АНАЛІЗ ДЮРАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ІМУНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО БАЛАНСУ
Ефективне управління фінансовими потоками банку ґрунтується не лише на аналізі співвідношення обсягів активів і пасивів, але включає й такий аспект досліджень, як аналіз інвес-тиційного горизонту фінансових інструментів. У найзагальнішо-му розумінні інвестиційним горизонтом називають протяжність у часі (тривалість періоду до строку погашення) фінансових ін-струментів, що аналізуються. Методику аналізу інвестиційного горизонту покладено в основу одного з ефективних прийомів зниження відсоткового ризику, відомого в економічній літературі як портфельна імунізація (portfolio immunization). Імунізацією портфеля заведено називати підбір та включення до портфеля таких фінансових інструментів, які мінімізують його чутливість до зміни відсоткових ставок на ринку. Інакше кажучи, імунізацію можна трактувати як нечутливість портфеля до коли-вань відсоткових ставок на ринку. Стосовно банківської діяльно-сті сутність методу полягає в підборі та включенні до банківсь-ких портфелів таких фінансових інструментів, які мінімізують чутливість різниці між вартістю активів і зобов’язань банку до зміни відсоткових ставок на ринку, а отже, захищають банківсь-кий капітал від впливу відсоткового ризику. Звертаючись до історичного аспекту проблеми зауважимо, що концепцію портфельної імунізації та основні прийоми її практи-чного застосування вперше було сформульовано Ф. Редінгтоном у 1952 р. [240]. Мірою чутливості фінансових інструментів до зміни відсоткових ставок служив показник дюрації, запропонова-ний Ф. Макволі у 1938 р. [104, с. 191; 174, с. 547]. Далі теорію іму-нізації у сфері фінансово-інвестиційної діяльності досліджували такі учені, як М. Лібовіц, Р. Колб, Л. Гудмен, Д. Бірвог, Д. Кауфман, С. Шайфер, К. Малоней, Д. Явич та ін. В їхніх працях було вдосконалено окремі положення теорії імунізації, проаналізовано дюрацію різних видів боргових інструментів, запропоновано складніші моделі імунізації. Утім, як стверджує Дж. Маршалл, жодна з цих моделей не була досконалішою за найпершу [104, с. 197]. Тому, формуючи методичні засади імунізації балансу ко-мерційного банку, ми спиратимемося на класичний підхід. Слід визнати, що для вітчизняних банків проблема управління інвестиційним горизонтом донедавна не була такою гострою, оскільки банківські портфелі через інфляційні очікування форму-валися в основному з короткострокових інструментів. Це певною мірою пояснює і недостатню увагу вітчизняних науковців до проблем, пов’язаних з аналізом дюрації та теорією портфельної імунізації. Так, аналізу дюрації присвячено лише окремі статті [185], а методика імунізації банківського балансу та можливості її адап-тації до вітчизняної практики залишаються практично недослі-дженими. Терміни «дюрація» чи «порфельна імунізація» не по-трапили навіть до «Фінансового словника» [59]. Натомість у зарубіжній економічній науці аналіз дюрації і кривої дохідності розглядаються як невід’ємний елемент інвестиційного аналізу, а визначення цих понять подано в усіх підручниках з фінансового та банківського менеджменту [31; 104; 130; 169; 200]. Ситуація на вітчизняному фінансовому ринку суттєво зміни-лася під час фінансової кризи восени 1998 р. внаслідок проведен-ня конверсії короткострокових облігацій внутрішньої державної позики (здебільшого зі строками обігу три та шість місяців) у до-вгострокові цінні папери. Так, у вересні 1998 р. ОВДП зі строком погашення в 1998—1999 рр. для резидентів Міністерство фінан-сів замінило на конверсійні папери, які погашатимуться в 2001—2004 роках. Українські банки обміняли короткострокові ОВДП на конверсійні облігації на суму 803,5 млн грн., що становило близько 35 % випущених в обіг держоблігацій. Становище ускладнилось і внаслідок того, що більшість банків з випуском в обіг ОВДП реструктуризувало свої активи, збільшивши