МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА БАНКІВСЬКИЙ АНАЛІЗ
Кожне наукове дослідження розпочинається з форму-вання методології, яка визначає вибір напряму та засобів пізнан-ня. У найзагальнішому розумінні, методологія — це вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності [178, с. 164]. Залежно від рівня методологічного аналізу виокремлю-ють методологію філософську та спеціально-наукову. Спеціаль-но-наукова методологія у свою чергу поділяється на кілька рів-нів: загальнонаукові методологічні концепції і напрями, методологія окремих наук (конкретно-наукова), методика і техніка досліджень [178, с. 165; 220, c. 41—44]. Так, загальнонауковою методологічною концепцією нашого дослідження є системний підхід. Методологічні принципи та засоби системного підходу взято за основу в процесі формування методології аналізу банків-ської діяльності. Наступним етапом є розроблення методики та техніки банківського аналізу. Особливістю формування нового стилю наукового мислення на зламі століть стало поширення методологічних принципів та категоріального апарату системних досліджень у багатьох галу-зях науки, техніки і суспільної практики. У сучасному світі сис-темний підхід розглядається як узагальнююча діалектично-логічна форма мислення, що виконує методологічну функцію в прикладних наукових дослідженнях. При цьому кожна окрема наука звертається до розгляду своїх об’єктів дослідження як особ-ливих складних систем, розробляючи та конкретизуючи спеціаль-ний інструментарій з урахуванням їхньої специфіки [175, с. 83]. На сучасному етапі розвитку наукових знань поняття системи покладено в основу нового інтегрованого погляду на світ, відображеного в системній концепції пізнання. Історія науки знає багато прикладів, коли блискучі наукові ре-зультати були здобуті саме внаслідок застосування системного підходу до розв’язання проблем. Найвідоміші з них — це концепція ноосфери В. І. Вернадського, періодична система Д. І. Менделєєва, теоретична кібернетика Н. Вінера [118; 175; 184; 220]. Серед менш відомих, але досить показових прикладів застосу-вання системного підходу — дослідження академіка Б. А. Рибакова, завдяки якому з високою ймовірністю було встановлено ав-тора «Слова о полку Ігоревім» (ним виявився київський князь Петро Бориславич). Важливою методологічною особливістю цього дослідження було те, що воно будувалось на давно відомому історичному матеріалі, а блискучий науковий результат отримано тільки через застосування системного підходу до аналізу історичних фактів та зв’язків між ними, тобто завдяки новому підходу до старої проблеми [220, с. 245]. У науковій літературі логіку, термінологію та методологічну концепцію системного підходу розроблено достатньо повно. Так, методологічні засади системного підходу було закладено ще на початку двадцятого сторіччя в тектології О. О. Богданова (1912 р.), хоч об’єктивні умови для сприйняття та дальшого розвитку таких ідей постали лише через півсторіччя. У 50-х роках ХХ ст. Л. фон Берталанфі сформулював загальну теорію систем [26], яку було широко підтримано в наукових колах і поширено на всі найважли-віші сфери сучасної науки. Саме тому його вважають засновником системного підходу [118, с. 254; 175, с. 7; 220, с. 13—15]. Серед най-відоміших учених, які працювали над розвитком системного підхо- ду в різних галузях науки, можна назвати таких як В. Р. Ешбі, Н. Вінер, О. Ланге, М. Месарович, А. Уйомов, Ю. Урманцев, С. Янг, Р. Акофф, С. Оптнер, Б. Радвік, І. Блауберг, Е. Юдін, В. Садовський, А. Раппопорт, Б. Мільнер, Н. Федоренко, Ю. Черняк та ін. Реалізація ідей системного підходу у сфері управління зумо-вила появу нової наукової дисципліни — системного аналізу. Си-стемний аналіз було створено як прикладну методологію управ-ління складними системами, і його вважають найуспішнішою спробою впровадження системного підходу в практичну діяль-ність. Практична спрямованість системного аналізу аж ніяк не зменшує його методологічного та теоретичного значення, яке ви-ходить далеко за утилітарні межі і «визначається тим фактом, що системний аналіз є, мабуть, найсерйознішою з усіх здійснених до цього часу спроб побудувати і реалізувати методологію, спеціа-льно пристосовану для розв’язання проблем системного характе-ру, проблем, які все частіше і гостріше постають у сучасній науці та практиці» [220, с. 220]. Безпосереднім поштовхом для створення цього наукового на-пряму в 60-х рр. ХХ ст. стало розроблення складних систем озброєння та військово-технічних