Енергія прогресу, суспільна економіка і структура суспільства, вектори розвитку
Людське суспільство, як складна система, розвивається згідно із законами, що визначаються біологічним і соціальним аспектами. Цільовою функцією існування людини, як і суспільства в цілому, є виживання за всяку ціну і продовження себе в своїх дітях. Істота, яка в боротьбі “за місце під сонцем” не має ніяких обмежень в засобах успішної дії, є біологічно ідеальною. Для досягнення мети біологічно ідеальна людина може користуватись всім тим, що дозволяє досягти бажаного без моральних і етичних обмежень. Для тих, хто слабкіший, більш оптимальним є шлях колективної дії, коли слабкі сторони одного компенсуються сильними якостями інших, але водночас, з’являється необхідність впровадження обмежень на взаємовідносини між членами колективної дії. В залежності від внеску тої чи іншої особи розподіляється і спільно добутий продукт, впроваджуються норми взаємовідносин, що отримують назву морального (по відношенню до себе) і етичного (по відношенню до інших) кодексів. Колектив (сім’я, рід, плем’я) зацікавлені в максимально можливому використанні сильних сторін своїх членів, що в конкретних умовах і на конкретній території веде до спеціалізації даної множини людей. Хтось краще вирощує хліб, хтось краще виготовляє речі вжитку; з’являється необхідність в обміні продуктами діяльності, а з ним і необхідність в загальноприйнятому еквіваленті обміну – в грошах, з’являється ринок. Інтуїтивно людина сприймає гроші як еквівалент власно затраченої праці, як її вартість. З одного боку різні колективи зацікавлені у взаємодоповнюючій співпраці, що дозволяє досягти кращого спільного результату, з іншого – з’являється конкуренція між колективами, що використовують один і той же обмежений предмет праці, одні й ті ж засоби виробництва, один і той же ринок обміну (продажі) виробленого продукту. Біологічний принцип виживання (боротьба за місце під сонцем) веде до конфліктності. По відношенню до конкурента не існує ні моралі, ні етики. Конкурент – це загроза твоєму існуванню, він має бути обмеженим, або взагалі знищеним. А якщо у тебе нічого обміняти, то при наявності сили, розуму, інших гарних і не дуже якостей, можна виробника (і власника) бажаного продукту просто завоювати, обібрати, обдурити, включити з вигодою для себе в процес виробництва продуктів життєдіяльності. Тож у взаємовідносинах між різними спільнотами людей весь час присутні дві тенденції: взаємодоповнюючої співпраці, що об’єднує, і конкуренції за простір життєдіяльності в умовах обмежених потоків енергії, речовини, інформації, території, змінних у просторі і часі. Не існує стовідсотково біологічно і соціально ідеальних людей і колективів. Біологічне і соціальне, індивідуальне і колективне завжди знаходяться в співвідношенні, наближеному до оптимального в конкретних умовах. Зміна умов існування і діяльності призводить до втрати оптимальності і конкурентноздатності (ідеальний трактор для землеробства не є ідеальним засобом пересування в повітрі). Успішна вчора людина, могутній і чисельний народ нині завтра можуть стати не конкурентноздатними, втратити свої переваги і свою могутність. Чому одні (люди, колективи, народи) процвітають і стають багатими, сильнішими, а інші – навпаки, все втрачають і зникають з теренів історії? Це питання завжди викликало підвищений інтерес дослідників життєдіяльності і розвитку суспільства. На кінець ХVII століття сформувалось дві концепції успішного розвитку суспільства, виразниками яких стали А.Сміт в Англії і Ф.Кене в Франції. Згідно з вченням А.Сміта людина виробляє більше, ніж може спожити сама. Додатковий продукт (надлишковий) є еквівалентом додаткової вартості, базою розширеного виробництва, прогресу суспільства. Іншими словами – чим більше працює людина, тим більше додаткової вартості, тим динамічніше розвивається суспільство, тим багатіша і успішніша країна. Інший погляд на проблему мав придворний лікар ЛюдовікаХІV Ф.