питому вагу цих цінних паперів (з огляду на їхню завищену дохідність) в об-сязі працюючих активів [22, с. 17]. Таким чином, короткостроко-ві цінні папери з періодом обігу три та шість місяців, питома вага яких у загальних обсягах продажу становила близько 40 %, було трансформовано в довгострокові фінансові інструменти. У 2000 р. Міністерством фінансів було випущено в обіг процентні держоб-лігації з термінами обігу до 10 років. Загалом в обсязі облігацій внутрішньої державної позики, що перебували в обігу на 01.08.2001 р., питома вага довгострокових ОВДП (з терміном обігу понад 5 ро-ків) перевищувала 40 % [32]. За обставин, що склалися на внутрішньому ринку, банки не-минуче наражаються на відсотковий ризик, адже довгострокові активи фінансуються, як правило, за рахунок короткострокових зобов’язань. Отже, з метою зниження відсоткового ризику перед банками постало завдання реструктуризації пасивів у напрямі продовження строків зобов’язань. У зв’язку з цим теорія імуніза-ції портфеля та методи її практичної реалізації стали досить ак-туальними і для вітчизняних банків. Зауважимо, що застосування в практичній діяльності українських банків таких інструментів аналізу, як дюрація та імунізація, не натрапляє на суттєві пере-шкоди, оскільки не потребує створення спеціальних фінансових інструментів чи ринкової інфраструктури. Це особливо важливо з огляду на те, що багато сучасних ме-тодів управління відсотковим ризиком, наприклад хеджування, не можуть бути використані в Україні за браком таких фінансо-вих інструментів, як деривативи. Натомість названі інструменти аналізу дають змогу оцінити, а за потреби й знизити відсотковий ризик банку, сформувавши структуру банківського балансу не довільно, а за певними принципами та правилами. Останні і є предметом дальшого дослідження. Слід зазначити, що методику аналізу дюрації і теоретичні по-ложення портфельної імунізації здебільшого розглядають як ін-струменти загального інвестиційного аналізу (стосовно будь-яких інвестиційних портфелів). У пропонованій праці модель імунізації балансу побудовано з урахуванням специфіки банківської діяльнос-ті. З метою структуризації методики аналізу дюрації та імунізації банківського балансу послідовно розгляньмо такі її блоки: визначення та аналіз дюрації окремого фінансового інстру-менту; аналіз дохідності та ризику фінансових інструментів за до-помогою кривої дохідності; прогнозний аналіз цінової чутливості фінансових інстру-ментів; розрахунок та аналіз дюрації банківського портфеля; методика імунізації банківського балансу; проблемні питання теорії імунізації та вдосконалення ме-тодики аналізу дюрації. Оскільки методика портфельної імунізації передбачає забез-печування зниження чутливості фінансових інструментів до впливу відсоткового ризику, то виникає потреба у вимірюванні такої чутливості. Показником, який найчастіше застосовується з цією метою, є середньозважений строк погашення фінансового інструменту — дюрація. Трактування поняття дюрації, які подаються в літературі, в цілому ідентичні, якщо не брати до уваги особливо-сті термінології окремих авторів та специфіку перекладу (наприклад, О. Мертенс використовує термін «тривалість» [106, с. 235], Т. Мусієнко — «довжина активу» [121, с. 28], у перекладі праці Дж. Сінкі — «тривалість цінних паперів» [174, с. 240]). Отже, середньозважений строк погашення (дюрація) — це міра приведеної вартості окремого фінансового інструменту, що показує середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів за цим фінансовим інструментом надходять до інвестора. Підкреслимо, що дюрація є показником, який характеризує дов-гострокові фінансові інструменти, а тому найчастіше використо-вується для аналізу боргових цінних паперів із тривалими термі-нами обігу, хоча сфера його застосування є значно ширшою. Поступово ми розглянемо особливості аналізу дюрації різних бан-ківських інструментів, але насамперед зосередимо