Тут передусім звернемо увагу на винятково влучне висловлювання Нобелівського лауреата з фізики (1965 р.) Джуліана Швінгера: "Є синдром, що вражає кожне покоління фізиків: нездоланне бажання одержати відповіді на всі фундаментальні питання ще за їхнього життя". Тим часом А.Ейнштейн з гумором зауважив: "Природа показує нам лише хвіст лева. Але я не сумніваюся, що лев там є, навіть якщо він не може відразу показатися через свої величезні розміри". І справді – вдумаймося: внаслідок фантастично стрімкого роздування у перші миті становлення Всесвіту його масштаби сягнула величини см, астрономи ж за допомогою найпотужніших 11-метрових телескопів вивчають його до відстаней 1028 см! Співставимо ці нулі: 100 мільйонів проти 28! Як не згадати того Жака, який прожив безвиїзно в Парижі і якоїсь днини видряпався на вершок Ейфелевої вежі (її висота 300 м.) та щасливо закричав: "Я вже побачив увесь світ" – у радіусі всього лише 62 км.. Не побачив він білих ведмедів, акул в океані та пінгвінів, пустелі Сахара й австралійських кенгуру... А лише краєчок хвоста та ще й невідомо якого звіра! Перегорнімо сторінки книги Мічіо Кайку "Візії: як наука змінить ХХІ сторіччя" (Льв., 2004). Із заключної її частини дізнаємося, що завдяки квантовій теорії, завдяки ідеї "бульбашок, які стають всесвітами", можна домислювати грандіозні аналогії. Читаємо: "Теорія суперструн як повністю скінчена теорія допомагає нам краще зрозуміти еру перед великим вибухом... Квантова космологія ґрунтується на простій ідеї, що треба трактувати всесвіт як квантовий об’єкт. У квантовій теорії ми вважаємо, що електрон існує в кількох енергетичних станах одночасно… [Бо] згідно з принципом невизначеності Гайзенберга, ніколи не можна точно знати, де перебував електрон. Електрон існує в кількох "паралельних станах" одночасно. Тепер проведімо аналогію між електроном і всесвітом. Якщо квантувати всесвіт, то він повинен існувати одночасно в кількох "паралельних всесвітах". На основі такого припущення з’являється "мультисвіт". Фактично про це ж говорить і А. Лінде. Але продовжимо читання книги М. Кайку: (с. 490): "Відповідно до цієї нової приголомшливої картини, спочатку не було нічого... Але був квантовий принцип, який означає, що мусить бути невизначеність, отже навіть Ніщо стало нестабільним і почали формуватися малесенькі частинки Чогось... Ніщо закипіло. Почали утворюватися і швидко рости бульбашки... Оскільки кожна бульбашка означає цілий всесвіт, то ми вживаємо термін "мультисвіт"… І ті ж, що й у попередньому підрозділі, домисли. Зокрема: "Космолог Стівен Говкінг уважає, що наш всесвіт, мабуть, є найімовірнішим з усієї цієї безмежної сукупності всесвітів... Говкінг уважає, що всі всесвіти сполучені між собою безмежною мережею дір… Стівену Вайнбергу ідея про мультисвіт подобається, [бо] "Важливою є теза, що не було жодного початку; були щораз більші "великі вибухи", отже мультисвіт існував вічно – не варто з’ясовувати, що було перед великим вибухом. [Мультисвіт] просто був тут завжди. Мене така картина цілком влаштовує". Тут же розглядає М. Кайку і проблему "Далеке майбутнє: доля Всесвіту": "За кожним сценарієм всесвіт, очевидно, мусить вмерти, а з ним і все розумне життя... Однак у цій понурій картині є одна світла плямка... Цивілізація могла б розширити мікроскопічні діри, що постійно з’єднують між собою різні всесвіти, і прослизнути з одного всесвіту в інший". До цієї теми М.Кайку – учений зі світовим ім’ям у галузі теоретичної фізики, професор Нью-Йоркського університету, який "мав рідкісну нагоду протягом десяти років розмовляти з понад 150 науковцями з різних галузей"! повернувся ще раз у книжці "Гіперпростір" (Льв. 2005), де на с. 53 розповідає про роздуми свого колеги з Колумбійського університету Джеральда Файнберга. Йдеться про один із варіантів: всесвіт після фази розширення починає стискатися, тож: "Коли в останні миті перед кінцем світу всю матерію буде розчавлено, розумні форми життя зможуть утекти тунелем у вищі виміри чи в якийсь інший всесвіт… А тоді зі свого сховку… матимуть унікальну нагоду спостерігати за тим, як у вогненному катаклізмі помирає всесвіт... Розумні форми життя, перебуваючи в гіперпросторі, стануть очевидцями найрідкіснішого з усіх явищ у науці – створення нового всесвіту й нового місця, де вони відтепер житимуть. Звичайно, наукова фантастика – річ, варта уваги, що має право на існування. Але тут – "дарвінівський підхід у космології", зрештою – "проскакування крізь чорні діри в інші світи" – надто серйозно (і, визнаймо, – безвідповідально) сказане... Упродовж близько ста років, від середини XIX ст., небо над фізиками було затьмарене трьома парадоксами – фотометричним, гравітаційним і термодинамічним ("тепловою смертю"). Врешті-решт усвідомлено: не можна певне знання (закони), отримане (встановлене) у нашому закапелку, поширювати "на весь безконечний Всесвіт"! Як у просторі, так і в часі, так і в обговоренні властивостей-характеристик того, що звемо речовиною, елементарними частинками, взаємодіями, загальніше – можливостями того чи іншого розділу науки, передусім квантової механіки. Усвідомлено, на жаль, не всіма...
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фантазії – чи жарти, чи облуда?» з дисципліни «Фрагменти космології»
