Рівень мислення людини, її світогляд, культура і мораль відповідають рівню технології, що використовується суспільством. Оволодіння вогнем, одомашнення тварин і винахід колеса були етапними в розвитку і становленні свідомості наших пращурів. Хто перший запалив багаття, хто перший почав малювати, хто побудував перше рукотворне житло, хто перший почав використовувати колесо – той мав змінити стан свідомості, перебудувати свій світогляд. Цілком ймовірно, що саме винахід колеса спричинив до лавини винаходів нових технологій і до виникнення першої монотеїстичної релігії. Багато дослідників вважають Відичну релігію політеїстичною. Але в Велесовій книзі сказано: се ж бо Триглаву поклонятись маємо і тому велику славу співаємо. Хвалимо і Сварога – діда божого, бо той є роду початком і джерелом вічним; і богу Перуну – громовержцю, богу війни і боротьби, що веде стежкою правою до бою і тризни великої; і богу Світовиду – богу Праві і Яві, бо через нього бачимо світ видимий і він нас від Наві уберігає і нашу Землю, і Сонце, і зірки держить, і світ кріпить. Повчаємо отроків обійнятись і розказуємо все створене відати, бо від того розум розширюється і очищається, щоб розуміли те, що се бо тайна велика є, бо ж Сварог це Перун є і Світовид, і вони в Сварозі, і обидва Білобог і Чорнобог борються і їх Сварог держить, аби цьому світу не бути поверженому. Із останніх рядків видно, що всі боги сприймались нашими пращурами, як прояви одного єдиного Бога, Творця законів Праві і Світу Явленого. А тому Відична релігія цілком заслужено є саме монотеїстичною релігією. На змісті і сутності основних положень Ведичної релігії акцент зроблено вище, але завдячуючи "Велесовій книзі" і глибоким дослідженням Л. Силенка, приведеним в "Магавірі", маємо можливість простежити народження і еволюцію основних світових релігій, що вийшли з Відичної віри наших пращурів. Відхід частини аріїв в Інські краї викликав першу трансформацію Відичної віри в індуїзм. Вів в „інські стани” орійські народи перший пророк людства (із відомих) Рама (Ра-бог Сонця, Ма – мати Земля), що став в індуїзмі Брамою. Рама стверджував, що життя вічне і не зникає після смерті; людина, що померла, втілюється в новій людській істоті. Як і у вірі наших пращурів, індуські боги діють трійцями, але імена їх трансформувались: Вишень став Вішною, Сіва з тришулом став Шівою (з тим же трисилом), Яруна – Арджуною, Перун – Паржаною, Дий – Дивом і Девом та тому подібне. Така ж ситуація склалась і в Месопотамії з приходом туди сумерів. Сумери принесли в Дворіччя арійських богів і Культ богині Матері Нінту (неньки, нені), Мамо або Мамі (матері – цариці богів), Тіамат (матері тьми, богині пітьми). В тому ж IV тисячолітті до нової ери інша частина трипільських племен в-наслідок змін кліматичних умов відходить через Малу Азію до Палестини(випаленого сонцем стану), заселяє острів Кріт, досягає Єгипту. Одночасно з шумерською зростає цивілізація древнього Єгипту. Головним жерцем Сонячного культу Єгипту стає Гермес Трисмегіст ( санскритське герой тричі могутній, можливо з приазовських Гер, звідси пізніше проклав свій шлях міфологічний герой Геракл). Гермес дав народу Єгипту закони, писемність, рахунок, засновує різні галузі знання; написав десятки книг, розробив „гімнастику Гермеса”, створив науку „герметизму”. Найбільш знаменитою книгою Гермеса є „Книга Тота”, в якій подані методи набутя безсмертності, поддана інформація післяжиттєвого шляху людини. В „Ізумрудній скрижалі” Гермес стверджує, що в кожній людині присутня частина безсмертного розуму(іскра божа), за допомогою якої вона може вийти з темрявм(пекла) до світла(Бога). Там же надані закони будови Світу Явленого: те, що наверху, те що й внизу; і те що внизу подібне до того, що наверху, щоб здійснилось чудо єдиного; Всевишній – це Все, що існує; світ існує в Розумі цього Всього; світ нескінчений і безмежно складний; нашому розумінню доступна лише мізерна його частина; єдиний засіб існування світу – рух, вібрація, єдиний ритм; світ полярний; полярність визначає і світи; світ розвивається за задумом Всевишнього; нічого випадкового в ньому не відбувається; світ ієрархічний і підкорюється взаємодії активного і пасивного початків; всі принципи і закони універсальні і діють на всіх рівнях будови Всесвіту. В сьомому сторіччі д.