Зауваження. Слово (термін) принцип (від лат. principіum — початок, основа) — це первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, нау-ки. Облік господарської діяльності на підприємствах в усіх країнах з ринковою економікою здійснюється за рі-зними принципами, причому в кожній країні ці принципи (їх понад 20) формувалися історично. Ті істотні від-мінності, які є між ними, зумовлені специфічними риса-ми тієї чи іншої держави. До найважливіших загальноприйнятих у світовій нау-ці принципів побудови бухгалтерського обліку слід від-нести такі. Принцип двоїстості (double entry) — подвійного по-дання стану господарських фактів та його зміни за ознаками елементів і структури ринку (тобто обміну). Щоб дістати двоїсту характеристику внутрішньої ма-теріальної структури процесу виробництва, необхідно на якусь мить зафіксувати його й теоретично уявити статич-ним. Водночас створення і споживання суспільного проду-кту — це динамічний процес, кожний елемент якого по-стійно перебуває в русі протягом певного часу. Щоб знайти двоїсту характеристику внутрішньої матеріальної структури динаміки процесу виробництва, необхідно його постійно фіксувати в русі. Ці вихідні передумови мають тлумачитися як господарчі та відображатися як у свідомо-сті, так і в матеріальних носіях. Принцип двоїстості подання господарства втілюється тоді, коли одночасно поєднуються інформаційні дані про суб’єкти (особи, підприємства, організації) та об’єкти (продукти праці, товари, їх наявність, рух тощо) рин-кових відносин у просторі й часі, у продуктовому та правовому аспектах. Опис стану і руху господарських фактів на основі теорії двоїстості на практиці називають балансовим ме-тодом. Він сформувався як двоїста система обліку — ра-хівництва, тобто бухгалтерського обліку. У цій системі обліку стан (статика) будь-якого господарського форму-вання подається за натурально-речовою характеристикою у вартості і має назву «актив», а також за характеристи-кою права власності на «актив» і має назву «пасив». Цей принцип двоїстості подання господарства як сукупності має в усьому світі єдине тлумачення. Як визначення май-на (що може бути запропоновано на обмін) «активу» у рі-зних формах — засобах праці, предметах праці і грошах (або цінних паперах тощо) — з одного боку, та як визна-чення права власності на це майно — «пасиву», — з іншо-го. Принцип вартісного вимірювання (грошової оцінки). Визначення вартості, її рух, зміна власника лишаються панівними чинниками в управлінні ринковою економікою. Остання характеризується тим, що потрібно певною мірою забезпечити взаємоузгодженість потреб і ресурсів як у масштабах кожної господарської системи, так і будь-якої господарської ланки суспільства — регіону, галу-зі, об’єднання, підприємства, незалежно від масштабів господарювання. Це — центральне питання управління економікою в ринкових умовах. Коли забезпечено узгодженість потреб і ресурсів, можна порівнювати затрати і результати, узявши за ос-нову спільний вимірник — гроші. Принцип грошової оцінки означає, що гроші є спі-льним вимірником, за допомогою якого здійснюється гос-подарська діяльність, і що грошова одиниця є відповід-ною базою для оцінки та аналізу в бухгалтерському обліку. Гроші слугують наскрізним засобом вимірювання та аналізу всього комплексу операцій всередині підпри-ємств і між окремими підприємствами як однієї, так і кількох галузей господарства, різних територіальних утворень та країн. При цьому можуть бути використані такі засоби (критерії) оцінювання: а) фактична собівартість — вартість засобів, ви-значена на підставі первісної вартості наявних грошей та їх еквівалентів, виплаченої або нарахованої (отри-маної) під час придбання чи виробництва цих засобів (або за обліку зобов’язання); б) поточна відновлювальна собівартість — це сума наявних грошей (або їх еквівалентів), котра має бути негайно виплачена, коли потрібно замінити будь-які за-соби; в) поточна ринкова вартість — сума наявних грошей (або їх еквівалентів), яку можна отримати в разі про-дажу засобів або за настання часу їх ліквідації; г) чиста вартість продаж (реалізації) — сума наяв-них грошей (або їх еквівалентів), яка має бути отрима-на чи сплачена в разі конверсії засобів і зобов’язань у процесі звичайної господарської діяльності. Як пра-вило, ця вартість дорівнює ціні реалізації за відраху-ванням звичайних позагосподарських витрат; ґ) чиста поточна вартість — дисконтована вартість майбутніх чистих надходжень наявних грошей (або їх