комплексів [204, с. 145]. Надалі сис-темний аналіз почали застосовувати для розв’язування найрізно-манітніших комплексних проблем. Мету формування системного аналізу Е. Г. Юдін визначає так: «По суті, основна мета систем-ного аналізу полягає в тому, щоб спираючись на сучасну обчис-лювальну техніку раціоналізувати управління соціальними про-блемами (такими як проблема урбанізації, комплексний розвиток комунікацій, транспорту і зв’язку, розвиток охорони здоров’я і т. д., не кажучи вже про оборонні і космічні програми, на цю ж методоло-гію спираються і проекти, пов’язані із захистом біосфери)» [220, с. 212]. Як випливає з цитованого уривка, спочатку економічні сис-теми не включалися до переліку об’єктів системного аналізу. Отже, у системному аналізі об’єктом дослідження може бути будь-яка система. Категоріальний апарат системного аналізу складається як зі спеціальних, так і із загальних категорій, запозиче-них з інших наук: теорії систем, дослідження операцій, теорії ігор. Загальними є зокрема такі категорії: система, підсистема, елемент, структура, функція, зв’язок, цілісність, ієрархія, середо-вище, організація, властивості (ознаки) та стан системи. Щодо спеціального категоріального апарату системного аналізу, то, без огляду на велику різноманітність запропонованих різними вче-ними підходів та наборів категорій, на даний час процес його формування можна вважати завершеним. Найважливіше значення в методології системного аналізу має категорія мети, яка підкреслює цілеспрямований характер існу-вання системи і яку визнають усі дослідники. До основних кате-горій системного аналізу належать також вхід, вихід, процес (процесор), запропоновані С. Оптнером і описані С. П. Ніканоровим [135; 233]. До таких категорій американські вчені В. Кінг і Д. Кліланд відносять також стратегію, стан природи (неконтро-льовані фактори системи та зовнішнього середовища) і набір можливих результатів реалізації певних стратегій [227]. Ч. Хітч, крім мети і альтернативи (яка за змістом ідентична поняттю стратегії), до переліку категорій системного аналізу включає й такі: витрати ресурсів на систему, математична і логічна модель (система-модель на відміну від системи-реальності), критерій вибору аль-тернатив [220, c. 210]. Зауважимо, що остання категорія відіграє суттєву роль у процесі досліджень, адже пошук критерію оцінки ефективності функціонування системи та його оптимізація розгля-даються як одне з основних завдань системного аналізу. Очевидно, що з категорією критерію тісно пов’язано також категорію ефективності, під якою в системному аналізі розумі-ють рівень реалізації функцій системи. І хоч ефективність є за- гальнонауковим поняттям, але, зважаючи на роль цієї категорії в процесі реалізації процедур оптимізації, її часто включають до категоріального апарату системного аналізу [146, с. 9—10]. Слід зауважити, що розвиток методології системного аналізу та роз-ширення сфер його застосування спонукає до формулювання все нових категорій та визначень. Важливою особливістю методології системного аналізу, на яку звернули увагу В. Кінг і Д. Кліланд, а також Е. Г. Юдін, є не-доцільність узагальненого обґрунтування теоретичних положень, методологічних процедур чи конкретних методик [220, с. 214; 227]. Це означає, що для кожної конкретної системи або класу систем будується особлива методологія, яку не можна без суттє-вої модифікації використати для розв’язування інших задач. Цей факт значною мірою зумовив формування спеціального інстру-ментарію досліджень, пристосованого для управління складними економічними системами. Так, у багатьох наукових працях та підручниках із системного аналізу [54; 141; 146; 209] особливості застосування специфічних прийомів та методів управління (імітаційне моделювання, дина-мічне програмування, метод декомпозиції тощо) розглядаються на прикладі економічних систем, що іноді призводить до хибного уявлення про системний аналіз як одну з економічних дисциплін. У цьому зв’язку слід визнати безпідставними твердження тих ав-торів, які практично ототожнюють поняття системного та еконо-мічного аналізу. Наприклад, В. І. Петрова пише: «…під терміном “системний аналіз” матимемо на увазі “системний підхід” до економічного аналізу», обґрунтовуючи це тим, що «економічний аналіз у разі системного підходу до вивчення економіки за дани-ми обліку та звітності набирає системного характеру» [141, с. 20]. Ясна річ, що «вивчення економіки за даними обліку та звітності» за своїм змістом не може бути