З XXIV по XIV ст. д. н. е. увагу до себе знову привертає Азово-Чорноморська область, що в давнину називалась Герри, Колхіда, Міотида. До вибуху вулкану Санторін (неподалік острова Кріт в Середземному морі) в XIV ст. д. н. е. Азовського моря не існувало. На його території плескало свої води Білозеро, або Молочне море (грецьке Міотида). До цього озера несли свої води Дон (Тана), Кубань (Кубена – санскритське "звивиста") і великий рукав Дніпра (він же Дана-прісно, Інд і Раса), що відгалужувався південніше Запоріжжя, називався Білозеркою і впадав в Білозерський лиман (нинішня річка Молочна). Білозеро (Біловоддя) через Керченське гирло сполучалось з Руським морем (Чорним), що на той час мало рівень на 50-100 метрів нижчий, ніж нині, і мало набагато меншу площу. Води з Чорного моря текли в Середземне, що теж було великим озером, бо не сполучалось з Атлантичним океаном. В трикутнику заплавів Дніпра (від нинішнього його русла до річки Молочної і Чорного моря) існувала потужна цивілізація, культовими центрами якої і були вище згадані Кам’яна могила, Місто Сонця (Герри?) на південний схід від Мелітополя та Гарман на Чонгарі, що є найбільшим з насипних культових курганів-пірамід у світі. Розміри Гармана сягають близько 500 метрів в довжину і нараховували десятки метрів догори. Від Британії до Індії поширені легенди про таємничі країни Агарті, Шамбалу, Арту, Туле (Фуле), Біловоддя та інші, населені великими святими та мудрецями і недоступні для смертних. Багато російських дослідників шукають Біловоддя в основному в районах наближених до Білого Моря, забуваючи про те, що після льодовикового періоду райони високих широт обживались поступово і були практично незаселеними. Не виключена можливість існування ще давнішого Молочного моря (Білозера) в приполярних областях, звідки наші пращури прийшли до Руського моря, але шукати його мабуть варто в північно-західних районах Європи, звідки розповсюджувався Скандинавський льодовик. Привертає увагу ще одна деталь місцезнаходження Прабатьківщини оріїв-аріїв: гори Рипи (українське "рипіти"), з яких злітають величезні зграї лебедів і до яких "бігли" наші пращури під час потопу. Зважаючи на те, що до Білозера і дельт річок, що впадали в нього (з величезними зграями лебедів) ближче за інші знаходяться гори Кавказу, то найвірогідніше їх і називали наші пращури Рипами. Після вибуху Санторіну в XIV ст. д. н. е. в Приазов’ї відбулись великі зміни. На значних просторах кліматичні умови, внаслідок постійних засух і відходу Дніпра на Захід, стали малопридатними до землеробства, а тому частина місцевих племен орачів пішла на Середнє Подніпров’я і пізніше відома під назвою скіфів-орачів і скіфів-хліборобів. Частина цих же племен пішла через Кавказ до Мідії (Ірану) і до Індії (скити, саки). Підтвердженням описаних подій було те, що з цього моменту на більшості курганів призупинилась досипка курганів. В ці ж часи на територію Приазов’я приходять племена царських скіфів з меж прадавнього Аккадо-Вавілонського царства, відомі як ашкенази – работорговці. Основним заняттям царських скіфів були розбій і работоргівля, що давало можливість швидкого збагачення, а тому територія Приазов’я у греків була місцезнаходженням "Золотого руна". Скіфські племена з Приазов’я і Причорномор’я витісняють сармати і греки. Серед пантеону грецьких богів виділялись Зевс (Зеус, Деус, Д’яус, Див – бог осяйного Неба), а також прибульці з земель гіперборейських Аполлон і Артеміда. Гіперборейці були сусідами царських скіфів і приносили їм дари, загорнуті в пшеничну солому. Зважаючи на те, що північніше України пшениця не росте, під гіперборейцями слід мати на увазі сіверян і полян.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Біловоддя півдня України» з дисципліни «Русь»
