З 1989 р. існує Європейський центр з вивчення сімейної політики (European Observatory on National Family Policies), що відслідковує й аналізує зміни форм, функцій і статусу сім'ї в кожній із країн-членів ЄС, оцінює і поширює інформацію про зміни в сімейній політиці, вивчає вплив інших форм державної політики і структурних змін на життя сім'ї. Центр фінансується ЄС. У багатьох державах Європейського Союзу інструменти «сімейної політики» виходять за межі норм, визначених в актах міжнародного права. За обсягом ресурсів, що спрямовуються на безпосередню допомогу сім'ям, список очолюють країни Північної Європи (Швеція, Данія, Фінляндія) - вони витрачають на сімейну політику понад 4% ВВП (1995). Завершують список країни Південної Європи, де системи соціального захисту сімей створені відносно недавно і витрати на сімейну політику становлять від 0,2% у Греції до 1,1% у Португалії. Іспанія й Італія витрачають, відповідно, 0,4 і 0,8% ВВП. Витрати більшості інших європейських країн лежать у межах від 2 до 3 % ВВП (Франція - 2,6%, Німеччина - 2,1%). 286 Світовим лідером за показниками добробуту сімей є Швеція, причому «материнські» сім'ї користуються особливими перевагами. Заходи сімейної політики спрямовані на те, щоб створити умови, що дозволяють батькам і дітям обирати «стиль життя». Позашлюбна народжуваність - 49%. Частка неповних родин - 30% (включаючи 11% родин, де батько і мати живуть у консенсуальному шлюбі). Самотнім жінкам з дітьми держава виплачує підвищену допомогу на дітей, незалежно від того, чи одержує вона аліменти від батька. Сімейна допомога виплачується на всіх дітей до досягнення дитиною 16 років (і до 19 років, якщо вчиться). Більшість дітей відвідують дитячі установи. Оплата їх досить висока, але сім'ї звичайно оплачують у середньому 10%, а решта розподіляється між бюджетом місцевих органів влади і держбюджетом. Сімейна політика Франції передбачає державне втручання в процес відтворення населення і системою сімейної допомоги та пільг стимулює народжуваність, надає допомогу всім сім'ям з дітьми. Позашлюбні відносини, відповідно до цивільного кодексу держави, визнаються законними. Самотні батьки (у 99% випадків - це жінки) одержують спеціальну допомогу, але серед них не тільки матері-одиначки, але і вдови й опікуни дітей-сиріт. За кількістю дітей, що відвідують дитячі дошкільні установи, Франція посідає перше місце серед країн Західної Європи. В окремих державах громадськість виступає за скасування збільшеної (або додаткової) допомоги самотнім матерям, що «нібито заохочує їх не реєструвати шлюб». Уряд Великобританії визнає дітонародження приватною справою своїх громадян й власне сімейної політики не проводить. Позашлюбні діти залишаються під одноосібною опікою матері. Для малозабезпечених сімей допомога призначається з місцевих бюджетів і пожертв. Незалежно від шлюбного статусу матері їй виплачується сімейна допомога на дітей віком до 16 років, а якщо дитина вчиться - до 19 років. Діти відвідують державні або приватні дошкільні установи безкоштовно, але якщо вони платні, то кошти на перебування в них Дитини одержують тільки самотні батьки. На думку уряду, жінці варто поєднувати роботу і догляд за дітьми шляхом переходу на неповний робочий день, використовуючи гнучкий графік або перериваючи роботу на тривалий період за сімейними обставинами із правом повернення 287 на колишнє або аналогічне місце праці. В усіх без винятку країнах ЄС заборонене звільнення вагітної жінки, а її місце праці на період декретної відпустки (а в низці держав - і на довше) зберігається. Спостерігаються певні розходження між країнами щодо використання різних інструментів сімейної політики. Так, у Франції 86% допомоги сім'ям виплачуються в грошовому еквіваленті, і за цим показником вона йде слідом за Ірландією, але випереджає Австрію, Великобританію й Іспанію. У державах Північної Європи (насамперед, у Данії, Швеції і Фінляндії) та деяких країнах Південної Європи (Італії і Португалії), а також у Німеччині більше третини витрат йде на допомогу сім'ям у натуральній формі. Значні розходження є й у правилах призначення допомоги. Франція - єдина країна Європейського Союзу, де не призначається допомога на першу дитину. У сімох країнах збільшується розмір допомоги родинам із трьома і більше дітьми. У п'ятьох країнах виплати зростають разом з віком дітей, а в Данії, навпаки, зменшуються. Тільки в двох країнах - Іспанії і Греції - допомога сім'ям обкладається податком. Ще одне розходження стосується вікової межі виплат. Вікова межа надання допомоги на дітей коливається від 14 до 19 років, але в деяких країнах, якщо дитина вчиться, але при цьому не одержує стипендію, допомогу можуть надавати і до 27 років (Австрія). Щодо цього пункту Франція, Великобританія й Ірландія проводять найбільш обмежувальну політику, тоді як у Швеції і Нідерландах спеціальні виплати для дітей, що навчаються, виходять за межі сімейної допомоги. Загалом, на сучасному етапі на сімейну політику ЄС та засоби й методи діяльності, які вона застосовує, суттєво впливають демографічні процеси. До уваги беруться такі показники: середня тривалість життя, зниження показників укладання шлюбів, зменшення показника народжуваності, вік матері при народженні першої дитини, зменшення кількості сімей, тенденції до збільшення народжуваності дітей поза шлюбом, зростання кількості неповних сімей. Одним з найважливіших чинників, які негативно впливають на структуру сім'ї, є безробіття (воно спричиняє укладання шлюбу у значно пізнішому віці і зростання кількості неформальних зв'язків. Натомість у вже існуючих сім'ях безробіття утруднює виконання сім'єю її основних фукнцій, насамперед, економічних).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Європейський центр з вивчення сімейної політики» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