системним, адже характеризує лише один бік діяльності. Системний аналіз належить до тих наук, які формують ін-струментарій досліджень у сфері прийняття управлінських рі-шень у різних галузях діяльності, у тому числі і в управлінні еко-номічними системами [2; 54]. Досить чітко цей підхід сформулював М. Г. Чумаченко: «Системний аналіз — це сукупність наукових методів і практичних прийомів дослідження великих та складних проблем управління. Він є методичним засобом реалі-зації системного підходу в управлінні» [205, с. 90]. Очевидно, що системний аналіз не охоплює всієї різноманітності процесів, кот-рі досліджуються економічними науками, у т. ч. й економічним аналізом, і тому здебільшого його застосовують на етапі вибору та обґрунтування управлінських рішень. Дехто з науковців поняття системності фактично ототожнює з комплексністю. М. І. Баканов і А. Д. Шеремет, зокрема, пишуть: «Головне в комплексному аналізі — системність…» [9, с. 232]. Як справедливо зауважують з цього приводу Н. М. Погостинська і Ю. А. Погостинський, комплексність і системність — не тотож-ні поняття, оскільки вони виокремлюються за різними ознаками (такими як рівень охоплення об’єкта досліджень та підхід до його аналізу) [146, c. 13]. За рівнем охоплення аналіз може бути оди-ничним і комплексним, а за підходом — системним і поелемент-ним (елементаристським). Крім того, комплексність іманентно притаманна системному аналізу, адже, як наголошує Е. Г. Юдін, у системному аналізі принциповим є комплексний характер проблеми, що аналізується [220, с. 215]. Узагальнюючи сказане, доходимо висновку, що системний аналіз і системний підхід співвідносяться як одиничне і загальне. Зокрема, термін «системний підхід» доречно вживати, коли йдеться про дослідження сутності процесів та явищ (у тому числі й еко-номічних), які можуть бути описані поняттям системи, а термін «системний аналіз» — у разі пошуку адекватних методів управ-ління системою. При цьому слід усвідомлювати, що далеко не кожне системне дослідження має на меті управління системою. Водночас безперечним є внутрішній зв’язок між цими науко-вими напрямами, адже системний аналіз спирається на категорі-альний апарат, логіку та принципи системного підходу. Це відо-бражується і в самій структурі системного аналізу. Зокрема за класифікацією, запропонованою Б. Радвіком, у межах системного аналізу заведено виділяти два основні підходи: математику сис-темного аналізу і його логіку [243, с. 2]. Перший підхід має місце тоді, коли для розв’язання формалізованої і чітко сформульова-ної проблеми потрібно оптимізувати кількісно виражену функцію системи (таку, наприклад, як максимізація прибутку), що досяга-ється використанням математичних чи імітаційних методів. Логіка системного аналізу включає процедури, пов’язані з процесом прийняття управлінських рішень, і має на меті форму-вання логічно-структурної схеми аналізу. Тут на перший план виходить структуризація проблеми, формулювання реальних ці-лей системи, виявлення альтернативних способів їх досягнення, аналіз зовнішніх умов та обмежень. Такі погляди поділяє багато хто з науковців, розрізняючи теорію системного аналізу (тобто логіку) та власне кількісний аналіз (вимірювання, моделювання) [146, с. 11]. За такого трактування логіка системного аналізу за змістом значною мірою збігається із системним підходом до ана-лізу досліджуваних явищ. На тісний зв’язок методології систем-ного аналізу із загальними принципами та ідеями системного підходу звертає увагу більшість учених [54; 175; 204; 208; 220]. На сучасному етапі розвитку науки поняття системності пере-творилося, з одного боку, на загальнонаукове і філософське, а з другого — розглядається як центральне більшістю прикладних наук, через що сфера його застосування значно розширилася. Уважаючи системність пріоритетною методологічною концепці-єю наукових досліджень сучасності, зазначимо, що саме цей під-хід покладено в основу формування нової парадигми економічної теорії [184, с. 12]. Еволюція парадигми передбачає перегляд тра-диційних поглядів на економічні процеси, що відбуваються в окремих суспільствах і світі в цілому, та вибір адекватних засобів їх дослідження. Одним з напрямів такої трансформації є поши-рення системних досліджень та використання понятійного апарату теорії систем у прикладних галузях економіки. А тому економіч-ну науку чекає складна праця з адаптації системної методології до прикладних економічних досліджень, окремі спроби якої вже здійснюються, у тому числі й у