Спливає час. Минають роки, десятиліття, вже й XX століття позаду. Всяке було в нашій історії. Були особливо прокляті дати: 1654, .1708, 1775... Були й інші, менш вікові. А ось XX століття - прокляте суціль. Не озиратися назад не можна, а озиратися - страшно. Озираєшся: було нас так багато, а стало так мало. Де ми поділися? Запитання, звичайно, більш риторичне, бо відповіді не знають лише ті в Україні, хто цілком байдужий до долі українства, - все ще, як не дивно, великого європейського народу, що нарешті живе у своїй власній державі. Переді мною, перед моїми очима давнє видання – «На великой стройке». Так по-радянському пафосно називається «Рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе. Випуск 1», видана 1931 року «государственным учебно-педагогическим издательством» у Ленінграді. Цей підручник склала група авторів «под редакцией А. А. Шибанова». Є в цьому підручнику зовсім не таємні «цифри для диаграмм» і, зокрема, відомості про те, «сколько жителей разных национальностей живет в СССР»: із зауваженням: «В этой табличке показаны только более многочисленные, крупные. национальности. Всех же народностей в СССР около 200». Це результат, вірогідно, перепису 1929 року. Наведу табличку цілком, бо «крупних» національностей було небагато - ось вони(в тисячах): «Русские - 77791 (тобто 77 млн. 791 тис.) Украинцы 81195 (тотбо 81 млн. 195 тис.) Белорусы 4739 (4 млн. 739 тис.) Казахи 3968 (3 млн. 968 тис.) Узбеки 3905 (3 млн. 905 тис.) Татари 2917 (і т. д.) Євреи 2600 Грузины 1821 Тюрки 1707 Армяне 1568 Мордва 1340 Немцы 1239 Чуваши 1117 Таджики 979 Поляки 782 Туркмены 764» Принцип побудови таблиці простий, від більшої чисельності до меншої. Однак… Бачимо голий факт, панівна нація Радянського Союзу - поза принципом наведеної таблиці, і ця аномалія красномовна, адже імперія була не українська, а російська, хоча росіян, як не дивно, в ній виявилося на три 3 половиною мільйони менше, аніж українців: росіян - майже 78 мільйонів, українців - понад 81 мільйон. Це без урахування українців Зяхіпної України, Буковини та Закарпаття, які увійшли до Союзу пізніше - у 1939 та 1945 роках. Рівно через півстопіття, а саме в 1979 році, теж було проведено всесоюзний перепис населення. У довіднику «Население СССР» (М. «Политиздат, 1983» наведено такі дані (таблиця 49, стор.129): росіян (уже!) – 137 млн. 397 тис., українців (раптом!) - 42 млн. 347 тис. Це вже разом із Західною Україною, Буковиною та Закарпаттям. Де ж ми поділися впродовж 50 років? Нас винищили чи ще й «переписали». За статистичними данними: В громадянській війні загинуло 4 млн. вбитими; В голодоморах: 1921 року 2 млн. жертв, 1933 – 10 млн, 1946-47 – 2 млн; В політичних репресіях – 1933-1947рр – 4 млн.; У війні 1941-45рр 7 млн(за іншими оцінками до 8.5 млн); Вивезено до Германії в концтабори, або закинули в радянські концтабори після повернення з Германії 5-6 млн чоловік, а всього в період 1917-1947 років було знищено близько 35 млн. чоловік Населення ж самої України на 1979 рік становило: українців -36 млн.- 489 тисю, росіян – 10 млн. 472 тис. Виходить, що кількість росіян збільшилася за півстоліття вдвічі (білорусів, грузинів, татар - теж удвічі, узбеків, вірменів, таджиків - утричі і т. д.), а українців ,стало... вдвічі менше. Дуже цікава арифметика, жили собі українці нібито під захистом «великого й могучего», зда-валося, і множилися, як і всі інші народи, а виходить катастрофічне зникали у репресіях, війнах, голодоморах, асиміляціях, паспортизаціях, русифікаціях. В той же час русифікація інших ніби й не торкалась... Хоча і не в абсолютному розумінні. Нині, наче за інерцією маховика, ми зменшуємося, як шагренева шкіра, в уже своїй незалежній державі, і це навіть називається «національним відродженням»… Тут щось дуже лихе діється. Замислюєшся мимоволі: що ж то за прірва, що нас поглинає, та ще й… офіційно? Чи ми самі себе поїдаємо, чи нас поїдає хтось інший? То, може таки, нам усім, хто ще живий з українців, нарешті зібратися б докупи і зупинити оцей геноцид, визначити, яким чином позбутися страшного лиха, щоб надолужити втрачене хоча б за майбутнє півстоліття? Переслідування всяких етнічних ознак Русі не припинилось, Після недовгого "потепління" двадцятих років, коли були відновлені українські школи і в деяких межах культура, почався новий етнічний наступ. Було зроблено все, щоб наш народ забув свою мову, свою етику, свою мораль . Ординський молох захопив майже всю східну, південну і центральну Україну. Всі перераховані території втратили майже всі етнічні ознаки, перетворившись, за висловом Е.