Кене. Спостерігаючи за працею хліборобів, він бачив, що ті, працюючи все більше на виснаженій землі, отримують все менший результат. Результат залежить не лише від праці людини, а ще від чогось іншого. Аналізуючи процес життєдіяльності суспільства, Ф.Кене приходить до висновку, що додатковий продукт створюється лише в біосфері (в землеробстві за Кене). Все інше лише модифікується, змінює форму, але не внутрішні якості (шматок заліза залишиться залізом і в голці, і в молотку). Та для того, щоб біосфера (поле) “створювала” додатковий продукт, необхідно відновити її продуктивність. Якщо все, що виросло на полі, розділити на п’ять умовних хлібин, то три із них необхідно “повернути” полю для відновлення родючості (п’ять хлібин для забезпечення життєдіяльності хлібороба, свійських тварин, коваля (промисловця), влади; різних надбудов суспільства (діячів мистецтва, літератури, духовенства та т.п.). Розвиваючи ідеї А.Сміта, К.Маркс у своїй фундаментальній праці “Капітал” декілька разів повертається до схеми розподілу п’яти хлібин Кене, критикує його, але інтуїтивно відчуває, що Кене в чомусь правий, але не може зрозуміти в чому. Завершити “Капітал” К.Марксу помішала зустріч з українським вченим С.Подолинським. Не будучи знайомим з працями Ф.Кене, С.Подолинський приходить до тих же висновків, але переносить акцент з поля, як джерела додаткової вартості у Кене, на енергію Сонця. Додаткова вартість – це додаткова енергія Сонця, яку людство використовує для свого прогресу. Якщо Маркс виводить додаткову вартість виключно з людських м’язів, відриваючи людину від оточуючої природи і від сонячного джерела енергії, то С.Подолинський говорить, що лише завдяки енергії Сонця існує життя, виробнича діяльність Людини і виробництво додаткового продукту, додаткової вартості. Додаткова вартість – це додаткова енергія Сонця до того значення, яке людина розумно використала раніше (все можна використати і на користь, і на шкоду). На додаткову вартість необхідно дивитись як на приріст використаної енергії, що зрештою стає живими організмами, заводами, комунікаціями. Наприкінці життя Маркс зрозумів свою основну помилку. Він пише: “Є природна родючість землі, природи, тоді як відносна додаткова вартість заснована на розвитку суспільних продуктивних сил”. К.Маркс погоджується з С.Подолинським, що людська праця є лише провідником і трансформатором сонячної енергії. Та повернемось до “п’яти хлібин” Ф.Кене. Інтуїтивно - дослідним шляхом Кене прийшов до висновку, що коли полю повернути менше “трьох хлібин” (залишки органіки, органічні і мінеральні добрива, організація структури ґрунту), воно виснажуватиметься і деградуватиме. Навпаки, повернення більше “трьох хлібин” призведе до зростання родючості і отримання додаткового продукту. На жаль Ф.Кене не знав, що 3/5 наближене до фундаментального в будові і розвитку природи числа “золотого перетину”φ, яке дорівнює 0,618..., і яке лежить в основі логарифмічної спіралі еволюції та в рядах Фібоначчі розмноження всього живого. Так само, як число π лежить в фундаменті архітектури простору, а число е в основі протікання процесів у часі, число φ визначає “архітектуру” і розвиток живого Всесвіту. Чим же варте уваги, в чому особливість числа φ? Якщо побудувати прямокутник із співвідношенням сторін а : b = b : с (рис. 4.3),
Рис. 4.3. Ілюстрація геометричного змісту золотого перетину і відокремити від нього квадрат з стороною b, то в залишку отримаємо прямокутник, подібний до початкового. В ньому теж можна відрізати квадрат і отримати ще один подібний до попередніх прямокутник. Проведемо в квадратах діагоналі так, щоб кінці їх з’єднались в безперервну ламану лінію (рис. 4.2). Отримаємо спіраль Фібоначчі, що в граничному переході дає логарифмічну спіраль ,