увагу на тра-диційному підході, розглянувши методику обчислення дюрації на прикладі облігацій, тим більше, що всі інші активи вітчизняних банків, як правило, мають короткостроковий характер. Дюрація цінного папера обчислюється за формулою Ф. Макволі і є відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за цінним папером, зважених за часом надхо-дження, до його ринкової ціни: , де D — дюрація цінного папера; Si — очікувані потоки відсоткових доходів в і-й період ( ); і — періоди проведення виплат; п — загальна кількість періодів; d — ставка дисконтування; N — но-мінальна сума боргу; р — ринкова ціна цінного папера. Обчислений у такий спосіб показник дюрації враховує всі ос-новні чинники, які впливають на чутливість боргового цінного папера до зміни ринкових ставок, а саме: період обігу, розмір ку-понного доходу, графік купонних платежів, поточну дохідність цінного папера, номінальну суму боргу. Отже, дюрація є віднос-ною мірою чутливості боргового інструменту до зміни відсотко-вих ставок. Дж. Сінкі характеризує дюрацію як «середній час життя цінного папера, або його ефективний час до погашення чи переоцінки» [174, с. 240]. Інакше кажучи, дюрація — це період, протягом якого банк може повернути кошти, витрачені на при-дбання цінного папера. Дюрацію слід відрізняти від номінально-го строку обігу фінансового інструменту, який показує тривалість періоду від виникнення зобов’язання до його повного погашення. Методику аналізу та техніку розрахунку дюрації наведено в таблиці 1(для облігації номіналом 1000 грн. з періодом обігу три роки і купоном 28 %, що виплачуються щорічно, поточною ринковою ціною облігації 950 грн. і ставкою дисконтування — 25 %). Обчислюючи дюрацію, послідовно визначимо грошовий потік, коефіцієнт дисконтування, чисту теперішню (приведену) вартість та її зважене значення. На кінцевому етапі діленням зваженої теперішньої вартості на ринкову вартість облігації знайдемо показник дюрації. Таблиця 1 АНАЛІЗ ДЮРАЦІЇ ОБЛІГАЦІЙ Період, і Грошовий потік за період, Si Дисконт* Приведена вартість Si × kd Зважена приведена вартість
Отже, у термінах приведеної вартості період окупності облі-гації становитиме 2,68 роки, що і є середньозваженим строком по-гашення — дюрацією цього фінансового інструменту. Зауважимо, що для цінного папера, який генерує потік грошо-вих коштів лише один раз (за його погашення), дюрація дорівнює періоду обігу. Але для всіх цінних паперів, за якими виплати проводяться кілька разів до досягнення строку погашення, дюра-ція буде коротшою за тривалість періоду обігу. Аналіз дюрації короткострокових фінансових інструментів розгляньмо на прикладі кредитних операцій. Зазначимо, що для інструментів з терміном обігу до одного року дюрацію зручніше вимірювати в місяцях або кварталах. Отже, обчислимо дюрацію кредиту сумою 15 000 грн., який видано під фіксовану відсоткову ставку 24 % на 4 місяці. Протягом періоду кредитування банк щомісячно отримує відсоткові платежі в сумі 300 грн. (0,24 × × 15000 × 30 : 360 = 300). Ставка дисконтування в розрахунку на місяць становить 2 %.
Отже, дюрація кредиту дорівнює 3,8 місяця. Відсотковий ри-зик такого кредиту буде таким самим, як у дисконтних цінних паперів зі строком погашення 3,8 місяця. А це означає, що в про-цесі аналізу відсоткового ризику точнішою мірою чутливості є саме дюрація, а не номінальний термін обігу. Припустімо, що умовами кредитної угоди передбачається по-гашення кредиту частинами: по закінченні першого місяця — 15 %, другого — 20 %, третього — 25 %, а четвертого — останні 40 % (усі інші умови зберігаються). Тоді дюрація кредиту стано-витиме 2,9 місяця: 0,15 + 0,2 • 2 + 0,25 • 3 + 0,4 • 4 = 2,9. Економічний зміст дюрації в цьому разі полягає в тому, що відсоткові доходи банку є такими, як ніби їх було отримано з по-чаткової суми кредиту протягом періоду кредитування, що дорі-внює за тривалістю дюрації [174, с. 240]. Перевіримо це твер-дження. Отже, доходи