вітчизняній практиці [1; 118; 184]. Зазначимо, що поняття системи в наукових працях у галузі економіки застосовується не лише в процесі дослідження реаль-них економічних об’єктів, зокрема таких, як фондовий ринок [118], банківська система [120] та ін., а й за системного підходу до формування інструментарію досліджень в окремих економіч-них науках, наприклад, системного аналізу фінансової звітності [146], системного підходу до синтаксичного аспекту теорії бух-галтерського обліку [1]. Таке різноаспектне трактування системи є цілком допустимим. Адже систем як таких у природі не існує, а існують предмети, об’єкти, процеси та явища, які можуть розгля-датися як складні системи. Отже, поняття системи є засобом ви-вчення певних об’єктів дослідження, що ними можуть бути як економічні явища та процеси, так і методологія, методика й тех-ніка (сукупність інструментів) економічних досліджень. У даному дослідженні об’єктом є комерційний банк, який у термінах системного підходу описується поняттям складної ди-намічної керованої системи. Як було показано вище, банківський аналіз є складовою управлінського процесу і має на меті підви-щення ефективності прийняття управлінських рішень у комер-ційному банку. Це дає підстави під час формування методології банківського аналізу спиратися на системний підхід як на загаль-нонаукову методологічну концепцію та на системний аналіз як на конкретно-наукову методологію у сфері управління. Отже, за до-сліджування діяльності банку з метою підвищення ефективності процесу управління доречно казати саме про системний аналіз, зосередивши увагу насамперед на такому підході, як логіка сис-темного аналізу (котра значною мірою збігається із системним підходом). Структуризація проблеми та побудова логічно-структурної моделі аналізу дають змогу створити базу для застосуван-ня математичних методів системного аналізу з метою оптимізації діяльності банку. Насамперед сформулюємо основні термінологічні поняття та категорії системності стосовно діяльності банку, адже вони віді-грають роль «містка» між логікою та математикою системного аналізу. У цьому зв’язку підкреслимо, що розроблення конструк-тивних визначень та їх ідентифікація з об’єктом дослідження розглядається як один з найважливіших методологічних принци-пів системного підходу [146, с. 11]. Слід зазначити, що в літературі можна знайти різні трактуван-ня поняття системи: «У широкому сенсі під системою (від грець-кого — складене з частин, поєднане) розуміють упорядковану сукупність взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів» [146, с. 7]; «Системи є сукупністю взаємопов’язаних об’єктів і проце-сів, що змінюються в часі» [209, с. 3]; система — це «сукупність елементів, організованих для виконання певної множини функцій з метою досягнення бажаних результатів» [220, с. 217] і т. п. Як випливає з наведених визначень, система складається з множини елементів, які утворюють її структуру та формують по-ведінку за певних умов. Елемент — це така частина системи (її складова), яка є неподільною з огляду на виконання конкретної функції. Зауважимо, що способи виокремлення елементів систе-ми є відносними і залежать від мети дослідження. Наприклад, для банку такими елементами можуть бути або структурні під-розділи: філії, управління, департаменти, відділення, відділи, або центри прибутковості і центри витрат, або окремі фінансові опе-рації, або інші складові. У свою чергу, кожну систему можна зо-бразити як елемент системи вищого порядку (комерційний банк є елементом банківської системи), а будь-який елемент може роз-глядатися як відносно самостійна система, що складається з еле-ментів нижчого порядку. Отже, у системі елемент є мінімальною одиницею, здатною до відносно самостійного виконання певної функції. Важливою особливістю системи є те, що взаємодія її елемен-тів породжує нові системні властивості, яких жоден елемент (група елементів) окремо не має. Це явище пояснює концепція цілісності, яка є основоположною в системному підході. Систем-ні властивості, що виникли в результаті взаємодії елементів і не обмежуються арифметичною сумою властивостей окремих еле-ментів (тобто є неадитивними), В. Р. Ешбі назвав емерджентними (від англ. emerge — з’являтися). Отже, саме наявність емерджен-тних властивостей відрізняє систему від простої сукупності або множини елементів, а цілісність розглядається як основна системна ознака. З урахуванням сказаного, визначення системи можна подати у більш стислій формі: система — це сукупність взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів, що мають емерджентні властивості. Таким чином, доходимо висновку, що поняття системи пов’язується насамперед з появою емерджентних властивостей. Емер-джентні властивості має також і підсистема. Підсистема — це компонент системи, який також складається з елементів, але є дрібнішим від системи в цілому. Водночас ознака цілісності від-різняє підсистему від групи елементів. У банківській діяльності прикладами підсистем є підсистема бухгалтерського обліку, внутрішнього аудиту, планування. Емерджентні властивості виникають унаслідок існування пев-них зв’язків (відносин) між елементами системи. Тому поняття зв’язку, поряд з елементом, належать до базових категорій сис-темного підходу. Зв’язок є багатогранним поняттям і характери-зується напрямом, силою, характером, але в системному підході увага зосереджується насамперед на системоутворювальних ха-рактеристиках зв’язків. На думку Е. Г. Юдіна, серед усіх видів зв’язків (зв’язки взаємодії, побудови, перетворення, розвитку та ін.) роль системоутворювальних чинників відіграють саме зв’язки управління [220, с. 191]. Здебільшого зв’язки управління харак-теризують як спосіб реалізації попередньо визначеної програми функціонування і розвитку об’єкта та пов’язують з існуванням системи управління. Зрозуміло, що в системному аналізі як мето-дології управління досліджується саме цей тип зв’язків між еле-ментами системи. Найважливішими характеристиками системи є структура та функції. Під структурою системи розуміють склад її елементів і сталі зв’язки між ними. Зауважимо, що будь-яка система харак-теризується множиною структур, пов’язаних між собою. Так, у процесі дослідження банку як системи можна виділити організа-ційну, технологічну, фінансову, кваліфікаційну, інформаційну, територіальну та інші структури. Безсумнівним, проте, є той факт, що для банку як фінансової установи пріоритетною є фінансова структура. Зазвичай функцію визначають як здатність об’єкта до вико-нання дій, спрямованих на досягнення мети. Хоч у загальному випадку поняття функції багатозначне, у системному аналізі воно трактується як місія, призначення, сенс, тобто те, заради чого іс-нує система. Функція відіграє роль системоутворювального чин-ника, адже включення елементів у систему відбувається за функ-ціональною ознакою. Це зумовлює появу функціональної системи як сукупності елементів, об’єднаних однією метою, що й виділяє її з навколишнього середовища. Для комерційного ба-нку такою системною функцією є фінансове посередництво, яке на практиці реалізується через комплекс базових банківських операцій (функцій). В економічній літературі кількість виконуваних банком функ-цій визначається по-різному. Так, М. І. Савлук називає три базові операції грошового ринку, які виконує банк, а саме: мобілізацію коштів, надання їх у позичку, здійснення розрахунків між еконо-мічними суб’єктами [43, с. 94; 50, с. 447—448]. На таких самих функціях наголошує і П. Роуз, виокремлюючи з-поміж широкого спектра пропонованих банком послуг насамперед ті, що «нале-жать до кредитів, ощадних вкладень та платежів» [169, с. 3]. Значно ширше окреслено коло банківських функцій у «Банківській енциклопедії», де, крім уже названих, зазначено й такі як облік векселів, емісія грошей і цінних паперів, створення нових платіжних засобів, операції із золотом, іноземною валютою та ін. [12, с. 21]. Інколи до переліку банківських функцій включають ще й трастові (довірчі), страхові, лізингові, брокерські операції, анде-райтинг (функція банківського інвестора), консультаційні послу-ги, управління венчурним капіталом та ін. [120; 211]. Зауважимо, що за умов високої конкуренції та динамічного розвитку сучасних фінансових ринків коло банківських функцій суттєво і досить швидко розширюється, але водночас перелік основних функцій банку залишається незмінним. Так, в Законі України «Про банки і банківську діяльність» задекларовано, що банк є «юридичною особою, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розмі-щення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізич-них і юридичних осіб» [159, ст. 2]. Отже, комплекс базових бан-ківських операцій (функцій) обмежено трьома. Підкреслимо, що єдність структури та функції є необхідною передумовою ефективного функціонування системи. При цьому в термінах системного підходу під ефективністю системи розумі-ють рівень реалізації її функцій. Зміни, які відбуваються в екзо-генному середовищі та в самій системі в процесі її