Рис.4.4. Спіраль Фібоначчі за законами якої будується архітектура багатьох видів живих істот, протікають життєві процеси на всіх рівнях від молекулярного до біопланетарного. В залежності від значення k (- ∞ < k < + ∞) і напрямку відліку (на збільшення чи зменшення), маємо моделі процесів, що розвиваються, стаціонарних (при k = 0) і затухаючих. Якщо процес розвивається в умовах обмежених ресурсів (простору, речовини, енергії, інформації і т.п.), то k не залишається постійною величиною, а змінюється в залежності від обмежуючого параметру (координати, часу, густини ...). Наприклад, при фазовому переході металу з рідкого стану в кристалічний процес розвивається спочатку з наростанням (ріст дендритних, фрактальних структур, в утворенні яких фундаментальну роль відіграє число φ), а в подальшому, по мірі заповнення об’єму, з затуханням. Ще одним прикладом є відомий всім фізикам і математикам (і не тільки) нормальний розподіл випадкової величини , де А – математичне очікування випадкової величини х; σ – середньоквадратичне відхилення х; ƒ(х) – щільність ймовірності випадкової величини в точці х. Обмежуючим параметром даної функції є площа під кривою, що дорівнює 1 (сумарна ймовірність не може бути більшою за одиницю). Серед різновидів логарифмічних спіралей особлива роль належить спіралі гармонічного зростання. Якщо в логарифмічній спіралі з центром 0 (рис. 4.4) провести пряму, то відрізки, що знаходяться між точками її перетину з спіраллю утворюють геометричну прогресію: , що при n = Ф = 1,618 і є кривою гармонійного зростання, або спіраллю Фібоначчі.
Рис.4.5. Логарифмічна спіраль Повертаючись до наочної інтерпретації змістовності числа φ, як в “п’яти хлібинах” Кене, необхідно відзначити наявність у загальному обсягу результату дії двох складових: ядра (квадрат, у Кене трьох хлібин) і периферії (додаткового результату, додаткового товару, додаткової вартості), необхідної для розвитку стабільної частини; іншими словами – стохастичної, пошукової, оптимізаційної, що визначає подальший розвиток системи. В фізиці перша складова може бути визначена як поріг протікання, утворення кластера (грона), перехід процесу на новий якісний рівень, критична маса; в той час, як друга, відома з теорії інформації під назвою коефіцієнта стохастичності. Значення цього коефіцієнта залежить від значення необхідної інформації, при якій існує ймовірність не лише позитивного, але й оптимального рішення задачі. При значенні коефіцієнта стохастичності менше оптимального (К<К*) зменшується можливість пошуку більш оптимального шляху вирішення задачі, при К>К* кількість варіантів зростає, а з нею і ймовірність блукання в пошуку рішення і невиконання задачі. Різні автори подають відмінні співвідношення між стабільною (консервативною) і стохастичною (рухомою) частинами суспільного продукту. Найбільш відоме серед них – 4 : 1 (закон Паретто) і, навіть, 5 : 1. Невідповідність запропонованих співвідношень оптимальному пояснюється часткою «проїдання», що відносять не до рухомої частини, а до консервативної. Графічна інтерпретація числа на рис. 4.3, 4.4 наочно показує важливість числа в економіці, де ядро процесу ототожнюється з абсолютним багатством, абсолютним капіталом, необхідним для стійкості і розвитку товарного виробництва (0,618 від 1, або 1 від 1,618), а додаткова частина відповідає додатковому товару, додатковій вартості, отриманій на протязі одного циклу виробництва. Завершаючи огляд загальних принципів, що лежать в основі товарного виробництва і впливають на формування соціальних структур, необхідність зупинитись ще на одному фундаментальному принципі в будові Всесвіту, на принципі енерго-динамічної