Структура валютного ринку. Обсяги ринку та його розвиток
Для кращого розуміння структури валютного ринку доцільно класифікувати його за такими основними ознаками: 1) за територією: світовий ринок; регіональний ринок; національний (валютний) ринок; 2) за засобами регулювання (режимом) ринку: ринки вільного курсоутворення; ринки з валютними обмеженнями та валютним регулюван-ням; 3) за типами угод відповідно до строків: ринок поточних (негайних) операцій; ринок строкових операцій; 4) за функціями: обслуговування міжнародної торгівлі; суто фінансові трансфери (спекуляція, хеджування, інвес-тиції); 5) за застосуванням валютних курсів: з одним режимом; з кількома режимами. Світовий ринок поєднує сукупність окремих регіональних ри-нків, виступає узагальнюючим індикатором розвитку глобальної валютної торгівлі. У «фізичному» розумінні поняття світового валютного ринку є дещо абстрактним, так само як і класифікація ринків за територіальною ознакою є умовною. З розвитком су-часних інформаційних технологій та засобів зв’язку ринок «ви-йшов» в офіційні кордони країн — укладення угод можливе за лічені секунди з будь-якою точкою земної кулі. Слід зауважити, що детермінантою домінування валют окре-мих країн на світовому ринку є обсяги номінального ВВП, масш-таби ринку акцій та облігацій цих країн. Такий висновок можна зробити на підставі інформації, наведеної в табл. 1. Так, згідно з дослідженням банку ВМР Раrіbаs [12, с. 10], США є світовим лі-дером за розміром номінального ВВП, обсягами фізичного та ф’ючерсного ринків акцій та облігацій.
Таблиця 1 КРАЇНИ ЗА ОБСЯГОМ НОМІНАЛЬНОГО ВВП, ОБІГОМ ВАЛЮТИ, РОЗМІРАМИ ФОНДОВИХ РИНКІВ Номінальний ВВП Країни за обсягом обігу валюти Країни за обсягом обігу акцій Країни за обсягом обігу облігацій
за розміром ринку за валютою фізичний ринок ф’ючерсний ринок фізичний ринок ф’ючерсний ринок США Великобританія Долар США США США США США Японія США євро Тайвань Німеччина Японія Великобританія Німеччина Японія Японська єна Німеччина Японія Німеччина Німеччина Франція Сінгапур Фунт стерлінгів Великобританія Франція Італія Японія Великобританія Німеччина Швейцарський франк Японія Італія Франція Сінгапур Італія Швейцарія Канадський долар Швейцарія Великобританія Великобританія Австралія Китай Гонконг Австралійсь-кий долар Гонконг Корея Бельгія Бразилія Франція Іспанія Іспанія Данія Канада Австралія Франція Гонконг Іспанія Іспанія Канада Сінгапур Швейцарія Мексика Нідерланди Швейцарія Швеція Нідерланди Італія Австралія Австралія Індія Австралія Австралія
Це, у свою чергу, зумовлює найбільший обсяг обігу долара США, який досі залишається основною резервною валютою у світі. Фізична дія світового ринку тісно пов’язана з наявністю часо-вих поясів. Глобальний рух ринку відбувається шляхом поступо-вого пересування ділової активності зі Сходу на Захід. З одного боку, це означає неможливість здійснення операцій одночасно в усіх часових поясах землі, проте не дозволяє припинити функціо-нування валютних ринків ні на хвилину. З початком календарної доби на Сході свою роботу починає валютний ринок Нової Зелан-дії. Рухаючись у західному напрямку і минаючи часові зони, включаються ринки Сіднею, Токіо, Гонконгу, Сінгапура, Пекіна, за ними йдуть ринки країн СНД, далі — ринки країн Східної та Західної Європи, і закінчується торговий день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі. Зазвичай фінансові, у тому числі валютні ринки, в середньому працюють 8—9 год. на добу. У зв’язку з існуванням географічної відстані між центрами світової торгівлі вони по черзі залучаються до процесу торгівлі і передають часову естафету один одному, за-безпечуючи перманентність руху валютних курсів, процентних ставок, котирувань акцій тощо. Так, найбільш активна робота азі-атських ринків збігається за часом з припиненням ділової активно-сті Веллінгтону та поступовим