх лізингових платежів за весь період лізингу плюс плата за викуп орендованого майна у влас-ність після закінчення строку угоди; платежі як процент від вартості об’єкта лізингу; 2) способу сплати: лінійні — сплачуються пропорційно рівними частками; прогресивні — незначні внески, які встановлюються в почат-ковий період контракту і які поступово збільшуються в міру освоєння устаткування і розширення обсягу виробництва продукції; дегресивні — виплати, що поступово знижуються; більшою мірою застосовуються при прискорених платежах на початково-му етапі лізингу; сезонні — застосовуються в сільському господарстві і в пере-робних галузях із сезонним характером процесу виробництва, де можливості оплати значно поліпшуються після збору врожаю; 3) періодичності сплати: одноразові платежі — здійснюються після поставки об’єкта лізингу та підписання сторонами Акта приймання устаткування; періодичні — щомісячні, щоквартальні, щорічні платежі; Платежі з авансом — це свого роду часткова попередня оплата в момент підписання лізингової угоди, яка потім вирахо-вується із загального обсягу лізингових платежів, а решта суми погашається в установленому порядку. Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові пла-тежі включають: • суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за термін, протягом якого вноситься платіж; • суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна; • платіж як винагорода лізингодавцеві за одержане в лізинг майно; • відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахова-ний лізингодавцем; • інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. При міжнародному лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів. Міжнародний ринок лізингових послуг почав формуватися і розвиватися після Другої світової війни під впливом таких фак-торів: • недостатній обсяг ліквідних коштів; • загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій; • зменшення прибутку підприємств, що обмежує їхні можли-вості виділення достатніх коштів для бажаного розширення ви-робництва; • сприяння розвитку лізингових операцій з боку урядових і фінансових органів в інтересах стимулювання економічного зро-стання, зокрема в сфері інвестицій. Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних дер-жав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг буває: • прямий експортний; • прямий імпортний; • транзитний (непрямий). Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі опе-рації здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому: • лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних това-рів і послуг; • орендатор забезпечує повне фінансування використання су-часних машин, устаткування і прискорене технічне переосна-щення виробництва.
До переваг міжнародного лізингу можна віднести: для лізингодавця: • інвестування у формі обладнання порівняно з грошовим кредитом знижує ризик неповернення коштів, тому що зберіга-ється право власності за лізингодавцем; • існування амортизаційних та податкових пільг для лізинго-давця, якими він може, так би мовити, поділитися з лізингоодер-жувачем шляхом зменшення лізингових платежів; для лізингоодержувача: • лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потре-бує негайного початку платежів, які відбуваються не одночасно, а частково; • для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фі-зичного зносу і старіння обладнання, тому що майно не придба-вається у власність, а береться у тимчасове користування; • лізингове майно не на балансі у лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податків на це майно; • лізингові платежі відносяться на витрати виробництва та обігу (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижують оподаткований прибуток; • орендна плата виплачується після того, як обладнання вста-новлено на підприємстві і досягло відповідної продуктивності; • лізинг дає змогу збільшити виробництво без накопичення капіталу; • обслуговування і ремонт майна здійснюється власником; • дає змогу орендатору використовувати найсучасніше облад-нання; • термін лізингу може бути значно більшим за термін міжна-родного кредиту; • податкові пільги; для всіх учасників міжнародного лізингу: • лізинговий контракт може включати додаткові послуги з об-слуговування обладнання; • лізингова угода є більш гнучкою порівняно з позичковою, оскільки дає змогу обом сторонам застосувати зручну схему ви-плат; • виробник обладнання отримує додаткові можливості для збуту своєї продукції і негайний платіж; • з погляду господарської діяльності лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, упровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць. Тому держава має бути зацікавлена в поширенні і заохоченні лізинго-вих операцій. До недоліків міжнародного лізингу можна віднести: 1. На лізингодавця покладається ризик морального старіння обладнання й отримання лізингових платежів, а для лізингоодер-жувача вартість лізингу більша, ніж ціна купівлі чи банківського кредиту. 2. Лізингоотримувач не є власником своїх основних коштів і тому не може передати їх як заставу у разі необхідності банківсь-кої позики, що знижує його шанси щодо отримання такої позики на вигідних умовах. 3. Порівняно з продажем обладнання в кредит для лізингу ха-рактерний більший ризик, який полягає в тому, що лізингодавець зазвичай не може обмежити прийняття лізингоодержувачем до-даткових боргових зобов’язань і у випадку банкрутства остан-нього не в змозі вимагати своє майно. 4. Лізинг може бути дорожчим за кредит. Загалом вважається, що переваг лізинг має більше, ніж недо-ліків. Історичний досвід розвитку лізингу в багатьох країнах під-тверджує його важливу роль в оновленні виробництва, розши-ренні збуту продукції й активізації інвестиційної діяльності. Особливо привабливим лізинг може стати у зв’язку з введенням податкових та амортизаційних пільг. Лізингові операції мають значний попит на світовому ринку, бо забезпечують переваги для учасників угоди. Отже, значення міжнародного лізингу в кредитуванні зовніш-ньої торгівлі полягає в тому, що: • міжнародні лізингові платежі впливають на стан платіжного балансу країни; • орендні платежі, що виплачуються іноземними лізинговими компаніями, збільшують зовнішні витрати країни, а їх надхо-дження позитивно впливає на платіжний баланс; • придбання майна після закінчення лізингової угоди рівно-значне імпорту, й у зв’язку з цим лізингові операції стали об’єктом державного регулювання; • хоча держави і сприяють розвитку міжнародного лізингу, але трапляються труднощі, пов’язані з гострою конкуренцією на світовому ринку, невідповідністю національних законодавств, методик розрахунків, систем оподаткувань.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародний лізинг» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