пари (ЕДП). В дещо спрощеному вигляді цей принцип можна сформулювати наступним чином: якщо через два різнорідних провідники одного і того ж фізичного потоку, що знаходяться в контакті, пропустити потік указаного фізичного параметру, то в цих привідниках виникають потенціали (і сили), що формують замкнуті потоки одного, або кількох інших фізичних параметрів. В якості прикладу розглянемо потік енергії Сонця через Землю. На цьому потоці формується замкнутий ланцюг кругообігу води в природі. Якщо на річці (потоку води) спорудити греблю, можна поставити електрогенерати і створити ще один замкнутий контур електроенергії; на ньому утворити наступний – і так далі. Всесвіт побудований так, що завдяки ЕДП на потоках фізичних параметрів утворюються нові контури різних фізичних параметрів, на них свої ЕДП і нові потоки. Велике колесо крутить менші, а ті ще менші, хоча можливий і зворотній варіант, коли малі “колеса” розкручують одне велике. Застосовуючи принцип ЕДП до суспільних процесів можна побудувати кілька важливих контурів, що дають розуміння економічного життя і розвитку планетарного суспільства. Першим і найважливішим контуром є контур життєдіяльності (КЖ) суспільства (рис. 4.6). В результаті праці людини на шляху сонячної енергії ЕΘ
Рис.4.6. Контур життєдіяльності суспільства утворюються нові структури, що залучають додаткову енергію на виробництво додаткового продукту. На контурі життєдіяльності утворюється новий контур праці (КПр). Отриманий в результаті праці продукт має вартість еквівалентну кількості затраченої праці, затрачених засобів виробництва (і людського існування) і впровадження нових технологій для виготовлення товару. Товар поступає на ринок, де йде його розподіл по каналах споживання. Та перед цим до вартості товару додаються не відтворювані в новому циклі виробництва накладні, або паразитичні додаткові витрати. Утворюється ринкова ціна продукту, її грошовий еквівалент і ще один контур – контур руху грошей (КГ). Характерною рисою ринку є, як уже було сказано, розподіл грошового еквіваленту товару в залежності від структури суспільства. Мова не йде про пропорційний до затраченої праці розподіл, а про суспільний, в якому стихійно оптимізуються біологічні, егоїстичні, хижацькі особливості людини і соціальні, спрямовані на функціонування системи як цілого. Саме біологічні особливості, що формуються прагненням до захоплення, привласнення як можна більшого життєвого простору під Сонцем (грошей, засобів виробництва, всього, що впливає на виробництво і розподіл продуктів життєдіяльності) формують ще один контур – контур привласнення (КП), а на ньому контур споживання (КС). З іншого боку соціальна сторона ринку формує необхідність дбати про товаровиробника, про розширення виробництва товарів і їх якості, бо без цього неможливий розвиток суспільства в цілому. Тож так само, як у кожній людині оптимізується відношення егоїстичного (особистого) і суспільного, так і в суспільстві завжди оптимізуються ті ж два рушійних потенціали. Формування каналів розподілу і сам розподіл товару може бути чисто ринковим (стохастично - оптимізаційним) і жорстко детермінованим; та найчастіше, в залежності від уже існуючої структури суспільства, знаходиться між цими двома крайніми точками. Розділ знань, що займається вивченням розподілу і перерозподілу товару в суспільстві і його вплив на життєдіяльність і еволюцію суспільства отримав назву політичної, або соціальної економіки. Та, перш ніж говорити про вплив економіки на структури і організацію суспільства, більш детально розглянемо вище згадані контури праці, грошей, власності і споживання та їх вплив на функціонування контуру життєдіяльності. Контур праці утворюється на тій ділянці КЖ, де дія праці на предмет праці створює продукт (товар) життєдіяльності людини.
