Друга світова війна, яка закінчилася у Європі перемогою союзників над нацистською Німеччиною, залишила Європу зруйнованою і знекровленою. Справжніми переможцями у цій війні виявилися США і СРСР, які за дуже короткий час встановили у світі своє панування. Саме тоді концепції європейської єдності, які проголошувалися віддавна, почали виразно окреслюватися у західній частині континенту, що було викликано міжнародно-політичними обставинами, а також необхідністю вирішення проблем повоєнного періоду, пов'язаних з відбудовою занепалої економіки. Розпочався пошук таких форм співпраці, які б забезпечували тривалий мир, запобігали проявам і наслідкам агресивного націоналізму, передусім фашизму. Тоді побутував вислів: «Об'єднана Європа -клітка для німецького тигра». У прагнення об'єднатись був ще один не менш важливий мотив - це була також спроба в такий спосіб протистояти впливам соціалістичного табору на міжнародній арені. Ідея європейської єдності знайшла широкий відгук і підтримку. Відновились та отримали новий імпульс передвоєнні організації, товариства і рухи, які висловлювалися за європейське об'єднання. До їх складу входили видатні політики, економісти, вчені, діячі культури -еліта європейських країн. Отримавши широку громадську підтримку, ці рухи формували сприятливий для впровадження в життя своїх ідей клімат. Але вони не були одностайними у своїх програмах, по-різному бачили європейську інтеграцію. Вінстон Черчілль, який відіграв значну роль у боротьбі проти нацизму як прем'єр-міністр Великобританії, 19 жовтня 1946 р. виголосив 8 свою знамениту промову в університеті Цюриха, в якій закликав до створення Сполучених Штатів Європи. Ефект цього звернення був сенсаційним: воно прозвучало як відповідь на прагнення народів Європи до мирного співжиття, вселяло надію на майбутнє, стало першим кроком на шляху до примирення. У 1949 р. завдяки активізації діяльності європейських рухів була створена перша європейська інституція - Рада Європи. Однак, ця міжурядова організація виявилася обмеженою в політичному плані і не мала жодної компетенції в економічних та військових питаннях. Найбільшої популярності в політичній практиці набули ідеї французького економіста Жана Моне, який, ґрунтуючись на концепції європейських функціоналістів, що виступали за повільну побудову федерації, пропонував розпочати від інтеграції і встановлення наддержавної влади у вузькому секторі економіки. Загалом для свого часу ідея була сміливою та революційною і своїм успіхом багато в чому завдячувала тій переконаності, з якою Жан Моне відстоював цей проект. Тодішній міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман, народжений у французькій Лотарингії, а тому краще, ніж будь-хто інший, знайомий з наслідками ворожнечі Франції та Німеччини, зацікавився ідеєю Жана Моне і зумів зробити наступний вирішальний крок на шляху до єдиної Європи. 9 травня 1950 р. Роберт Шуман, виступаючи від імені французького уряду, запропонував об'єднати видобуток та продукцію вугілля і сталі, а також створити європейську організацію, яка б об'єднала Францію та Німеччину, була б відкрита для вступу до неї інших європейських країн і мала б єдиний керівний орган. Крім Вищого керівного органу Договір про створення ЄСВС передбачав також створення Ради міністрів, Суду і Парламентської асамблеї. В межах нової структури рішення передбачалося приймати також Радою, яка складалася з міністрів, що представляли уряди дер-жав-учасниць. Суд повинен був розглядати позови між вищим керівним органом, з одного боку, та урядами і громадянами держав-учасниць, з іншого. Парламентська асамблея була позбавлена законодавчих повноважень. ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург швидко підтримали запропонований план. Однак, яким би великим не було економічне значення цієї події для Європи, її політична значущість була незрівнянно більшою. Було 9 закладено перший камінь у фундамент європейської інтеграції. Вперше за всю історію до національних урядів було скероване звернення делегувати частину їхнього суверенітету, хоч і в чітко обмеженій галузі, вищому керівному органу, який складався б з вибраних ними представників, але мав незалежні від урядів повноваження приймати рішення з метою захисту інтересів держав-учасниць. Договір про створення ЄСВС, підписаний 18 квітня 1951р. у Парижі на 50 років, набув чинності 25 липня 1952р. Створення цього товариства мало велике значення для міжнародної політики. Вперше було об'єднано два сектори економіки, які відігравали вирішальну роль у відбудові і модернізації економіки. Інтеграція передбачала створення спільного ринку вугілля та сталі, ліквідацію між країнами-учасницями бар'єрів для вільного пересування товарів, капіталу, робочої сили, дотримання спільних засад конкуренції. Невдовзі з'явились ініціативи поширити інтеграцію на військову і політичну сфери. 27 травня 1952 р. представники країн-членів ЄСВС підписали договір про створення Європейського оборонного співтовариства. У такий спосіб набував реальних контурів задум Рене Рлевена, прем'єр-міністра Франції, який прагнув створити єдину європейську армію на чолі з Міністерством оборони Європи. 10 вересня 1952 р. на першому засіданні Ради ЄСВС шість міністрів іноземних справ розробили «Проект створення Європейського політичного співтовариства». Ця нова інституційна структура повинна була відповідати за політику у вугільній і сталеварній галузях, а також у сфері оборони та зовнішньої політики держав-членів. Країни-учасниці, боячись втратити свій суверенітет у цих сферах, не дійшли згоди. Не мали позитивних наслідків переговори між міністрами іноземних справ країн-учасниць, а в серпні 1954 р. спроба схвалити створення Європейського оборонного співтовариства була відхилена Національними Зборами Франції. Роботу над проектом Європейського політичного співтовариства було припинено. Це на довгі роки призупинило процес політичної та воєнної європейської інтеграції. Відхилення Францією створення ЄОС викликало невдоволення її союзників, спонукало їх до дій і призвело врешті-решт до заснування 1954 р. Західноєвропейського Союзу, який повинен був забезпечити «колективний захист» країн-учасниць (Франції, Бельгії, Нідерландів, 10 Люксембургу, Німеччини, Великобританії, Італії), шляхом координації їх оборонної політики. Західноєвропейські держави підписали також Північноатлантичний пакт, який оформив створення військово-політичного альянсу НАТО. Його метою стало протистояння воєнній загрозі з боку «східного блоку».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Європейська ідея після Другої світової війни» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