Канта, в „сміття історії”. І лише на Правобережжі, особливо в Прикарпатті та в Карпатах, зосталось живе коріння; те, з якого вже скільки разів на протязі тисячоліть, як фенікс з попелу, відроджувався руський дух, руський етнос. В 1991 році почався розпад найбільшої імперії планети. Україна стала незалежною державою. Що ж її чекає в XXI віці? Розпад Російської імперії вказує на те, що метаісторичне завдання російського етносу зосталась невиконаним. Якщо зазирнути у XXI сторіччя, то це сторіччя буде іспитом на співіснування в єдиному планетарному домі різних рас і етносів. Моделі співіснування різних етносів в межах однієї країни відпрацьовувались в історії неодноразово. Останні дві моделі поліетнічних країн будувались на теренах Сполучених Штатів Америки та Росії. Але, якщо в США корінну народність було майже знищено, а етнічні групи з усього світу лише варяться в казані нового етносу, то в межах Росії були зібрані кілька корінних етносів: східноєвропейський слов'янський православний; тюрксько-угорський православний (російський), тюркський мусульманський та багато менших. На жаль, мирного, демократичного, рівноправного гуртожитку в межах Росії не склалось . Російське его, етнічна нетерпимість серед народів Росії призвели до того, що найменше послаблення ґрат на суспільному концтаборі призвело до розпаду Радянського Союзу а найближчим часом, вірогідно, розпадеться й Росія . Прикметою несталої структури Росії є те, що єдиний російський етнос в межах Росії майже за тисячу років існування Золотої Орди так до кінця і не сформувався . Л.Гумільов в своєму визначенні етносу виділяє кілька ключових моментів життєздатності етносу, головними з яких є: відчуття членами етносу єдиного коріння і перспективирозвитку; наявність достатнього відсотка воїнів-пассіонаріїв, готових пожертвувати собою в інтересах етносу; єдиної мови і культури, єдиного духовного середовища; народжуваності, яка б відтворювала етнос; здатності висунути етнічного лідера із своїх членів. За цими показниками і руський (український), і російський, і білоруський етноси належать до вимираючих. Останні три століття завдання руського етносу зводилось до залежного від завдання російського етносу. Зараз, після розпаду Радянського Союзу, змінюється метаісторична перспектива розвитку всіх етнічних груп, що входили до його складу. Кожна етнічна складова вийшла з цього спільного концтабору (в етнічному розумінні цього слова) з різними здобутками і втратами; в залежності від цього можна зробити хоча б деякі висновки про перспективи кожного етнічного утворення в планетарному майбутньому людського суспільства. Смерть етносу і зникнення його з теренів історії, лікування з доопрацюванням і продовженням покладеної на нього місії; перепрограмування (етнічне перещеплення) для іншої задачі – ось ті три можливих шляхи, що чекають нас уже сьогодні. Вибір історії і наш власний залежать в значній мірі від нас, від нашої етнічної самосвідомості і наших можливостей, від тих етнічних рис, які є загальними для всього суспільства і тих, завдяки яким ми створюємо окрему етнічну спільність; іншими словами, від інваріантів нашого етносу, необхідних для вирішення наступних завдань планетарної еволюції. Розмову про можливі варіанти подальшої еволюції русько-українського етносу, перспективи розвитку нашої держави продовжимо наприкінці історичного екскурсу. А зараз доцільно поговорити про надзвичайно важливу річ в самоусвідомленні українців – про нашу національну символіку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Де, ми, українці, поділись?» з дисципліни «Русь»