розвитку, мо-жуть призвести до порушення відповідності між функцією та структурою, що негативно позначається на ефективності функціо-нування системи. Саме тому банки повсякчас працюють над структурними вдосконаленнями, адже це забезпечує їм можливість по-вноцінного виконання своїх функцій. Крім цілісності, система характеризується низкою інших важ-ливих властивостей (ознак): цільова спрямованість, наявність чітко визначених меж, ієрархічність, інтегративність, комунікатив-ність, структурованість, адаптивність, здатність до розвитку. Роз-гляньмо зміст основних системних ознак у контексті банківської діяльності, що дасть змогу описати комерційний банк як складну економічну систему. З визначенням функціональності та цілісності тісно пов’язана ознака цільової спрямованості системи, яка означає наявність пев-ної мети або набору цілей. У системному аналізі під метою розу-міють заздалегідь продуманий результат свідомої діяльності. Ме-та формулюється в контексті дещо загальнішого поняття — місії як безстрокової концепції існування та розвитку системи. За-вдання місії полягає у виборі напряму діяльності та засобів удо-сконалення системи. Зауважимо, що на відміну від функції, яка є спільною для всіх банківських установ, місію і мету діяльності кожен банк визначає індивідуально. Формулювання місії банку передбачає визначення його місця і ролі в економіці та суспільстві, що потребує розгля-ду банку як цілісної системи зі своєю філософією та ідеологією. Наприклад, місія банку може бути визначена як виживання в конкурентному середовищі, що передбачає належність системи до множини заданих наперед можливих станів за будь-яких змін навколишнього середовища. Іноді місія конкретизується через опис основних функцій та завдань банку, таких наприклад, як кре-дитування малого бізнесу чи завоювання позицій лідера на кон- кретному сегменті ринку. Мета формулюється прагматичніше і може передбачати досягнення встановленого рівня показників діяльності або оптиміза-цію критеріальної функції за наявності певних обмежень, зокре-ма часового інтервалу. Як зазначають учені, «сама мета уже є модель бажаного стану» [209, с. 12]. Відповідно до поглядів, що домінують у сучасній економічній теорії, метою діяльності суб’єктів ринкових відносин є максимізація їхньої ринкової вартості. Це повною мірою стосується і банківських установ. Мета формалізується через критеріальну функцію, таку наприклад, як максимізація при-бутку (у грошовому виразі) чи мінімізація ризикованості за умови стабілізації прибутків. Крім того, мета діяльності банку може бу-ти сформульована як досягнення певного рівня рентабельності, який відображається через конкретні фінансові показники. З огляду на вибрану мету формується стратегія діяльності конкретного банку. У системному аналізі під стратегією розумі-ють сукупність засобів для досягнення мети. При цьому увага зо-середжується на вивченні всіх можливих альтернативних рішень. Наприклад, якщо мета банку полягає в максимізації прибутків, то слід застосовувати найагресивніші стратегії, а якщо в мінімізації ризиків, — стратегії хеджування і страхування ризиків, диверси-фікації портфелів, установлення внутрішніх лімітів тощо. Як правило, тієї самої мети можна досягти, вибираючи способом ін-варіантного аналізу різні стратегії. Більшість задач системного аналізу полягає в пошуку оптималь-ного значення критеріальної функції за наявності певних обмежень. На практиці банки часто формулюють не одну, а кілька цілей. У разі наявності множини цілей передбачається встановлення їх-ньої ієрархії, формалізованої через побудову багатокритеріаль-них моделей. Так чи інакше, але наявність певної мети в кожного банку навряд чи можна заперечити, а отже, банк є системою, якій властива цільова спрямованість. Ознака ієрархічності полягає в тому, що кожна система має перебувати на певному рівні ієрархії, тобто бути елементом сис-теми вищого порядку (поширення ієрархії вгору) і водночас скла-датися з підпорядкованих систем (поширення ієрархії донизу). Сто-совно досліджуваного об’єкта зазначимо, що кожний окремий банк є, з одного боку, елементом банківської системи, яка у свою чергу входить до складу фінансової системи країни, а з другого — має власну ієрархічну структуру, яка (залежно від розмірів, спеціалі-зації та особливостей діяльності) може складатися з регіональних (обласних) відділень, філій, департаментів, управлінь, відділів. Важливо звернути увагу, що на кожному рівні ієрархії виявля-ється закономірність