банку, грн.: за перший місяць — 0,24 • 15000 • 30 : 360 = 300; за другий місяць — 0,24 (15000 – 0,15 • 15000) • 30 : 360 = 255; за третій місяць — 0,24 (15000 – 0,35 • 15000) • 30 : 360 = 195; за четвертий місяць — 0,24 (15000 – 0,6 • 15000) • 30 : 360 = 120. Загальна сума доходів банку — 870 грн. Якщо розрахунок відсоткових доходів банку провести з ура-хуванням дюрації кредиту, то отримаємо таку саму суму: 0,24 • 15000 • 2,9 • 30 : 360 = 870 (грн). У процесі прийняття управлінських рішень щодо придбання чи продажу цінних паперів банк має враховувати не лише очіку-ваний рівень їхньої дохідності, а й відповідний рівень ризику. Тому в разі продовження інвестиційного горизонту цінних папе-рів для збільшення дохідності банку слід оцінити ймовірність зростання ризику. Наприклад, довгострокові цінні папери хоч і дохідніші, але, як правило, мають нижчу ліквідність, ніж корот-кострокові, їхній ринок вужчий. Для аналізу співвідношення дохідності та ризику цінних папе-рів банки використовують такий аналітичний інструментарій, як побудова кривої дохідності. Побудова кривої дохідності — до-сить поширений у зарубіжній практиці графічний метод аналізу [104, с. 248; 169, с. 312; 174, с. 258—263]. Розгляньмо його до-кладніше. Крива дохідності — це графічне зображення залежності між рівнями дохідності та строками погашення фінансових інструме-нтів на певний момент часу за інших однакових умов (наприклад, за однакового рівня кредитного ризику чи правил оподаткування). На горизонтальній осі відображається тривалість строків обігу цінних паперів (t), а на вертикальній осі — показники дохідності на момент погашення всіх зазначених цінних паперів (d). Вигляд кривих дохідності не є постійним, оскільки дохідність цінних па-перів змінюється щоденно. За кривою дохідності оцінюється приріст доходу в результаті продовження інвестиційного гори- зонту, а очікуваний виграш порівнюється з імовірністю виник-нення кризи ліквідності в банку або капітальних збитків через непередбачену зміну відсоткових ставок. Рівень дохідності на момент погашення показує різну швид-кість змін для різних інструментів. Так, короткострокові відсот-кові ставки звичайно зростають швидше ніж довгострокові, але в періоди, коли всі ринкові ставки починають рухатись донизу, во-ни спадають найшвидше. Якщо довгострокові відсоткові ставки перевищують короткострокові, то крива дохідності має додатний нахил. Додатний нахил кривої дохідності відображає середньоринко-ве очікування того, що рівень майбутніх короткострокових ставок буде вищим за поточні значення. Це означає, що інвестори прогнозують підвищення ставок і віддають перевагу короткостроковим цінним паперам. Перерозподіл відбувається за рахунок зниження частки довгострокових інструментів, які спричинятимуть найбільші капітальні збитки в разі перетворення таких прогнозів на реальність. За таких обставин банку ліпше відмовитися від придбання довгострокових цінних паперів, адже підвищення короткострокових ставок призводить до зниження цін на цінні папери. Якщо ж короткострокові відсоткові ставки вищі за довгостро-кові, то крива дохідності має від’ємний нахил (інверсна форма кривої), тобто спадає. Така картина спостерігається в періоди ци-клічного піднесення економіки, а також на ранніх стадіях спаду, коли всі відсоткові ставки знижуються. Від’ємний нахил кривої дохідності вказує на майбутнє зниження ставок. У цьому разі банк має розглянути можливість подовження інвестиційного го-ризонту свого портфеля цінних паперів і придбання довгостроко-вих інструментів, адже зниження відсоткових ставок свідчить про перспективу значного підвищення ціни цінних паперів з по-рівняно тривалими періодами обігу. Така ситуація складається на внутрішньому фінансовому ринку зараз, коли відсоткові ставки постійно знижуються. Перетворення кривої дохідності на пряму лінію означає, що довгострокові і короткострокові ставки перебувають приблизно на одному