загасанням Токіо. Приблизно о цій самій порі стартують східно- та західноєвропейські ринки. Від-криття ринку у Нью-Йорку починається тоді, коли у Лондоні ми-нув обід, а в Києві вечоріє. Кожен із зазначених ринків займає певне географічне поло-ження і відповідно впливає на розвиток світової кон’юнктури: в одному випадку ринок може продовжити розвиток певної тенде-нції, що виникла на Сході, а в іншому випадку сам започаткувати новий тренд і дати поштовх до змін на інших ринках. Територіа-льна близькість ринків, як правило, означає значну циркуляцію капіталів між ними, а через це відносну швидкість змін парамет-рів кон’юнктури одного ринку під впливом змін на територіально наближеному ринку. Регіональні ринки становлять основу поняття світового ринку. Утворені протягом довгої історії й отримавши особливо динамі-чний розвиток з кінця 1950-х років, регіональні валютні ринки є осередками концентрації величезних капіталів. Регіональні валю-тні ринки формують напрями розвитку світового економічного середовища. За полюсами тяжіння фінансово-економічних інте-ресів виділяють такі ринки: європейський; північноамериканський; азіатський. У межах цих ринків виділяють міжнародні за значенням ва-лютно-фінансові центри: у Європі — Лондон, Франкфурт-на-Майні, Цюріх, Париж і т.д., у Північній Америці — Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Торонто, в Азії — Токіо, Сінгапур, Гонконг. Окрім поняття євро-пейського ринку, у суто територіальному аспекті існують так звані євроринки. Євроринок — це місце торгівлі або обігу євро-пейських валют — коштів, які отримані банком як депозит (вклад) і які відрізняються від валюти країни, де розміщується цей банк, або кошти, позичені банком якомусь з його клієнтів у валюті, що відрізняється від офіційної валюти країни, де розмі-щується банк. За визначенням, ідеться лише про вільно конвер-товані валюти, тобто валюти розвинутих країн. Так, долар США, зазначений у пасиві банку, що розташований у Німеччині, Фран-ції, Великобританії, є євродоларом, так само як і фунт стерлінгів у пасиві банку, розташованого, наприклад, у Бельгії чи Нідерлан-дах, є, відповідно, єврофунтом стерлінгів. Банки, що проводять операції у євровалютах називають євробанками. Національні (локальні) валютні ринки — це ринки з прове-дення операцій у будь-якій валюті між банками-резидентами в межах однієї країни. Рух коштів за такими операціями буде від-буватися з відповідним дебетуванням (кредитуванням) валютних ностро-рахунків сторін — контрагентів угоди і не залишить меж національної банківської системи. Загалом національна банківсь-ка система не зазнає відпливу капіталу за кордон — певні суми валют лише міняють своїх власників або назавжди (за конверсій-ними операціями), або на певний проміжок часу (операції з між-банківського кредитування). Функціонування національних валютних ринків може перебу-вати під державним контролем. Це означає, що держава втруча-ється в механізм ринкового ціноутворення через набрання чин-ності обов’язкових до виконання нормативних актів, які регламентують дії учасників валютного ринку і в такий спосіб обмежують останніх у засобах та формах роботи на цих ринках. Ступінь втручання держави в управління валютними відносина-ми залежно від її економічного становища та грошово-кредитної політики може варіювати від незначних валютних обмежень до повного адміністративного контролю. Режим валютного регулювання та контролю має на меті за-хист національних економічних інтересів країни та підтримання курсу національної грошової одиниці. Як правило, до таких засо-бів вдаються країни з централізованою перехідною економікою або ті, що розвиваються. Найбільш типовим є адміністративне встановлення курсів об-міну національної грошової одиниці до іноземних валют, а саме: періодичне декларування валютних цінностей юридичними особами перед державними