цілісності, завдяки чому виникають емер-джентні властивості системи. За об’єднання в систему кожна ланка ієрархії набуває якісно нових властивостей, яких бракує в ізольо-ваному стані, і водночас втрачає певні характеристики. Отже, на кожному рівні ієрархії відбуваються складні зміни якісного хара-ктеру, що має важливе значення в процесі формування системної методології як засобу дослідження складних об’єктів. Система повинна мати чітко окреслені межі, які дають мож-ливість відрізняти елементи, що входять до її складу, від навко-лишнього середовища, тобто всього того, що не входить до сис-теми. Точне окреслення меж системи, крім того, уможливлює дослідження форми її взаємодії з довкіллям, зокрема порядок обміну інформацією, технологіями, ресурсами, вплив системи на середовище та середовища на внутрішню структуру системи. На визначення меж банківської діяльності впливають як загальні за-конодавчі та нормативні акти (наприклад, «Закон про банки і бан-ківську діяльність», постанови уряду, постанови та інструкції НБУ), так і внутрішньобанківська документація: установчі документи, статут, розпорядження, інструкції. Оскільки кожен комерційний банк є юридичною особою і самостійним суб’єктом господарсь-кої діяльності, причому незалежним економічно, фінансово та орга-нізаційно, то факт наявності чітко окреслених меж очевидний. Зрозуміло, що на стан екзогенного середовища окремий банк вплинути неспроможний. Тому в процесі дослідження банку як системи однією з найважливіших системних ознак слід визнати адаптивність, тобто здатність пристосування до складного сере-довища. Уже сам факт існування банківських установ як само-стійних господарських одиниць за будь-яких економічних відно-син та політичних режимів доводить високий рівень їхньої адаптивності. Переконливим доказом може бути і досить ефективна діяльність окремих вітчизняних банків, які за існуючих (не надто сприятливих) обставин досягають високого рівня прибутковості. Здатність системи до розвитку в системному аналізі розгляда-ється як необхідна умова її життєздатності, що забезпечується через самовдосконалення та самозбереження. Розвиток системи — це перехід з одного стану в інший зі збереженням основних сис-темних ознак. Стан системи можна описати набором параметрів, які найповніше характеризують її в кожний момент часу. До ос-новних системних параметрів, які визначають стан банку, нале-жать: обсяг активів, обсяг капіталу, структура балансу, кількість працівників, кількість структурних підрозділів та ін. Сам процес розвитку системи описується поняттям динаміч-ної рівноваги як діалектичної єдності суперечностей. З одного боку, динамічність означає постійний розвиток, пристосування до змін навколишнього середовища, удосконалення, перехід на вищі рівні ієрархії. З другого — в процесі динамічного розвитку сис-тема має підтримувати рівновагу як здатність до збереження основ-них системних ознак за відсутності зовнішніх збурюючих дій або за постійних таких дій [209, с. 9]. Поняття рівноваги тісно пов’язане зі стійкістю системи, тобто з її здатністю повертатися до стану рівно-ваги після того, як її було виведено з цього стану. Для банку як для фінансової установи найважливішим поняттям є фінансова стійкість. Стійкість системи зовсім не означає браку динамізму. Скорі-ше навпаки — закріплення і стабілізація одержаних позитивних результатів стають основою для кожного нового кроку в процесі розвитку. Дослідження еволюції банківської справи свідчить про постійний рух банків уперед, пошук нових форм та методів управління за збереження основних елементів та ознак, які з пли-ном часу не розчиняються в масі характеристик інших систем. Усе викладене дає підстави розглядати банк як цілісну керо-вану динамічну систему, підпорядковану досягненню певної ме-ти. Це уможливлює застосування в процесі досліджень принципів та методології системного аналізу. У процесі системного аналізу банківської діяльності постає завдання виявлення емерджентних властивостей та формування інструментарію їх дослідження для підвищення ефективності управління комерційним банком. Нормальне функціонування будь-якої системи потребує належ-ного ресурсного забезпечення (категорія «витрати ресурсів на сис-тему» за термінологією Ч. Хітча). Щодо банківської діяльності, то нормальне її функціонування відбувається за наявності таких видів забезпечення: законодавче; теоретичне; методологічне; фінансове; стратегічне; економічне; інформаційне; юридичне; документальне; організаційне; математичне; програмне; технологічне; маркетингове; кадрове; обліково-аналітичне; матеріально-технічне; соціальне. Усі