рівні, отже, банк матиме однакову дохідність на мо-мент погашення цінних паперів, в які інвестуються кошти, неза-лежно від їхнього строку. Аналіз форми та параметрів кривої дохідності дає змогу бан-кові скласти прогноз майбутніх змін відсоткових ставок, виявити цінні папери із завищеною або заниженою ринковою оцінкою, оцінити можливі переваги і недоліки подовження чи скорочення інвестиційного горизонту банківського портфеля цінних паперів, знайти найприйнятніший варіант розв’язання дилеми «дохід-ність — ризик». Форма кривої дохідності є також інструментом порівняльного аналізу вартості цінного папера. Якщо точка дохідності (точка з координатами: період до погашення цінного папера — вісь t та дохідність — вісь d) цінного папера лежить вище від кривої до-хідності, то такий папір є привабливим об’єктом для купівлі, оскільки дохідність його тимчасово завищено проти середньо-ринкового рівня, а ціну — занижено. І навпаки, цінний папір, точка дохідності якого лежить нижче від кривої дохідності, є об’єктом вигідного продажу або відмови від придбання, оскільки в даний момент дохідність такого інструменту є занадто низькою для встановленого строку його погашення, а його ринкову ціну завищено. Аналіз кривої дохідності в довгостроковому аспекті дає змогу визначити, в якій стадії ділового циклу перебуває економіка. У період економічних піднесень крива дохідності має тенденцію до зростання, а в періоди спадів спостерігається від’ємний тренд. Кут нахилу кривої дохідності до осі абцис показує, який додатко-вий дохід може одержати банк у процесі продовження чи скоро-чення інвестиційного горизонту портфеля цінних паперів. Якщо крива має стрімкий додатний нахил (зростає), то кут на-хилу показує, скільки відсоткових пунктів додаткового доходу одержить банк, замінивши короткострокові вкладення на довго-строкові в тому часовому діапазоні, де спостерігається різке зро-стання. У такому разі банк може одержати суттєвий прибуток за допомогою прийому, що має назву «засідлати криву дохідності» [169, с. 315]. Сутність прийому полягає у виявленні такого моме-нту, коли з наближенням строків погашення цінних паперів, що перебувають у портфелі банку, їх ціни значно зростають, а дохід-ність до моменту погашення знижується. Тоді банк може прийняти рішення про продаж таких інструментів, одержавши капітальний приріст завдяки підвищенню ринкової ціни і одразу реінвестува-ти надходження в цінні папери з тривалішими строками обігу і вищими нормами дохідності. Якщо форма кривої дохідності лишається стабільною тривалий час, то банк одержує як вищі поточні доходи, так і вищі доходи від цінних паперів у майбутньому. Отже, аналіз кривої дохідності дає цінну інформацію щодо очікуваних доходів та майбутніх змін відсоткових ставок. Комплексний аналіз показників дюрації та кривої дохідності забезпечує банкові можливість передбачати наслідки будь-якого поєднання строків погашення різних фінансових інструментів з погляду їхнього впливу на дохід і ризик банківських портфелів, тобто приймати обґрунтовані управлінські рішення. Зазначимо, що показник дюрації використовується в багатьох аналітичних прийомах та методах, одним з яких є перспективний аналіз можливих змін ціни цінного папера протягом періоду його зберігання банком у зв’язку з коливаннями ставки відсотка на ринку. Характеризуючи цю залежність, Дж. Сінкі використовує поняття цінової еластичності цінного папера [174, с. 242—243]. Під еластичністю здебільшого розуміють зміну функції за зміни аргументу на 1 %. У нашому випадку еластичність ціни цінного папера показує її зміну у відсотках за зміни ринкових ставок на 1 % і розраховується за формулою , (14) де e — коефіцієнт еластичності; р — зміна ринкової ціни цінно-го папера; р — ринкова ціна цінного папера; r — зміна ставки відсотка; r — чинна ставка відсотка. Взаємозв’язок між дюрацією та еластичністю цінного папера, яку дослідили Хікс, Хауген і Вайєн, описується