Рис.4.7 Контур праці де: 1 – виробник товару (селянин), живлення людини (біопродукт); 2 – виробник засобів виробництва (коваль); спеціалізація; 3 – інженер, проектант і конструктор засобів виробництва, механізація; 4 – технолог, розробник нових технологій, під які створюються нові засоби виробництва, автоматизація; 5 – програміст – технолог, розробка інформаційних модулів (технологій) для розробки інженерних технологій, інформатизація; 6 – вчений дослідник; дослідження нових законів, ефектів, структур і їх використання для створення нових технологій, інтелектизація. Як видно із схеми кругообігу праці людини в процесі розвитку суспільства ускладнюється контур праці, відбувається диференціація суспільства і спеціалізація його членів з одночасним розширенням використовування джерел енергії, збільшенням їх питомої ваги і ефективності використання, що дозволяє швидкими темпами нарощувати виробництво товарів споживання. Порівнюючи суміжні контури праці можна отримати коефіцієнти вагомості внеску нової ланки в виробництво додаткового продукту по відношенню до попереднього контуру. При цьому необхідно говорити і про отримання співвідношення по зайнятості кількості робітників у кожній з ланок контуру. В якості критерію ефективності кожного з контурів в цілому може бути правило золотого перетину: якщо споживання більше ніж (1 - φ) від кінцевого продукту, то з самого початку контур споживання не тільки не ефективний, але й гальмуватиме, розвалюватиме процес виробництва. Звичайно, якби суспільство складалось з самих виробників, то контур праці функціонував би майже бездоганно. На жаль суспільство розмежоване на багато державних утворень, що конкурують між собою за “місце під сонцем”, за життєвий простір і еволюційні перспективи. Кожна держава – це державні інститути плюс виробники. До державних інститутів відносяться влада, армія, поліція, суди, органи юстиції, податкові і митні структури, духовенство, робітники різних галузей мистецтв, робітники ринку праці і товарообігу, банківські установи, безліч явних і неявних “паразитів” на “тілі” виробника. Якась частина перерахованих членів суспільства в тій чи іншій мірі позитивно впливає на регуляцію взаємовідносин в суспільстві і на ефективне функціонування контуру життєдіяльності. В своїй же більшості службовці перерахованих інститутів і служб імітують трудову діяльність, не виробляючи ніякого корисного продукту і є паразитами суспільства. За своїм призначенням влада має турбуватись про створення оптимальних умов функціонування контуру життєдіяльності, регулюючи структури і взаємовідносини в суспільстві та створюючи оптимальні умови для праці виробника. Влада має турбуватись про захист свого виробника від конкурента, від зазіхань інших держав на ресурси власного КЖ. Та в більшості випадків влада турбується не про свій народ, а про особисті інтереси. Маючи значні важелі на розподіл продукту виробництва, влада перерозподіляє їх на свою користь (біологічне его), не забуваючи тих, хто захищає інтереси влади від власного народу (за словами давньогрецького філософа Платона, всі державні інститути, в тому числі армія, поліція, суди, прокуратура і, навіть, духовенство, служать не народові, а тим, хто їх годує – владі, охороняючи і захищаючи її). Звичайно, всі ці державні інститути необхідні для дієвого функціонування системи в умовах впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, але при суворих обмеженнях на споживання виробленого додаткового продукту. Як би не розподілявся додатковий продукт, проїдання не може перевищувати значення (1 - φ) від значення додаткового продукту (“дві хлібини” Ф.Кене). Таким чином, вартість спожитого не виробниками і витраченого не на виробництво (предмети розкоші, речі без застосування в КЖ) додається до вартості праці виробників і утворює ціну товару. Ринок розподілу товару формує на контурі життєдіяльності контур обігу грошей. Все, в що вкладена праця людини і що споживається суспільством, має вартість. Це абсолютний капітал суспільства на даний момент. Абсолютний капітал ділиться на капітал КЖ і капітал споживання. Абсолютний капітал має складати не менше φ = 0,618... і є основою розширеного виробництва, виробництва додаткового продукту. Для відновлення і забезпечення стійкого функціонування КЖ необхідно повернути в нього 0,618 від кількості виробленого продукту. Решта (додатковий продукт) обслуговує невиробничі структури через систему податків і йде на потреби розширення і перебудови виробництва. Регулятором розподілу грошового еквіваленту товару є банківська система, що може друкувати гроші, але в кількості, що не перевищує вартість додаткового продукту. В дійсності акцентований перерозподіл суспільного продукту в бік влади і паразитуючих навколо неї структур веде до зростання ціни і грошової маси для її обслуговування. Можливість безконтрольного друку грошей, часто під виглядом обслуговування і кредитування нових, перспективних технологій і засобів виробництва, дозволяє владі і банкам додатково обкрадати виробника і веде до інфляції грошей. Інфляція є показником надмірного проїдання суспільного продукту (рис. 4.8).
