Право Європейського Союзу - це система правових норм, які регулюють широкий спектр відносин в рамках Європейського Союзу. Сформоване в ході складного багатоетапного процесу, воно являє собою новий правопорядок sui generis відмінний як від національного, так і від міжнародного права. Право Європейського Союзу виникло і сформувалось у другій половині XX ст. Перші норми права Європейського Союзу, за своєю природою міжнародно-правові норми, були закріплені в Договорі про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) 1951 p., та в Римських договорах 1957 р. про створення Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатома). Створене з метою забезпечення функціонування Європейських співтовариств, право ЄС відіграло значну роль у забезпеченні європейської інтеграції. Враховуючи те, що засновниками Європейських співтовариств були переважно держави континентальної системи права (Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург), воно зазнало, незважаючи на визнання в якості джерел права рішень Суду Європейських співтовариств, впливу французької системи права. Це, зокрема, відобразилось в структурі і організації діяльності Суду Європейських співтовариств. Саме завдяки діяльності Суду ЄС, компетенція ЄС поширилась на все ширші сфери співробітництва. Починаючи з середини XX ст. і до сьогодні право Європейського Союзу перетворилося на динамічну, гнучку правовову 66 систему, яка досить ефективно забезпечує подальший розвиток євроінтеграційних процесів. У літературі немає єдиної думки щодо назви предмету регулювання. Для позначення комплексу норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в рамках європейських інтеграційних об'єднань деякі науковці вживають терміни «європейське право», «право Європейського Союзу», «право Європейських співтовариств». Без сумніву, необхідно розмежовувати поняття «право Європейського Союзу» та «Європейське право», оскільки останній термін є значно ширшим і може охоплювати правові системии держав-членів та міжнародно-правові акти, прийняті в рамках Ради Європи. Не можна вважати ідентичними і терміни «право Європейського Союзу» і «право Європейських співтовариств». У зв'язку з цим, слід нагадати концепцію про три складові, три «опори» Європейського Союзу, першою з яких і є власне Європейські співтовариства (ЄС, ЄОВС і Євроатом). Норми, які діють в рамках цієї першої «опори» за природою, юридичним значенням суттєво відрізняються від норм, які застосовують у межах другої і третьої опор, і відповідно можна вести мову про відмінність «права Європейського Союзу» і «права Європейських співтовариств». У цьому разі в сферах спільної зовнішньої політики і політики безпеки і співробітництва поліцій і судів у кримінальних справах (2 і 3 опори Європейського Союзу) можна стверджувати про типово міжнародно-правове регулювання відносин держав-членів Європейського Союзу, що і становить власне «союзне» право у вузькому розумінні. Аналізуючи тенденції розвитку права ЄС, можна помітити, що відбувається процес поширення спеціальних принципів права Європейських співтовариств (права першої опори ЄС) на союзне право (право другої і третьої опор) т. зв. тенденція «комунітаризації» права Європейського Союзу. Це, зокрема засвідчує введення Амстердамським договором 1997р. у правопорядок ЄС Шенгенських домовленостей. Однак все-таки право Європейського Союзу завдяки передусім своєму міжнародно-правовому походженню, зберігає досить широку сферу міжнародно-правового регулювання і застосування відповідних механізмів у відносинах між державами-членами. Про це свідчить і надання Угоді про Конституцію для Європи (незважаючи на те, що за змістом він нагадує конституцію держави) форми міжнародного договору. 67 Праву ЄС притаманний особливий, зумовлений специфікою ЄС, характерний лише для нього метод правового регулювання, який визначається особливостями сфери його дії, в основі якого лежить наднаціональне начало, особлива компетенція органів ЄС, особливі форми і методи правотворчості. Вирішальну роль в нормотворчій діяльності відіграє насамперед Рада Міністрів ЄС. Створений як консультативний орган, Європарла-мент і надалі приймає неосновну участь у нормотворчій діяльності. Широкими законодавчими повноваженнями володіє Комісія, яка традиційно ініціює прийняття тога чи іншого правового акта. Заслуговує на увагу і факт надання особливої уваги якості правових актів (вимоги щодо нормативних актів закріплено в Декларації про якість підготовки проектів законодавчих актів Співтовариств, яка додається до Амстердамського договору). Так, правові акти, що приймаються в рамках Європейського Союзу не повинні бути занадто громіздкими, повинні мати чіткі однозначні формулювання, що виключатиме при застосуванні неоднозначне трактування положень передбачених ними, і що особливо важливо, якщо ці акти формулюють права і обов'язки для фізичних чи юридичних осіб, вони повинні бути написані доступною мовою. Формально, будучи правом особливої міжнародної організації, право ЄС поширює свою дію на фізичних і юридичних осіб, має особливу систему забезпечення. Згідно ст. 220 Договору