Оцінювання — спосіб вартісного визначення госпо-дарських фактів — явищ і процесів. З допомогою оціню-вання натуральні (речові та трудові) характеристики перетворюють на вартісні. Вартісне оцінювання госпо-дарських фактів — явищ і процесів є передумовою їх за-пису у системі бухгалтерських доказів — документів, реєстрів (рахунків) та звітності. Основні прийоми оцінювання господарських фактів у господарському обліку регламентуються законодавством і є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій. Відповідна оцінка — визначальна, і за-вдяки їй можна узагальнювати показники, дані різних підприємств у межах регіонів і держави. У процесі господарювання застосовуються такі оці-нювання господарських фактів: за історичною вартістю, ринковою вартістю; за фактичною собівартістю; за біз-нес-плановою вартістю; за собівартістю; оптовими, до-говірними, роздрібними цінами; умовними цінами (у ме-жах одного господарства); вартістю придбання — початковою вартістю тощо. У бухгалтерському обліку діє принцип оцінювання за фактичною (історичною) собівартістю. Вона найповніше розкриває індивідуальні витрати, чим забезпечується реальна основа об’єктивного відображення майнового стану господарства та визначення результатів його ро-боти. Фактична собівартість у бухгалтерському обліку — основна оцінка господарських фактів. Вартісна оцінка в бухгалтерському обліку є загаль-ним вимірником, який дає змогу узагальнити всі госпо-дарські факти — явища та процеси. Вартісне оцінювання є складовою методу бухгалтер-ського обліку та його принципом, за відсутності якої бухгалтерський облік за двоїстою (подвійною) системою не може здійснюватися. Положенням (стандартам) про бухгалтерський облік та фінансові звіти підприємствам і організаціям визна-чено такі грошові оцінки активів у звітах: 1. Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання. 2. Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент. 3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації. 4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об’єкт (стаття) під час звичайної діяльнос-ті підприємства. Основою оцінювання активів для складання фінан-сових звітів є історична собівартість. Вона комбіну-ється з іншими оцінками. Наприклад, запаси, як пра-вило, відображаються за найнижчою з двох оцінок — собівартістю або чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери можуть відображатися за ринковою варті-стю. А довгострокові борги дебіторів відображаються за їх теперішньою вартістю. Деякі підприємства вико-ристовують як основу поточну собівартість у відпо-відь на нездатність облікової моделі історичної со-бівартості відображати вплив зміни цін на немонетарні активи. Тому найчастіше застосовують та-кі методи. Основні засоби оцінюються за початковою вартістю (яка відповідає фактичній собівартості), але так, що в будь-який час можна визначити їх остаточну вар-тість, тобто відкинувши зношену частину основних засо-бів. Товари на підприємствах роздрібної торгівлі оціню-ються за роздрібними цінами, але так, щоб у будь-який час можна було визначити їх фактичну собівартість. Незавершене виробництво оцінюється за фактичною собівартістю, а відходи виробництва — за цінами можли-вого їх використання в господарстві або реалізації; сировина — за цінами, передбаченими договором. Сировина і матеріали (основні і допоміжні), пали-во, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані пред-мети, товари на підприємствах оптової торгівлі, готова продукція оцінюються за фактичною собівартістю їх при-дбання або виробництва. Проте в поточному обліку для спрощення техніки об-лікової реєстрації й одержання деяких додаткових відо-мостей ці цінності дозволяється обліковувати не лише за фактичною, а й за плановою собівартістю (з відокре-мленим обліком відхилень фактичної собівартості від планової) або за оптовими цінами (з відокремленим об-ліком транспортно-заготівельних витрат), тобто в тако-му порядку, який дає змогу на кінець звітного періоду (місяця, року) визначити їхню фактичну вартість. Гро-шова оцінка є передумовою, за наявності якої бухгал-терський облік може здійснюватись, і виконує функцію загального вимірника засобів, прийнятого в народному господарстві.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Оцінювання як прийом бухгалтерського обліку» з дисципліни «Бухгалтерський облік»