види забезпечення банківської діяльності перебувають у тіс-ному взаємозв’язку залежно від виду ресурсів. Важливу роль у понятійному апараті системного аналізу віді-грає визначення середовища, до якого відносять сукупність про-цесів, явищ, параметрів, що впливають на систему, але не підконтрольні їй. Оскільки в більшості країн світу, у тому числі в Україні, банківська діяльність, на відміну від інших сфер підпри-ємництва, підлягає досить жорсткому регулюванню з боку дер-жави та органів банківського нагляду, то вивчення форм і мето-дів взаємодії системи (банку) із середовищем є одним із пріоритетних напрямів системного аналізу. Взаємодія системи із середовищем описується поняттями вхо-ду та виходу. Вхід — це сукупність інформаційних, фінансових, матеріальних, енергетичних, речових компонентів, що надходять у систему із середовища і призначені для перетворення в ній. Під виходом системи розуміють сукупність компонентів, які є ре-зультатом трансформації вхідних потоків і надходять із системи в середовище. Процес перетворення входу на вихід відбувається за допомогою процесора. За термінологією системного аналізу процесор — це сукупність певних правил упорядкування, проце-дур, технологій, оснащення, суб’єктів управління, усього того, що забезпечує перетворення входу на вихід системи [146, с. 12]. Отже, можна стверджувати, що метою системного аналізу є побудова такого процесора, який уможливлюватиме оптималь-ний рух системи в напрямі виконання своїх функцій. Для конструктивного опису процесора Н. М. Погостинська і Ю. А. Погостинський пропонують виокремити чотири складові: оснащення, упорядкованість, каталізатор та суб’єктивний фактор [146, с. 12]. Розглянемо зміст цих складових стосовно банківської діяльності. Оснащення складається з необхідних матеріально-речових засобів: будівель, обладнання, комп’ютерної техніки, транспорту і т. д. Під упорядкованістю розуміють правила і послідовність перетворення входу на вихід. Це насамперед банківські технології, правила документообороту, посадові інструк-ції, теоретичне та методологічне забезпечення проведення фінан-сових операцій. Суб’єктивний фактор — це кадровий склад банку, який можна охарактеризувати за рівнем професіоналізму, діловою репутацією, рівнем кваліфікації, віком та ін. Каталізатор процесора визнача-ється як «сукупність інформаційних, енергетичних і речових компонентів, призначених для зміни швидкості, інтенсивності і якості перетворення входу на вихід» [146, с. 12]. Засоби, які ви-конують роль каталізатора в банківській діяльності, можна поді-лити на дві групи: фізичні — це платіжні системи, засоби зв’язку та комунікацій, біржі, фінансові інструменти (наприклад, нові види цінних паперів, платіжні картки) та теоретичні (або концеп-туальні) — новітні методики, технології, «ноу-хау». Зазначимо, що на відміну від інших галузей діяльності в банківській сфері комп’ютерну техніку доречніше розглядати як необхідний еле-мент оснащення, а не каталізатор, як уважають щойно названі науковці. З наведеного опису процесора очевидно, що його фор-мування значною мірою визначається самим банком. Варто наго-лосити, однак, що досконалість процесора окремого банку знач-ною мірою залежить від вибраних ним теоретичних засобів — концепцій, стратегій, технологій, методів. Аналізуючи операційну діяльність вітчизняних банків, можна дійти висновку, що в кожному з них, безперечно, сформовано власний процесор, про що свідчить щоденне здійснення банків-ських операцій та трансформація вхідного балансу у вихідний. Питання полягає в тому, наскільки такий процесор відповідає критерію оптимальності, чи використовує він емерджентні влас-тивості системи, чи здатний він адекватно реагувати на зміни се-редовища, чи уможливлює користування всіма можливостями, наданими сучасним розвитком науки, техніки, інформаційних си-стем та засобів зв’язку. Аналіз стану та сучасних тенденцій розвитку вітчизняного бан-ківського сектору свідчить, що більшість банків ще досить далекі від формування процесора, який відповідав би всім сучасним ви-могам. На нашу думку, системне зниження прибутковості банків-ської діяльності протягом останніх років є наслідком не лише не-гативних макроекономічних тенденцій, а й недостатньої уваги банків до су
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА БАНКІВСЬКИЙ АНАЛІЗ» з дисципліни «Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі»