Рис. 4.8 Контур кругообігу грошей Важливим висновком вище проведеного аналізу є те, що в контурі життєдіяльності весь час протидіють дві тенденції: біологічного привласнення і соціального розвитку. Конкретний член суспільства більше думає про власну кишеню ніж про суспільну користь, а тому всіма можливими засобами привласнює все, що тим чим іншим чином впливає на розподіл суспільного продукту. На контурі життєдіяльності формується ще один контур – контур привласнення (рис.4.9).
Рис.4.9 Контур привласнення Як видно з схеми послідовності привласнення, послідовно в процесі еволюції людства і еволюції контуру праці привласнюються всі складові ланки контуру життєдіяльності людства. Ускладнення контуру праці дозволяє збільшувати кількість і якість додаткового продукту, що в свою чергу дозволяє привласнювати все більшу частку цього продукту владою і власниками, залишаючи практично незмінним рівень споживання виробника (виробника необхідно забезпечити лише тим, що необхідно для виробничої діяльності: їжею, одягом, засобами пересування, житлом, інформацією, що зомбує виробника, орієнтує на користь власника). Важливою особливістю контуру привласнення є досягнення максимальної ефективності привласнення. Максимальної ефективності привласнення можна досягнути привласнюючи наступну, вищу ланку контуру життєдіяльності і віддаючи попередні у власність виробника. Навіщо забирати у селянина землю, коли привласнені засоби виробництва; нехай селянин думає, що він власник землі, тоді у нього виникає ілюзія праці на себе, відповідно зростає і ефективність його праці, яку згодом привласнює той, хто володіє засобами виробництва. Навіщо забирати у виробника засоби виробництва, коли вже інший власник, володіючи суперсучасними технологіями, на заключній стадії виробництва привласнить практично всі результати попередніх ланок (що і роблять нині держави світової сімки). Ще однією важливою особливістю контуру привласнення є те, що форми привласнення формують структуру свідомості власника і виробника та зміст соціального устрою. Щоб уяснити дієвість впливу форм привласнення на свідомість людини, необхідно згадати вчення В. Вернадського про ноосферу. В.Вернадський говорив: «Все, що створює людина, є продовженням самої людини». Лопата, трактор, екскаватор, станок – продовження руки; крило, колесо – продовження ніг; телескоп, мікроскоп – продовження очей; книги, комп’ютер – продовження мозку і т.д. Людина є «універсальним модулем», на який в залежності від призначення «навішуються» необхідні агрегати, програми, пристрої. Людина, і людство в цілому, розбудовуючи себе, стає планетарним чинником, «геологічною» силою на землі. Але при цьому кожна окрема людина в залежності від місця в структурі суспільства, від спеціалізованого виховання і рівня освіти отримує різні «навісні», спеціалізовані програми і засоби досягнення бажаного результату. Виробнику «навішуються» програми виробника, «хижак - власник» розбудовує себе в напрямку програмного технологічного забезпечення можливостей привласнення продукту, створеного виробником. Поширена думка про те, що власник має бути інтелектуальною особистістю, є помилковою. Для власника важливо володіти технологіями привласнення і необхідними засобами для цього. І так само, як існують прошарки населення, що спеціалізується на сільськогосподарському чи промисловому виробництві, на освіті і вихованні, на інших видах суспільної діяльності так