формулою: (15) Оскільки ліві частини в наведених формулах (14), (15) одна-кові, то, прирівнявши праві частини, отримаємо рівняння, з якого знайдемо залежність між змінами ціни цінного папера (р) та зміною ринкових ставок: , звідки . Отримана формула вказує на існування лінійної залежності між змінами ринкових відсоткових ставок і ціною цінного папе-ра. Це дає змогу проаналізувати вплив будь-яких змін ставок на вартість цінних паперів (у грошовому вираженні), для чого дю-рацію зі знаком «мінус» необхідно помножити на поточну ціну та зміну відсоткових ставок на ринку. Вплив відсоткових ставок на зміну вартості цінних паперів, виражену у відсотках, обчислюють за формулою: , де p* — зміна ціни цінного папера у відсотках. Цінні папери з високим купонним доходом мають коротшу дюрацію, ніж ті, які характеризуються низьким відсотковим до-ходом за купоном. Тому цінні папери з високим купонним дохо-дом мають нижчий рівень цінового ризику. І навпаки, низькоку-понні папери можуть принести банку високий дохід за зміни відсоткових ставок на ринку, але при цьому з ними пов’язаний вищий ціновий ризик. З огляду на ці закономірності перший тип цінних паперів більше підходить для портфеля банку, що дотри-мується консервативних поглядів, а другий — для отримання спекулятивного доходу. Аналіз цінової чутливості дає підстави банку приймати обґру-нтовані рішення щодо придбання саме тих цінних паперів, які точно відповідають його поточним потребам. У процесі аналізу необхідно також оцінити ймовірність значних змін відсоткових ставок на ринку протягом періоду обігу цінного папера. Застосо-вуючи розглянуту методику аналізу дюрації та оцінюючи кон’юнктуру ринку, банк зможе прийняти обґрунтоване рішення щодо купівлі чи продажу цінних паперів, а порівняльний аналіз цінової чутливості різних фінансових інструментів допоможе вибрати саме ті, які сприятимуть реалізації фінансової стратегії конкрет-ного банку. Якщо банк уважає за доцільне не ризикувати і має на меті мі-німізацію варіабельності доходів унаслідок змін відсоткових ста-вок на ринку, то дюрація цінного папера має дорівнювати трива-лості планового періоду зберігання банком даного цінного папера: D = IGпл, (16) де IGпл — плановий період зберігання цінного папера. Механізм мінімізації варіабельності доходів базується на існу-ванні оберненої залежності між зміною відсоткових ставок на рин-ку та ціною боргового цінного папера. Якщо після придбання цін-ного папера відсоткові ставки зростають, то його ринкова ціна знижується, але в такому разі банк має можливість реінвестувати одержаний потік доходів під вищу ринкову ставку. Якщо відсоткові ставки знижуються, то банк змушений реінвестувати дохід під нижчі відсоткові ставки, але підвищення цін на цінні папери компенсує втрати від реінвестування. Отже, якщо дюрація цінних паперів дорі-внює плановому періоду їх зберігання банком, то капітальні збитки за цінним папером погашаються за рахунок підвищення реінвес-тиційних доходів, а капітальні прирости, навпаки, нівелюються зниженням ставок реінвестування. Спираючись на цю закономір-ність, банк може зафіксувати сукупний рівень дохідності фінан-сового інструменту. Як зазначалося, поняття дюрації може стосуватися різних фі-нансових інструментів і залежно від мети аналізу характеризува-ти як окремий інструмент (здебільшого боргові цінні папери), так і портфель чи сукупність активів і пасивів у цілому (баланс). Отже, щойно розглянуті прийоми аналізу цінової чутливості та мінімі-зації відсоткового ризику застосовуються також до банківських портфелів або балансу банку. Залежно від специфіки об’єкта мо-дифікується методика розрахунку та аналізу дюрації. Так, якщо банк формує портфель цінних паперів, виходячи зі співвідношення (16) (у такому разі IGпл — плановий інвестицій-ний горизонт портфеля), то результатом стане імунізація (захист) придбаних цінних паперів від капітальних збитків (незалежно від динаміки відсоткових ставок на ринку). Цей підхід дає змогу зафіксувати сукупну дохідність портфеля банку взаємним пога-шенням двох ключових видів ризиків: відсоткового та реінвести-ційного. За застосування цього прийому необхідно розрахувати дюра-цію всього портфеля. Для цього обчислюють дюрацію кожного фінансового інструмента, що входить до його складу, та зважують знайдені показники за їх ринковою ціною. Сума всіх одержаних значень є середньозваженим строком погашення (дюрацією) порт-феля в цілому. Дюрація портфеля обчислюється за формулою:
де Dp — дюрація портфеля (роки); DFІm — дюрація m-го фінан-сового інструмента, що входить до складу портфеля ; FІm — ринкова ціна m-го фінансового інструмента; М — кількість фінансових інструментів у портфелі.
У цілому метою імунізації є захист динамічного балансу від будь-яких змін ринкових відсоткових ставок протягом певного зафіксованого періоду (планового горизонту). Стосовно банків-ської діяльності зміст цього методу зниження відсоткового ризи-ку полягає в підборі та включенні до складу портфелів таких фі-нансових інструментів, які мінімізуватимуть чутливість різниці між вартістю активів та зобов’язань банку до зміни відсоткових ставок на ринку, а отже, захищатимуть банківський капітал від впливу відсоткового ризику. Це означає, що переоцінка активів і зобов’язань, які змінюють свою вартість за зміни відсоткових ставок, відбувається в установ-леному порядку. Але відповідно підібраною структурою балансу досягається те, що результати переоцінки однаково відобража-ються на вартості обох сторін балансу і не справляють негатив-ного впливу на капітал банку. Таким чином, у процесі переоцінки підсумок (валюта) балансу може збільшитись або зменшитись, але за умови створення імунізації вартість капіталу банку зали-шатиметься стабільною. Теоретично, фіксація відсоткових ставок за всіма операціями банку протягом планового горизонту може вважатися ідеальною моделлю імунізації балансу, адже в такому разі зміна ринкових ставок не потягне за собою зміни вартості ні активних, ні пасив-них статей балансу. Зрозуміло, що така ситуація є недосяжною в практичній діяльності. Це пояснюється тим, що зафіксувати всі ставки протягом більш-менш тривалого періоду не має змоги жо-ден банк, хоча б унаслідок існування так званих коротких гро-шей, тобто проведення короткострокових операцій, здійснюва-них щоразу під ставку, яка склалася на ринку на момент операції. Отже, головне завдання в процесі імунізації банківського ба-лансу полягає в підборі такої комбінації активів і пасивів, яка за-безпечить нечутливість балансу в цілому до змін ринкових ста-вок. При цьому окремі статті балансу залишаються чутливими до зміни параметрів ринку, але результати переоцінки активів та зо-бов’язань взаємно погашаються. Нагадаємо, що вартість активів перевищує вартість зобов’язань на величину капіталу банку. Тому точніше співвідношення між дюрацією активів та зобов’язань банку описується за допо-могою моделі: , (17) де DА — зважений за вартістю надходжень строк погашення (дюрація) активів; DL — дюрація зобов’язань; L — загальний об-сяг зобов’язань; А — обсяг активів. Зазначимо, що оскільки відношення зобов’язань до активів має бути меншим за одиницю, то зі співвідношення (17) випливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань. Тобто незалежно від напрямку зміни відсоткових ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання. Припустімо, що дюрація активів банку становить 2,56 року (дюрація портфеля активів коротша за дюрацію кредитно-інвестиційного портфеля банку — 3,16 року, адже до загального портфеля належать і короткострокові фінансові інструменти зі стро-ками погашення до 6 міс). Тоді для створення імунізації банківського балансу (із сукупними активами 83 175 тис. грн., а зобов’язаннями — 58 747 тис. грн.) необхідно, щоб дюрація бан-ківських зобов’язань дорівнювала 3,62 року: , DL = 2,56 83175 : 58747 = 3,62 . Аналогічно до