н.е. під натиском сакських (скитських) воїнів, що прийшли з Причорномор’я, впала Асірія – семітська держава, наступниця Вавилону. На території нинішнього Ірану саки створили могутню державу Мідію. З саками в Іран прийшов Заратустра (Заратуштра, в перекладі з санскриту жовтоверблюдий), великий пророк людства. Родове прізвисько Заратустри Спітама (той, що має світлих корів – санскритське). Місцеве населення вірило в багатьох богів, роль і значення яких суттєво змінювались з часом, а духовне життя очолювали маги (мужні, величні), які були водночас і шаманами, і лікарями. Маги поклонялись Дию (Диву, Деву) статус якого, як бога осяйного неба, на Батьківщині Заратустри вже змінився на полярний – Дий поступово ставав підземним богом. Заратустра спростовує ритуали магів і називає Дива злим богом. Він стверджує, що світ полярний, і що добрий бог це Асура (сонячний) Мазда (даруючий). По собі Заратустра залишає Авесту (вість) – Євангеліє зороастризму, заповіт нащадкам, а з ним свято Різдва Митри, свято Великодня і Єпіфанію (богоявлення). Заратустра говорить, що Сонце (Сварог) є сином Бога Отця (Всевишнього) – Асури Мазди. Розтрощивши Ассирію племена скитів-саків розселились в Малій Азії (гіттіти), а на сході дійшли до Індії (третій прихід арійських племен в Індію); попередні арії частково розчинились серед місцевого населення, частково повернулись на Батьківщину). В п’ятому сторіччі д.н.е. саки створили на берегах Гангу, в Капілавасту неподалік Гімалаїв, державу хліборобів і скотарів. На чолі Сакії стояв володар Суддоган (той, що дає, вершить суд на ганку – санскритське), який мав за дружин двох доньок магараджі (могутнього радника) сусіднього арійського племені "Калинів". Саки говорили на санскриті і син Суддогана Будда (Побуд, той хто будить) був скитом. Неньку Будди звали Ма-я (мама, що стала Міріям у євреїв і дівою Марією у греків). Коли народився Будда, то про цю подію людей сповістив святий Асіта. І тоді прибули до місця його народження браміни з дарами, і з’явилась на небі зірка, і три боги, йдучи за нею, принесли дари Спасителю. Народженому дали ім’я Суддгартга (суджений гартувати, натхнений долею). Подібно Заратустрі, що мав прізвисько Спітама, Будда мав прізвисько Гуатама (той, що має темних корів). Святим символом Будди був трисил (трисул – санскритське) – небесна зброя Сіви ( осяйного, сяючого, індуського бога Шіви). Як кажуть послідовники Будди, Будда прийшов з вічності і пішов у вічність, Будда – це шлях світла. А тому на статуях Будди зображена Сварга (свастика). Будда йшов оріянським (арійським) шляхом, позначеним світлом – свастям – свастикою, символом вогню, світла, Сонця. Сваргу – свастику в Індію принесли перші арії ще за 3000 р. д.н.е і це було першим хрестом наших пращурів, хрестом з загнутими кінцями. Найдавніша свастика знайдена біля селища Мізино (Мізинська культура), де вона викарбувана на фігурі летючого птаха з мамонтової кістки, Птиці Сва, символу Духу Предвічного. В Буддизмі це стало поняттям "Лету Будди", а у християн голубом, що опустився на плечі Ісуса Христа – символом Духу Божого, третьою складовою Троїці. У наших пращурів Сварга водночас і блискавиця, і знамено Даждьбога – летючий птах, що нагадує трисил. Згідно з вченням Будди, кожна людина переживає безмежну послідовність болісних смертей і нових народжень – колесо Кар(м)и, нескінчений перехід із втілення у втілення. Щоб перервати зупинити «колесо», необхідно подолати три «оп’яніння»: неудцтво, чуттєвість і спрагу (прагнення, тяжіння). Відичну віру в зороастрійській модифікації сповідували гіттіти, що мешкали на територіях сучасної Туреччини і Палестини. На місці розкопок гіттітського міста, неподалік Анкари, що існувало близько 2200 р. д.