існують міжнародні структури і народи, що спеціалізуються на привласненні продукту, створеного іншими. На кожній ланці привласнення в державному утворенні послідовно змінюють одна одну три різні за призначенням державні структури: диктатура – республіка – демократія, знову диктатура -- ... і так далі. На першій стадії привласнення виробник – власник попередньої ланки чинить опір новому привласненню. Для подолання цього опору необхідна диктатура. Після привласнення необхідність в диктатурі зникає, більш ефективною формою державного утворення стає республіка. Та з часом нова форма привласнення старіє, бо новим формам праці відповідають і нові можливості привласнення. В надрах республіки визріває демократія, ілюзія справедливості розподілу суспільного продукту; нова форма власності, що потребує для свого впровадження нової диктатури на новому рівні суспільного устрою. Необхідно також зазначити, що привласнення має дві форми: внутрішню і зовнішню. На кожній із ланок контуру життєдіяльності можна розширити територію дії не лише за рахунок внутрішніх можливостей (експлуатації виробника; виробник – це член суспільства, що приймає участь у створенні суспільного продукту, а не в його проїданні, проїдати може і робітник), а й за рахунок експансії в КЖ інших держав, конкурентів і т.д. Достатньо включити більш простий контур привласнення іншої держави чи конкурента в більш складний, більш високоорганізований власний контур життєдіяльності. Засобами такого приєднання є війни, що носять характер відповідний формі привласнення. Коли мова йде про привласнення території, предмету праці і джерел енергії (природних ресурсів)—це війни фізичні. Коли привласнюються технології і інтелект – це війна грошей, це інтелектуальні війни. Навіщо гармати, коли все можна зробити за допомогою інтелекту і грошей? Не потрібно знищувати ланки виробництва, необхідно знищити інтелектуальний потенціал народу і він буде працювати на тебе на нижчих малоприбуткових ланках КЖ (той у кого не має власної голови, живе головою іншого).Та найвищою формою зовнішнього привласнення є державне. Облишивши народ його мови, культури, самобутньої віри шляхом знищення, купівлі, переорієнтації інтелектуального – духовного прошарку народу і заміни національної самосвідомості на інтернаціональну (читай вигідну для того державного утворення, яке включає тебе в свій контур життєдіяльності, привласнює тебе), можна зробити його однією з ланок своєї власності, зомбійованим елементом, додатком власного виробництва, рабом, кріпаком, пролетарієм. Але духовне рабство серед всіх видів привласнення найстрашніше, бо перетворює один народ в зомбійований додаток іншого, поступово руйнуючи і “перетравлюючи” його. В значному ступені зомбіюванню (програмуванню суспільства в необхідному для власника напрямку) слугує ще один контур – контур споживання, що формується на контурі руху суспільного продукту. Найбільш розвинений (і найбільш прибутковий!) самий примітивний контур споживання – задоволення фізіологічних потреб. Незалежно від рівня розвитку члена суспільства фізіологія диктує одні і ті ж потреби для всіх, а тому основна маса суспільного продукту виробляється саме для задоволення фізіології. Оскільки для розширеного виробництва визначальним є додатковий продукт, то створюючи, наприклад, фільм про талановитого математика, нічого не заробиш і, відповідно, витратиш гроші не на підсилення ефективності КЖ, а на збитки.