ек-вівалентів), якої за прогнозом мають набути кошти в ході звичайної господарської діяльності. Цей метод ко-рисний під час оцінювання довгострокових розрахунків до одержання та до виплати. Принципи доказовості, або документа (документ — лат. documentum — доказ, свідоцтво). Згідно з цим принципом кожний господарський факт — явище чи процес, який відбувся в господарстві, має бути доведений, задокументований згідно з чинним законодавством. Такий документ повинен мати юридичну силу або службовий характер. Принцип рахунку — індивідуалізація та персоніфі-кація господарських фактів — явищ та процесів шляхом фіксації (реєстрації) стану та зміни стану кожного господарського факту в часі та просторі. Для управ-ління економікою потрібно володіти господарськими фактами в реальних (натуральних) та вартісних (гро-шових) масштабах господарства кожного підприємства, об’єднання тощо і держави в цілому. Досягається це за допомогою бухгалтерської методології — двоїстого способу подання майна (засобів) господарства в ста-тиці та двоїстим відображенням господарських проце-сів (подвійним записом) змінювання стану майна (за-собів) господарства в динаміці у системі рахунків як способу відображення стану, зміни стану та групуван-ня кожного господарського факту (явища чи процесу), хоч яким би частковим чи загальним він був. Кожний господарський факт у бухгалтерському обліку має по-даватися окремим рахунком. Тому бухгалтерська система обліку будується за принципом «рахунок», який є засобом відображення стану та змін стану: «+» — збільшення, «–» — зменшення будь-якого господарського факту (явища та процесу) в будь-якій системі в будь-який час. Щойно було визначено терміни «актив» і «пасив». Коли йдеться про терміни «дебет» і «кредит», то вони мають суто математичне значення, яке випливає із зако-ну рівності: «Актив» = «Пасив». Тому «дебет» — це в активі збільшення «+», у па-сиві — зменшення «—», а «кредит» — навпаки: в активі — зменшення, а в пасиві — збільшення. Принцип рахунку є наскрізним у ринковій економіці від аналітичних рахунків власника (підприємства) до на-ціональних рахунків держави. Тому система національних рахунків має містити як рахунки внутрішньої економіки (продукти виробництва, доходи, їх формування, розподіл, використання, затрати, фінансовий рахунок), так і раху-нки зовнішньоекономічних зв’язків (поточні операції, затрати капітального характеру, фінансові операції). У системі національних рахунків заздалегідь має бути визначена секторна побудова економіки та методи оціню-вання показників. Принцип суцільності (повноти). Бухгалтерський об-лік має охоплювати всі сторони господарського життя підприємства, які належать до ринкових характеристик, і фіксувати всі без винятку господарські факти як хро-нологічно, так і системно. Принцип безперервності (історизму) бухгалтерського обліку полягає ось у чому: господарські факти, пов’язані з діяльністю підприємства, мають реєструва-тися як у часі, так і в просторі безперервно, тобто так, аби не було пропущено жодного господарського фак-ту. Принцип одиниці обліку, або відокремлення заснов-ника від підприємства. Згідно з цим принципом госпо-дарська одиниця, котра ідентифікується у звіті, відо-кремлюється від його власника або інших одиниць. Одиниця обліку — це кожне окреме підприємство, щодо якого провадиться бухгалтерський облік і складається фінансовий звіт. При цьому обсяг і характер поданої інформації мають відбивати відносини та розмір підпри-ємства. Принцип періодичності. Під ним розуміють можли-вість штучного поділу діяльності підприємств на тимча-сові періоди. Хоча найточнішим способом визначення ре-зультатів діяльності підприємства є обчислення на момент можливої ліквідації, умова принципу періодично-сті використовується для регулярного складання бухгал-терської інформації за відповідні звітні періоди. З огляду на те, що бухгалтерські працівники змушені по-діляти подальшу діяльність на загальні відрізки часу (звітні періоди), вони мають визначити, якою мірою ко-жна ділова операція чи подія стосується визначеного періоду. У деяких країнах цей принцип називають принципом облікового періоду. Тривалість діяльності підприємства не обмежується, але власників, керівництво підприємст-ва, органи оподаткування цікавлять результати роботи. Тому для аналізу має бути встановлений обліковий пері-од, тобто проміжок часу, за який вимірюються й аналізу-ються майно та діяльність фірми. Найчастіше обліковий період збігається з календарним роком і називається фі-нансовим роком. За фінансовий рік кожне підприємство зобов’язане подати його власникам та державним органам статистики, податковій адміністрації тощо вірогідний річний звіт, підготовкою до здачі якого слугують щоква-ртальні (проміжні) звіти; у більшості країн цей принцип характеризують так:
Фінансовий (календарний) рік I квартал II квартал III квартал IV квартал Звіт за пер-ший квартал звітного року Звіт за перше півріччя зві-тного року Звіт за дев’ять міся-ців звітного року Звіт за рік У практичній діяльності можуть бути такі періоди: Тип пері-оду Стан на початок періоду Процес господарювання за період Стан на кі-нець періоду 1-й Нульовий Процес господарюван-ня Банкрутст-во, злиття тощо 2-й Нульовий Те саме 31 грудня 3-й 1 січня ” 31 грудня 4-й 1 січня ” Банкрутст-во, злиття тощо
Принцип нарахування — це принцип записування бух-галтерських операцій у момент їх завершення, який означає, що доходи записуються тоді, коли вони нарахо-вані і коли нараховані гроші ще не можуть бути одержа-ні; витрати занотовуються, записуються тоді, коли вони нараховані і коли наявні гроші ще можуть бути не ви-плачені. Метод нарахування вважається більш придатним порівняно з методом поточних грошових коштів (coch basis), запис доходів і видатків виконують лише в мо-мент надходження або виплати грошей незалежно від пе-ріоду, якого вони стосуються. Цей принцип дає корисну інформацію загального характеру для різних користува-чів фінансової звітності. Принцип реєстрації доходу (rеalisation conceрt) визначає особливості реєстрації (записування) доходу. Сутність цього принципу полягає в тому, що він згідно з методом нарахування передбачає запис доходу тоді, коли останній одержаний або напевне може бути одержа-ний. Дохiд вважається одержаним у тому разі, коли гро-ші надійшли готівкою за товари (послуги) або висунуто вимогу про оплату готівкою. Якщо управлінська ланка не впевнена в тому, що вся заборгованість до виплати проданих товарів буде пога-шена, у звіті про прибутки нараховується резерв для цих безнадійних боргів у тому самому звітному періоді, в якому обліковано виручку від реалізації продукції (послуг). Хоча більша частина доходу реєструється в момент реалізації, можливі й винятки (наприклад, метод поета-пного виконання контракту і метод продажу в кредит). За використання методу поетапного виконання конт-ракту дохід реєструється пропорційно до частини проду-кції (послуг), контракт щодо виробництва якої викона-ний, але охоплює більш як один звітний період. За використання методу продажу в кредит в значенні доходу відображується частина валової виручки від реалізації, одержаної у звітному періоді. Згідно з розглядуваним принципом формується сума доходу від продажу товарів, надання послуг, виконання робіт. Протягом фінансового року на підприємстві має діяти вибраний ним самостійно та відображений у наказі про облікову політику метод обліку моменту реалізації: за відвантаженням продукції чи за надходженням грошей на розрахунковий рахунок. Принцип співвідношення (mаtching conceрt). Принцип реєстрації доходу є основою для відбору періоду, в ко-трому має бути зареєстрований дохiд. Принцип співвід-ношення визначає вибір періоду для реєстрації видатків та доходів. У звітному періоді відображуються лише ті видатки, які виникли для одержання доходу в звітний період. Отже, реєстрація видатків (витрат) пов’язана з ре-єстрацією доходів. Коли взаємозв’язок між цими дохода-ми і витратами звітного періоду важко визначити, реко-мендується скористатися методом «раціонального і системного» розподілу витрат, який за своєю суттю бли-зький до принципу співвідношення (наприклад, розподіл вартості довгострокових активів за часом усього термі-ну їх використання). В тих випадках, коли і цей метод складно застосувати, витрати можуть бути списані не-гайно в тому періоді, в якому вони виникли. Це стосу-ється, наприклад, таких витрат, як заробітна плата ад-міністративного персоналу та негосподарських витрат. Ідеться про узгодження доходів з витратами, тобто про принцип порівнянності. Витрати такого періоду мають порівнюватися з доходами підприємства в цьому періоді. У деяких країнах до принципів бухгалтерського об-ліку відносять і такі принципи: послідовності; відпо-відності; потенціальності; консерватизму; реалізації; повноти відображення; розрахунків за брутто тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Принципи побудови бухгалтерського обліку» з дисципліни «Бухгалтерський облік»