н.е, знайдена статуя бога – громовика Яви (явленого, того, що дає воду – санскритське) з трисилом в руках і написом Яї (Ява чи Яяш). Від гіттітів бога Яву запозичило невелике єврейське плем’я кенітів, а від них через "П’ятикнижжя" Мойсея Ява стає Ягве – богом усіх євреїв. Про бога Ягве євреям розповів рабин Єздра, що мешкав у Вавилоні. Єздра повідомив істинних євреїв, що були у них Авраам, Ісаак, Іаков (Ізраїль). І що був у них Мойсей, який водив племена гибрейські по Синаю і дав їм закони Господа Бога Єгови (Ягве). Не сказав Єздра євреям, що читає їм не писання Мойсея, знайдені (за його словами) в руїнах Соломонового храму у Вавилоні, а Тораг, який почав писати рабин Єзикіел, а закінчив писати він – Єздра. До Єздри гибрейські племена поклонялись Богу – горі Шадаю (Синаю), а у Єздри Ягве згадується близько 7000 раз. Як же сталось, що на зміну традиційним єврейським богам прийшов Ягве? Між племенами євреїв, як і між іншими у всьому світі точилась боротьба "за місце під Сонцем". І коли гибрейські племена перемогли ханаанців і кеннітів, то між гибреями виникло переконання, що бог Ягве (Ява) вибрав їх поміж інших племен, вибрав народ Ізраїлю, відвернувшись від інших, і поклявся їм у своїй вірності. Єзикіел і Єздра взяли основні догмати і легенди зороастризму і сумерів і все це переклали на підґрунтя єврейської національної свідомості. Достовірно навіть невідомо, чи був Мойсей історичною особою, бо в рукописах, що оповідали про життя і діяння Соломона і Давида до Єздри, в тому числі і в єгипетських хроніках, ця велична постать не згадується ніде жодним словом. В той же час були поширені у стародавньому Вавилоні, де мешкали автори Торага(Тори), легенди подібні до життєописання Мойсея. На межі нової і старої ер знову в небі спалахнула зірка (як і під час народження Будди) і сповістила світ про народження Спасителя Світу Ісуса Христа. Про життєвий шлях Ісуса Христа існує декілька версій, а його вчення викладено майже в п’ятдесяти Євангеліях різних авторів, із яких канонізовано чотири. В усіх чотирьох канонізованих Євангеліях випущено опис особистого життя Ісуса і говориться лише про його діяння. Існує кілька версій життєописання Ісуса до початку його Місії, але вони настільки суперечливі, що не можуть бути приведені навіть в якості більш-менш вірогідної версії. Можливо, що в історії переплутані відомості про різних Ісусів. І якщо євреї не вважають Ісуса за Сина Бога, а лише за пророка (як і мусульмани, релігія яких виросла з іудейської і християнської), і якщо церковні версії не збігаються з дійсністю, це ніяк не зменшує постаті того, кого звемо "Сином Божим". Досить вчитатись в слова Спасителя, що дійшли до нас, щоб хоча в якійсь мірі осягнути велич великого пророка людства. І все ж, говорячи про еволюцію релігій і релігійних догматів, важливо акцентувати увагу на тому, що перші камені в підвалини сучасних духовних уявлень людства заклали наші пращури, які є водночас і пращурами всіх народів арійського походження. Необхідно, щоб всі люди на Земній кулі усвідомили одну річ: Бог-Творець світу Явленого один, Його втілення чисельні і різні за масштабністю вирішуваних завдань і за часом існування. І що кожне втілення це Сам Бог, бо сказано в Велесовій книзі "Се бо тайна велика є, бо ж Сварог це Перун є і Світовид, і вони в Сварозі, і обидва Білобог і Чорнобог борються, і їх Сварог держить, аби цьому світу не бути поверженому.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відична Віра – наріжний камінь духовності людства» з дисципліни «Русь»