Рис.4.10 Контури споживання В залежності від рівня споживання (рівня розвитку як окремих членів, так і суспільства в цілому) залежить і рівень зомбіювання при включенні одного КЖ в КЖ іншої країни, чи іншого народу (всередині країни це стосується власного виробника). Необхідно зазначити, що власник даного контуру споживає всі „ланки” присутні в даному контурі. Чим примітивніший контур споживання (і розвиток суспільства), тим примітивніше й більш фізіологічне споживання власника і тим простіше його зомбіювання власниками більш розвинутих контурів. Для володіння іншим народом достатньо спрямувати його „власників” у напрямку паразитично-руйнівного споживання, замінюючи цінності на ілюзорні (споживання дорогоцінного каміння, умовно суперцінних картин, супермашин і суперкомунальних послуг та т.п.), на проїдання додаткової вартості і на деградацію суспільства в цілому (наркотики, суспільні хвороби і епідемії, руйнація сім’ї і морально - етичних засад існування суспільства). Підбиваючи підсумки аналізу питання формування і функціонування соціально-економічної структури суспільства можна визначити напрямки і перспективи подальшого його розвитку в найближчому майбутньому. І перше, на що необхідно звернути увагу – це глобалізація в усіх сферах діяльності людства. Максимальної ефективності контуру життєдіяльності планетарного суспільства можна досягнути при об’єднанні КЖ всіх країн в єдиний контур. Але з іншого боку таке об’єднання веде до монополізації всіх галузей життєдіяльності, всіх ланок КЖ, до довільного, волюнтаристського розподілу суспільного продукту, до зміщення акценту на проїдання додаткового продукту. В ситуації, що складається, виробник не зацікавлений у збільшенні кількості товару і його якості, бо йому залишать мінімум необхідного при якому завгодно результаті діяльності. Зростатиме вплив на діяльність КЖ руйнівних наслідків паразитичного споживання при виснаженні природних ресурсів (предмету праці). Включення всіх народів в єдиний КЖ приведе до виродження культур, мов, національних інваріантів. Суспільство перейде до єдиної мови, єдиної культури (найбільш загальна і прибуткова фізіологічна), єдиної моралі і етики. Зникне необхідне для подальшого розвитку, для еволюції людства різноманіття культур, навичок, шляхів розвитку. Зомбійоване суспільство виявиться не здатним на необхідну реакцію по відношенню до зовнішніх чинників. З деякого моменту глобалізації суспільство приречене на деградацію і виродження. Крім того, при глобалізації КЖ людства зникає груповий (соціальний) інтерес у розвитку, бо не існує конкурента, як і зовнішньої загрози. Існування системи визначатимуть внутрішні чинники, що призведе до зростання протиріч в самій системі. Єдиним засобом вирішення суспільних протиріч і зміни стану системи на чиюсь користь стане тероризм, що набуде глобального характеру. Від руйнації і деградації суспільство може врятувати лише єдина мета, або єдина для всіх небезпека, що об’єднає людство для вирішення життєво важливої для нього задачі. А поки що людство має зрозуміти шкідливість глобалізації, як і монополізації, шкідливість паразитичного споживання і страшних наслідків зомбіювання суспільства на користь максимального прибутку власника; організації суспільства за зразком фашистсько-комуністичних диктатур, коли привласнюється не лише інтелект, але й духовне життя суспільства. Примітка: глобалізація по суті є вигідною лише для міжнародної фінансової системи (народу і народностей, що її обслуговують), яка завдяки контролю останніх ланок контурів життєдіяльності інших народів привласнює додатковий продукт на свою користь. Що стосується економіки України, то вона в сучасному стані включена в КЖ інших народів на рівні двох найнижчих ланок привласнення: землі і засобів виробництва. Саме цими двома ланками визначається і структура влади, коли остання належить “хижакам”, кланам і мафіям. Вищі ланки КЖ приватизуються іншими кланами, народностями і державами при безперервному знищенні, пригніченні, переорієнтації інтелектуально-духовного прошарку України. Безголова влада в Україні не належить владі; вона лише “голова вола”, що чує дві команди: “цоб” і “цобе”. А тому першочерговою і надзвичайно важливою задачею подальшої життєздатності і життєдіяльності українського народу є виховання інтелектуально-духовного прошарку з подальшим розвитком власного КЖ до рівня КЖ найбільш розвинутих країн і народів, але без зомбіювання власного населення, характерного для цих країн. Україна має іти шляхом інтелектуального і духовного зростання, а це можливо лише тоді, коли людина не програмується, а думає власною головою. Необхідно виховати “думаюче майбутнє”.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Енергія прогресу, суспільна економіка і структура суспільства, вектори розвитку» з дисципліни «Русь»
