Інженерна діяльність – особливий тип інженерного мислення. Закон України про освіту і завдання студента
Історія інженерної діяльності дає загальне уявлення про вибрану спеціальність, про її значення у сучасному суспільстві, про основні вимоги з урахуванням можливостей сучасних інформаційних техноло-гій навчання та орієнтується на формування освіченої гармонійно-розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвит-ку в соціально-культурній сфері, організації праці в умовах ринкової економіки. Крім того, історія інженерної діяльності подає основні відомості до інженера-механіка (бакалавра, магістра): – про організаційні структури інженерної діяльності, про історію розвитку машин, автомобілебудування; – про особливості інженерної творчості; – про загально-технічні основи конструювання машин; – організацію навчального процесу у ВУЗі і види навчальних за-нять. Наголошується, що від того, наскільки молода людина зацікавиться обраною спеціальністю, настільки вдало складається студентська, ін-женерна біографія. Помилка у вибраній спеціальності породжує неза-доволення і невпевненість у своїх силах, крім того, що понесені мате-ріальні та інші витрати. Важливими є також питання престижності спеціальності, її ваги у суспільстві, матеріальних і духовних благ, які вона дає. Для того, щоб підняти престижність інженерної спеціальності, не-обхідно підняти виробництво, теоретичну і практичну підготовку фа-хівців, виплачувати достатню винагороду за кваліфіковану працю. Вища освіта базується на Законі “Про вищу освіту”, який спрямо-ваний на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, вихо-вання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування сис-теми вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, за-безпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях. Закон “Про вищу освіту” має ряд статей, що визначають права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах. Вони мають право на:
– вибір форми навчання; – безпечні й нешкідливі умови навчання, праці та побуту; – трудову діяльність у позанавчальний час; – для заочників – додаткову оплачувану відпустку у зв`язку з на-вчанням за основним місцем роботи, інші пільги; – користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вузу; – участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, конкурсах, виставках, представлення сво-їх робіт для публікацій; – участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навча-льно-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення сти-пендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення. – надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання; – участь в об`єднаннях громадян; – обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, перед-бачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим на-вчальним планом; – участь у формуванні індивідуального навчального плану; – моральне (або матеріальне) заохочення за успіхи в навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі; – захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства; – безкоштовне користування у ВУЗах бібліотеками, інформаційни-ми фондами, послугами навчальних, наукових, методичних та інших підрозділів ВУЗів; – канікулярну відпустку тривалістю вісім календарних тижнів; – пільговий проїзд для студентів стаціонарної форми навчання; – отримання стипендії. Стаття 55 визначає обов`язки осіб, які навчаються у ВУЗі. Вони зо-бов`язані: – додержуватись законів, статуту та правил внутрішнього розпоря-дку ВУЗу; – виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану. Стаття 56 – працевлаштування випускників. Випускники ВУЗу працевлаштовуються (якщо навчались за держа-вним замовленням і яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня) на підставі направ-лення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, кері-вником ВУЗу та випускником. Якщо випускник ВУЗу навчався за кошти третьої особи, його пра-цевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди. Стаття 43 визначає форми організації навчального процесу: навча-льні заняття, самостійна робота, практична підготовка, контрольні за-ходи. Основними видами навчальних занять є лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація. Стаття 45 – підкреслює, що особи, які навчаються у ВУЗі, можуть бути відраховані: – за власним бажанням; – за невиконання навчального плану; – за порушення умов контракту; – в інших випадках, передбачених законом. Слід підкреслити, що студенти на перший курс не поновлюються. Переривати навчання, можна за умов, які унеможливлюють вико-нання навчального плану (за станом здоров`я, військова служба, ста-жування в іноземних ВУЗах). Поновлення у число студентів відбувається тільки під час канікул. Студенти можуть бути переведені з одного навчального закладу в інший одного напрямку підготовки. Стаття 38 вказує на існування у ВУЗах студентського самовряду-вання. Органи студентського самоврядування мають дорадчий харак-тер і керуються законодавством. Самоврядування здійснюється на рі-вні групи, факультету, гуртожитку, ВУЗу. Ці органи можуть мати різ-ні форми (сенат, парламент, старостат, студентська навчальна, науко-ва частина, студентські деканати, ради тощо). У розділі XIII (стаття 69) говориться про відповідальність за пору-шення законодавства про вищу освіту, а також підкреслюється, що особи, винні у порушенні цього законодавства, несуть відповідаль-ність відповідно до закону. Невиконання ВУЗом головних завдань діяльності, вимог стандартів вищої освіти є підставою для позбавлення його ліцензії. Структура ВУЗу і факультету. Національний університет водного господарства та природокорис-тування являє собою самостійну в юридичному, адміністративному і фінансовому відношенні організацію, призначену готувати спеціаліс-тів з вищою освітою II, III, IV рівнів акредитації. Наш ВУЗ є вищим технічним навчальним закладом, який був за-снований у 1922 році в м. Києві (на той час технікуми мали статус ВУЗу) як інженерно-меліоративний технікум. Протягом років розви-вався, удосконалювався і в 1930 році був перейменований у Київський інженерно-меліоративний інститут. Під час Великої Вітчизняної війни ВУЗ деякий час не працював, багато його випускників, студентів і викладачів загинули. У 1943 році інститут поновив свою роботу у Києві, а в 1959 році він був переведений у м. Рівне і йому присвоєно назву “Український інститут інженерів водного господарства”. У 1982 році за досягнуті успіхи у підготовці висококваліфікованих спеціалістів для народного господарства інститут було нагороджено орденом “Дружби народів”. У цей період і наступні роки у ВУЗі на-вчались студенти з більше як 30 країн Африки, Азії, Латинської Аме-рики. У 1994 році інституту було надано статус академії, а в 1998 році державна академія була перейменована в Рівненський державний тех-нічний університет. Колектив ВУЗу, підтриманий Рівненською облдержадміністрацією і обласною радою, вийшов із клопотанням перед Кабінетом Міністрів України про зміну статусу на всеукраїнський. Розпорядженням Кабінет Міністрів України від 13 березня 2002 року за №115-Р Рівненський державний технічний університет пере-йменовано в Український державний технічний університет водного господарства та природокористування, Указом Президента України від 13 травня 2004 року за № 540/2004 університету надано статус Національного. ВУЗ очолює ректорат на чолі з ректором. Навчання студентів здій-снюється в інституті водного господарства на 8 факультетах, у навча-льно-консультаційних центрах в містах Гурзуф (АР Крим), Прилуки (Чернігівська область), Слов’янськ (Донецька область), Виноградово (Закарпатська область). Підготовка фахівців ведеться за 15 напрямка-ми та 27 спеціальностями (бакалавр, магістр). Кафедри, як правило, очолюють доктори наук, професори. При на-уковій частині працює три Ради по захисту кандидатських, докторсь-ких дисертацій. Працює чудова бібліотека на 800 тис. томів літерату-ри.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інженерна діяльність – особливий тип інженерного мислення. Закон України про освіту і завдання студента» з дисципліни «Історія інженерної діяльності»
