Не підлягає сумніву, що спільний ринок сприяє ефективності економіки та добробуту ЄС. Однак постає питання, чи всі його учасники однаковою мірою задіяні в цьому та користуються його позитивними наслідками. Адже територія ЄС дуже неоднорідна з точки зору рівня та можливостей розвитку. Існують великі диспропорції між регіонами, спричинені чималою різницею у розвитку країн-учасниць. Це стало особливо відчутно після прийняття декількох держав із значно нижчим рівнем розвитку (Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія), на території яких розміщені дуже відсталі регіони. Чи слід очікувати, що спільний ринок допоможе вирівняти такі диспропорції? Спостереження за інтеграційними процесами свідчать, що ринкові процеси в межах ЄС відбуваються нерівномірно, оскільки вільний ринок створює вигідні умови для більш ефективних підприємств, які, своєю чергою, сконцентровані в найліпших, з точки зору економіки та розташування, регіонах. Отож, спільний ринок створив найвигідніші умови для високо розвинених центральних регіонів, а периферійні регіони отримали від нього найменше користі. Більше того, з розвитком інтеграції, конкуренції та спеціалізації виробництва деякі раніше високорозвинені промислові регіони опинилися перед загрозою занепаду. Це стосується передусім територій з однобоким профілем промислового виробництва. Тому можна констатувати, що ринок не є досконалим інструментом рівномірного розвитку і, навіть навпаки, може спричиняти диспропорції. Виходячи з розуміння цієї проблеми, в 70-х роках була започаткована систематична регіональна політика, згодом вона набула досконаліших форм, було визнано необхідність обмеження диспропорцій в розвитку регіонів і, відповідно, на подолання цього почали виділяти більше коштів зі спільного бюджету. 62 Отже, регіональна політика є визнанням того, що недосконалість вільного ринку повинна бути компенсована втручанням ЄС, тобто для вирівнювання диспропорцій розвитку слід використовувати нерин-кові засоби, надаючи можливість отримати вигоду від інтеграції всім учасникам процесу. Таким чином, регіональна політика спрямована на зменшення різниці у рівні доходів між регіонами та прискорення розвитку відсталих територій, що полягає у додатковому фінансуванні ЄС локальних, регіональних або національних заходів для досягнення цієї мети. її фінансування відбувається через структурні фонди, які є частиною структурної політики ЄС, покликаної зменшити розрив у розвитку між регіонами та країнами-членами Європейського Союзу і цим сприяти економічній та соціальній згуртованості. Європейський Союз має чотири фінансові інструменти для фінансування регіонів: • Європейський соціальний фонд, створення якого передбачене Римською угодою; • Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві, започаткований у 1962-1964 pp.; • Європейський фонд регіонального розвитку, заснований 1975 p.; • Фінансовий механізм спрямування розвитку риболовлі, створений 1993 р. З 1994 по 1999 pp. допомогу зі структурного фонду отримали сім програм і тринадцять ініціатив. У Програмі 2000, яка була оприлюднена в липні 1997 p., була запропонована реформа структурної політики, спрямована на підвищення ефективності діяльності ЄС. Ця реформа, завдяки скороченню кількості завдань та ініціатив, передбачає більшу концентрацію допомоги і спрощення механізму її надання. Завдання структурної політики: 1. Розвиток та структурна перебудова регіонів, що відстають, і тих, де ВНП на душу населення менший, ніж 75% відповідного середнього значення по ЄС - на це виділяється 70% структурних фондів. 2. Економічний та соціальний розвиток територій, на яких спостерігаються структурні труднощі; переважно це області чи території, які переживають економічні зрушення, де розташовані 63 занедбані сільські місцевості в кризовому стані, чи розвиток яких залежить від риболовлі, а також міські райони, в яких спостерігаються труднощі розвитку. 3. Розвиток людських ресурсів поза межами регіонів, які підпадають під критерії першого завдання; це здебільшого заходи стосовно зайнятості, передбачені Амстердамською угодою та Європейською стратегією зайнятості населення. Ініціативи ЄС: 1. Interrerg - її мета полягає в стимуляції співпраці між регіонами країн, що мають спільний кордон, а також в міжнаціональній та міжрегіональній співпраці; 2. Leader - покликана стимулювати розвиток села шляхом реалізації ініціатив місцевих груп дії; 3. Urban - сприяння економічному та соціальному відродженню міст і приміських зон, які переживають кризу. Фінансові засоби фондів щорічно зростають. Ними вже скористалися такі країни, як Греція, Ірландія, Португалія. Що стосується промислових регіонів, то найбільше свого часу отримали Великобританія, Іспанія та Франція. Допомогу для сільських регіонів скеровано до десяти країн, найбільший відсоток було виділено Франції. Загалом, фінансову допомогу від Структурних фондів понад 64 млрд. ЕКЮ з 1989 по 1993 pp. отримали території, на яких проживає понад 43% населення. Програма дій на 1994-1999 pp. внаслідок прийняття нових країн вже охопила території проживання 52% осіб і на неї було призначено майже 140 млрд. ЕКЮ. Бюджет ЄС, призначений для пом'якшення диспропорцій розвитку, постійно збільшується, проте для радикальної зміни ситуації цього, звісно, замало. Економічний та монетарний союз теж показав існування серйозної економічної та соціальної неоднорідності між країнами-членами Європейського Союзу. Тому 1993 р. з метою зміцнення структурної політики було створено Фонд згуртованості, який призначено для країн, в яких ВНП на душу населення становить менше, ніж 90% середнього для ЄС значення. Його завдання полягає у забезпеченні фінансування екологічних проектів та проектів розвитку транспортної інфраструктури. Усі ці засоби підтримують 64
діяльність національних урядів, локальних органів керівництва та приватні ініціативи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Структурна (регіональна) політика» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
