Як зазначив А.Д. Лінде (1990 р.), відсутність цілковитої ясності щодо фізичних процесів, які відбувалися "у перші миті життя" нашого Всесвіту, знаходила відображення і в деталях їх можливого сценарію. Передусім тут згадують піонерську статтю Е.Б. Глінера (1965), головна ідея якої така: космологічна стала Λ > 0 насправді описує космічний вакуум, що заповнює весь світ, має певну енергію густиною ε, яка скрізь однакова (в усіх системах відліку!) і не змінюється з часом. Е.Б. Глінер "висловив зухвале припущення" (І.В. Архангельська та ін., 2006 р.), – мовляв, антитяжіння космічного вакууму, можливо, стало вихідною фізичною причиною космологічного розширення. І ще: речовини спочатку не існувало, її поява – наслідок квантових флуктуацій. У 70-х роках було поєднано теорію гарячого Всесвіту із теорією фазових переходів у надщільній речовині. Однак ціла низка серйозних проблем (див. далі) спонукала розглянути інший сценарій, за яким Всесвіт упродовж певного часу розширювався експоненціально, тобто – роздувався. Щоправда, перші два варіанти мали слабкі сторони. Так, у сценарії Алана Гута (1981 р.) розігрів Всесвіту мав би настати внаслідок зіткнення стінок пухирців, які формувалися при роздуванні, а це вело до неприйнятного стану неоднорідності Всесвіту. У сценарії А.Д. Лінде (1982 р.) інфляція відбувається завдяки фазовому переходу від переохолодженого стану скалярного поля φ = 0 до фази φ = φ0, а розігрів – за рахунок породження частинок полем φ, яке здійснює коливання поблизу мінімуму густини енергії V(φ). Однак і тут, і в попередньому сценарії, інфляція мала б розпочатися в час, який на шість порядків перевищує планківський (tpl),що робить неможливим пояснення евклідовості простору. Тож зразу (1983 р.) А.Д. Лінде запропонував сценарій хаотичного роздування, за яким, у найпростіших моделях, роздування триває близько 10–37с і за цей час розмір Всесвіту зростає у 10(107) – 10(1014) разів (нагадаємо: запис 10(n) замість 10n прийнято для полегшення комп’ютерного набору). У процесі еволюції скалярного поля φ це поле коливається поблизу мінімуму і передає свою енергію частинкам, що народжуються завдяки цим коливанням. Внаслідок зіткнень частинок настає розігрів стану і в подальшому стає реальністю гаряча модель Всесвіту. Водночас тут є різні варіанти розвитку сценарію, як це відображене на рис. 3.4 і в підписі до нього. До того ж з’явилося декілька нових ідей щодо "рушіїв" роздування. Це – переповнені таємничістю тахіонне і фантомне поля, а ще – газ Чаплигіна, "більш знайома" квінтесенція і, зрештою, класичний уже Λ – доданок в рівняннях Айнштайна. Поки що, однак, найпопулярнішим залишається описане вище скалярне поле – інфлатон.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вибір моделі роздування» з дисципліни «Фрагменти космології»