органами нагляду, а фізичними осо-бами — під час перетинання державного кордону; заборона чи обмеження здійснення грошових переказів за кордон; заборона чи обмеження здійснення інвестицій за кордон; суворе регламентування експортно-імпортних торговель-них операцій в частині валютного кредитування та валютних розрахунків; регламентування інструментами державного валютного ко-нтролю операцій на національному валютному ринку тощо. Ці та інші регулятивні засоби передбачені чинним законодав-ством окремих країн. Валютні системи та валютні ринки таких країн характеризуються як системи з адміністративним регулю-ванням, а їхні грошові одиниці — як неконвертовані або обмеже-но конвертовані. Повна конвертованість валюти зазвичай власти-ва країнам з розвинутою економікою та ліберальним законодавством і означає, що резиденти та нерезиденти країни можуть купувати будь-яку суму іноземної валюти за національну валюту й використовувати її на власний розсуд без будь-яких обмежень. Тобто повна конвертованість передбачає як поточні, так і капіта-льні операції. Обмежена конвертованість має місце, коли валют-ним законодавством дозволяється проводити поточні валютооб-мінні операції, але забороняється вивозити чи робити трансфер валюти за кордон з метою інвестування. Трансфер валютних ко-штів за кордон передбачається лише за торговельними операція-ми. Поняття повної та обмеженої конвертованості валют втілю-ється у термінах твердої та м’якої валюти. Тверда валюта є валютою з повною конвертованістю, має відносно стабільну вар-тість і значно стійкіша за інші. Тверді валюти являють собою ак-тиви, які намагаються заощаджувати та накопичувати. До основ-них твердих валют належать долар США, євро та національні валюти зони євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк, канадський та австралійський долар. Поряд з адміністративними методами регулювання валютних ринків у світовій практиці широко застосовуються гнучкіші засо-би. Вони притаманні саме ринкам з вільним курсоутворенням, але застосовуються і на ринках «з валютними обмеженнями» і являють собою набір монетарних інструментів управління гро-шовою масою та операції центральних банків на вільних ринках. Найбільш дієвими монетарними заходами є політика процентної ставки та норми резервування. Корекція рівнів зазначених ін-струментів, здійснювана центральним банком країни, дає змогу через вплив на попит та пропозицію національних грошей під-тримувати курс національної валюти у певних межах, доцільних з погляду сприяння розвитку економіки країни. Операції центра-льного банку на вільному ринку санкціоновано Міжнародним ва-лютним фондом нормою, вираженою у формі валютних інтерве-нцій, що пов’язані з купівлею/продажем національної валюти проти іноземної [6, с. 87]. Такі операції прямо впливають на змі-ну попиту та пропозиції національних грошей на ринку і ведуть до відповідних змін курсу в необхідному напрямі. Ефективність дії механізму валютної інтервенції цілком залежить від наявності у центрального банку значних валютних резервів. Підтримання курсу національної валюти відбувається шляхом продажу центральним банком валютних запасів і збільшенням таким чином пропозиції іноземної валюти та скуповуванням національної ва-люти і скороченням їх пропозиції. Унаслідок таких дій підвищу-ється попит на дефіцитні національні гроші і зростає їх обмінний курс. Здійснення валютних інтервенцій має побічні ефекти — втрати частини або повного обсягу валютних запасів, що може бути небезпечним для економічної стабільності країни надалі. Тому проведення повномасштабних інтервенцій, як правило, пов’язане з рівнем розвитку країни, розміром ліквідних резервів центрального (національного) банку. Корисність валютного контролю полягає не тільки у прямому «механічному» впливі на валютно-фінансові потоки між країною та навколишнім зовнішнім середовищем, а