про Європейський Союз, володіючи доволі широкою компетенцією (суміщає функції конституційного, адміністративного, міжнародного, а також суду загальної юрисдикції), Суд Європейських співтовариств «забезпечує дотримання права ЄС при тлумаченні та застосуванні цього Договору». Правовою основою діяльності Суду Європейських співтовариств, Суду першої інстанції є установчі договори Європейських співтовариств і Союзу, Статут Суду ЄС, що додається до Договору про Європейський Союз, Процесуальний регламент Суду ЄС від 19 червня 1991р. (зі змінами і доповненнями), Рішення Ради ЄС про створення Суду першої інстанції, Процесуальний регламент Суду першої інстанції. З позовами до Суду ЄС вправі звертатись як держави-члени, інститути ЄС, так і фізичні та юридичні особи. На відміну від традиційних судових органів міжнародних організацій, зверненню до Суду ЄС не повинно передувати вичерпання усіх необхідних національних засобів 68 судового захисту. Згідно ст.173 Римського договору, право звернення до Суду мають «держави-члени Європейського Союзу, Рада, Комісія, а також будь-які фізичні чи юридичні особи, права та законні інтереси яких порушені рішеннями, що прийняті персонально щодо цих осіб, або прийняті в формі рішення чи регламенту, адресованого іншій особі, яке безпосередньо і персонально їх стосується». Рішення Суду є остаточними і оскарженню не підлягають. Стаття 234 Договору про ЄС наділяє Суд юрисдикцією по прийняттю рішень в преюдиційному порядку з питань: «тлумачення права ЄС, дій та тлумачення актів, що приймаються інститутами Співтовариства і Єдиним Центральним Банком, тлумачення статутів організацій, створюваних на основі акта Ради, якщо це передбачено зазначеними статутами». Якщо необхідність тлумачення виникне перед будь-яким судом дер-жави-члена, зазначений національний судовий орган вправі звернутись в будь-який час до Суду ЄС. Якщо подібне питання виникне в ході розгляду справи судовою інстанцією держави-члена, рішення якої відповідно до національного права не підлягає оскарженню, звернення цієї судової інстанції до Суду Європейських Співтовариств є обов'язковим. У своїй правозастосовчій діяльності Суд Європейських співтовариств використовує практично усі традиційні способи тлумачення, починаючи від текстуального, системного (у своїх висновках Суд неодноразово наголошував на необхідності тлумачення статті, що підлягає застосуванню в контексті норм установчих договорів) і закінчуючи телеологічним. Як приклад застосування цього способу тлумачення можна навести рішення Суду ЄС у справі CILFIT, в якому Суд зазначає, що: «будь-яке положення права Співтовариства має бути визначено у своєму контексті і витлумачено з огляду на положення права Співтовариства в цілому, з урахуванням його цілей і стану змін з того часу, з якого це положення застосовується. (Справа 283/83, CILFIT v Italian Ministry of Health (1982) ECR 3415. Судова система ЄС грунтується на принципах, закріплених Конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950р., гарантуючи право на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і безстороннім судом, створеним на основі закону (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод). Більше того, ч. З ст. 36 Договору про Конституцію для Європи передбачає, що «європейські закони заздалегідь визначають загальні 69 правила та основні принципи для механізмів здійснення державами-членами контролю за виконавчими актами Союзу». Як зазначалось, право ЄС носить комплексний характер. Створене з метою забезпечення життєдіяльності такої унікальної міжнародної організації як Європейський Союз, право ЄС містить поняття, оперує категоріями, термінами, які вживаються вперше, лише в правововій системі Європейського Союзу, і не мають подібних аналогів, зокрема в правовій системі України. Так в п. 19 рішення Суду ЄС у справі №283/81 зазначено: «право Співтовариства використовує термінологію, яка притаманна тільки йому», «правові концепції не обов'язково мають мати однакове значення в праві Співтовариства і законодавстві різних держав-членів Співтовариства. Наприклад, термін «acquis communautaire»- може бути дослівно перекладений як «загальне надбання», «доробок Співтовариства» і включає комплекс норм первинного, вторинного права ЄС, принципи права ЄС, міжнародні договори укладені ЄС, рішення Суду Європейських співтовариств, і.т.д., тобто сукупність принципів та норм сформованих в рамках Європейського Союзу. Як зазначено в пунктах 18 та 20 рішення Суду ЄС у справі №283/81 «кожне положення права Співтовариства повинно читатись в своєму контексті і тлумачитись у світлі положень права Співтовариства в цілому, з врахуванням його цілей та стадій розвитку на день застосування вказаного положення». Як і чинні установчі акти, ч. З ст. 28 Договору про Конституцію для Європи передбачає надання Судом на звернення Судів держав-членів попередніх висновків з питань тлумачення права Союзу або дії актів, ухвалених інститутами Європейського Союзу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Право Європейського Союзу» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