моделі гепу банк може і в цьому випадку засто-сувати дві альтернативні стратегії — імунізації балансу (мінімі-зація ризику) та управління дюрацією (максимізація прибутку). У разі реалізації стратегії імунізації, тобто виконання рівності (17), приведена вартість банківських активів урівноважує приведену ва-ртість банківських зобов’язань. Це практично повністю захищає банк від фінансових втрат унаслідок коливань ринкових ставок. Зауважимо, що добір дюрації портфелів, тобто всієї сукупнос-ті балансових позицій, утворює макрохедж лише в тому разі, ко-ли приведена вартість активів дорівнює приведеній вартості зо-бов’язань. Отже, ситуація, коли активи і пасиви банку повністю збалансовано як за середньозваженими строками погашення, так і за приведеними вартостями, створює імунізацію балансу і озна-чає захист від будь-яких змін відсоткових ставок у межах плано-вого горизонту, який за тривалістю дорівнює дюрації. Добір се-редньозважених строків погашення може здійснюватись також у межах окремих балансових статей активів та пасивів, утворюючи мікрохедж, який частково захищає від відсоткового ризику. Коли банк з будь-якої причини не спромігся досягти імунізації балансу, то коливання ринкових ставок відбиватимуться на вар-тості його активів та зобов’язань, адже згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку монетарні статті мають пе-реоцінюватися у зв’язку зі зміною ринкових цін. У такому разі реалізується стратегія управління дюрацією. При цьому банк на-ражається на відсотковий ризик, але водночас має й потенційну можливість отримання підвищених прибутків. Аналізуючи залежність (17), доходимо висновку: що більшою є різниця між дюрацією активів та дюрацією зобов’язань банку, то чутливішою до коливань відсоткових ставок на ринку буде чиста вартість банківської установи, тобто величина вла-сного капіталу. Підбиваючи підсумки, можемо констатувати, що загальне правило управління відсотковим ризиком залишається незмінним. За наявності додатного розриву між дюраціями активів і зо-бов’язань (DА > DL) вартість капіталу зростатиме в разі підви-щення ставок на ринку і зменшуватиметься зі зниженням відсоткових ставок. Якщо розрив від’ємний (DА < DL), то підвищення ставок призведе до скорочення, а їх зниження — до збільшення капіталу. У процесі практичного застосування цього підходу до управ-ління балансом банку постає, однак, кілька проблем, які потре-бують пояснення та розв’язання [104, с. 230]. Одну з них пов’язано з тим, що з часом дюрації окремих фінансових інструментів змінюються, причому несинхронно. Як наслідок, обчислені зна-чення дюрацій можна визнати надійними тільки в коротких часо-вих інтервалах, коли ринкова дохідність не може суттєво зміни-тися. Отже, модель імунізації банківського балансу, побудована сьогодні, можливо, не буде реалістичною завтра. Інша проблема полягає в тому, що теорія імунізації (як і будь-яка інша теоретична концепція), ґрунтується на певних припу-щеннях, що не завжди мають місце в реальному житті. Зокрема, одне з таких припущень полягає в тому, що і короткострокові, і довгострокові ставки відсотка розглядаються як однаково чутли-ві, хоч насправді короткострокові ставки чутливіші і змінюються швидше. Усі ці проблеми успішно розв’язуються в процесі автоматиза-ції обчислювальних процедур. Запровадження відповідних про-грамних продуктів дасть змогу частіше проводити перерахунок дюрації з урахуванням кон’юнктури ринку та у відповідний спосіб коригувати окремі портфелі й баланс у цілому. Отже, автоматиза-ція цього підходу до управління ризиком є головним напрямом йо-го вдосконалення та передумовою широкого впровадження в практику роботи українських банків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «АНАЛІЗ ДЮРАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ІМУНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО БАЛАНСУ» з дисципліни «Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі»