й у так званому пси-хологічному ефекті. З одного боку, введення або посилення ва-лютного контролю сприяє відновленню рівноваги платіжного ба-лансу, забезпечує збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку. З іншого боку, такий контроль запобігає немотивованим зловживанням, пов’язаним з вивезенням інозем-ної валюти за кордон, хоча й не усуває можливості таких дій. При цьому поряд з перевагами валютне регулювання має свої не-доліки. По-перше, будь-які заборони стикаються з протидією у вигляді порушень — пошуком шляхів уникнення дії валютних регламентацій, що автоматично означає втрати держави від зрос-тання тіньового сектору. По-друге, валютні обмеження руйнують міжнародний бізнес і в кінцевому підсумку призводять до проте-кціонізму й автономізації країни. Обмеження доступу до світових ринків може означати їх втрату, унеможливлює конкурентоспроможність товарів, веде до економічної і політичної ізоляції. Отже, для країн, що обрали шлях поступового інтегрування до світової економіки, але не мають для цього достатньої потужнос-ті, валютний контроль може розглядатися лише як перехідний за-сіб, що дозволяє упорядкувати кризові явища в країні до того ча-су, коли засоби, необхідні для економічного оздоровлення, не дадуть своїх результатів. Процес виникнення та формування валютного ринку відбувався на ґрунті об’єктивних передумов — поширення міжнародного поділу праці, спеціалізації виробництва, розвитку міжнародної торгівлі, процесів суспільно-політичної інтеграції народів. Кожна країна світу протягом своєї історії створювала власний універса-льний еквівалент вартості, що на певному етапі набув форми грошей. Гроші, окрім суто прагматичної функції забезпечення обміну, ставали атрибутом державності, тобто були призначені обслуговувати економічні процеси в межах окремо взятої країни. Глобальний економічний розвиток суспільства та потреба в між-державному обміні зумовлює виникнення перших ознак валютної системи. Обмеженість функції національних грошей як певного стандарту міжнародної вартості поступово долається з появою перших обмінних операцій. Міжнародна валютна система у своєму еволюційному розвит-ку пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (до-ларового) та паперово-валютного стандартів. Еволюція валютної системи триває, а разом з нею триває й еволюція валютних рин-ків. Останні події об’єднання групи європейських країн у зоні ко-лективної валюти євро — яскравий тому приклад. Проте багато в чому світовий валютний устрій базується на традиціях, започат-кованих саме з середини 80-х років. Особлива специфіка сучасного моменту полягає в тому, що саме міжнародні валютні ринки набули таких розмірів і такого технічного оснащення, що контроль за ними значно ускладнився. Так, кінець 1950-х років знаменує відродження валютних ринків і їх поступове зростання. Це, насамперед, зумовлено поверненням до зовнішньої конвертованості основних валют, хоча і виключно за поточними операціями. А вже з середини 1960-х років їх роз-виток не переривався. Міжнародні валютні ринки виникли як се-редовище торгівлі валютами (гроші за гроші) для забезпечення потреб передусім зовнішньої торгівлі. Лібералізація внутрішніх законів та сприятливі зовнішні умови є каталізатором невпинного розвитку валютних ринків протягом 1970—1980-х та в подальші роки. Сьогодні валютні ринки вже розвиваються незалежно від міжнародної торгівлі. Віднині обсяг операцій на них незіставний з обсягом світового обміну товарами та послугами [1, с. 51]. Таблиця 2 ДЕННИЙ ОБОРОТ СВІТОВОГО ФОРЕКСНОГО РИНКУ 1977—1998 рр., млрд дол. США Рік Денний оборот 1977 18,3 1980 82,5 1983 119,0 1986 270,01 1989 590,0 1992 820,0 1995 1190,0 1998 1490,0
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Структура валютного ринку. Обсяги ринку та його розвиток» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
