Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції. Засвоєння основних документів, які регулюють видавничу справу, закладає підґрунтя для вивчення наступних тем^і дає конкретне уявлення про основоположні засади та ключові поняття у сфері видавничої діяльності. Це не тільки сприятиме професійній підготовці спеціаліста, а й допоможе компетентно вирішувати складні практичні проблеми редакційно-видавпичої діяльності в ринкових умовах. Для кращого запам'ятовування основні правові норми, найважливіші поняття І терміни у тексті виділено жирним шрифтом. Окремі слова й словосполучення, на які слід звернути увагу для глибшого розуміння смислу, виділено курсивом. Деякий матеріал, що не є обов'язковим для вивчення, але містить додаткові відомості, подано шрифтом меншого кегля. Із законодавчими актами України можна ознайомитися в офіційному щотижневому бюлетені "Відомості Верховної Ради України" та додатках до нього — "Бібліотека офіційних видань" І серія "Закони України", які видаються Парламентським видавництвом. Офіційну публікацію законів та підзаконних нормативно-правових актів здійснюють також газета Верховної Ради України "Голос України", газета органів викопапчої влади "Урядовий кур'єр", бюлетень Міністерства юстиції України "Офіційний вісник".
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ Формування законодавства про видавничу справу Конституційні норми правового регулювання видавничої справи
ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ талии поступальний розвиток видавничої справи, проведення ефективної державної політики у цій сфері неможливі без досконалої законодавчої бази, сформованої на гуманістичних і демократичних ідеях і принципах міжнародного права з врахуванням власного історичного досвіду, національно-культурних традицій, соціально-економічних умов і специфіки галузевої практики. Процес формування законодавства про видавничу справу в загальній системі законодавчої бази України фактично розпочався після проголошення її незалежності 24 серпня 1991 року. До цього впродовж багатьох десятиліть власної правової бази щодо видавничої справи в Україні не існувало. За часів царської Росії політика уряду спрямовувалася на поліційно-репресивні обмеження і заборони української видавничої справи. Досить згадати історію: законодавець 1622 р. — наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангілія" К. Ставровецького. 7
с
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ-
.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ
1690 р. — засудження й анафема Собору РПЦ на "Кіевскія иовьія книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших. 1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою І вилучення українських текстів з церковних книг. 1729 р. — указ Петра III переписати з української на російську мову всі державні постанови і розпорядження. 1769 р. — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар. 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона поширення найкращих творів Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова та інших. Балуєвський циркуляр (1863 р.) заборонив друкувати україномовну духовну та популярну освітню літературу. Спочатку влада встановила, "аби твори на малоросійському наріччі, писані власне для поширення їх між простим народом, друкувалися не інакше, як російськими буквами", а згодом взагалі вирішила "їх пропуск... призупинити". Емським указом (1876 р.) імператор повелів "не допускати ввезення в межі Імперії... будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоросійському наріччі", а також заборонити друкування й видання "оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі". Застосування цензурного законодавства Росії до українського друкарства було головним чинником заборони мови, літератури й культури українського народу. Після Лютневої революції у 1917 році, за часів урядів Центральної Ради, Гетьманату та Директорії, в Україні розпочався процес створення власної законодавчої бази. Було прийнято "Закон про державну українську мову в УНР" (1919 р.), який відкрив шлях до розвитку національної освіти і культури. Початок унормуванню видавничої справи поклали закони Директорії про створення Головної книжкової палати та про обов'язкові примірники всіх видань. Проте цей процес перервався із вступом до Києва у січні 1919 року російських військ генерала Муравйова і встановленням радянської влади.
Нормативне регулювання видавничої справи в радянські часи спрямовувалося на забезпечення ідеологічного контролю насамперед шляхом централізації управління видавничополіграфічним комплексом. Першим радянським законодавчим актом щодо видавничої справи був "Декрет про державне видавництво" (1918 р.), дія якого поширилася і на Україну. У 1925 році прийнято декрет Ради народних комісарів СРСР про заходи щодо впливу на формування книговидавничої політики в радянській державі. Цей документ основним завданням видавничої діяльності висунув сприяння комуністичному вихованню та пропаганду марксизму. У наступні роки загальні засади видавничої справи в Радянському Союзі, як і всієї комунікативної сфери, визначалися відповідно до ідеологічних завдань директивними документами найвищих компартійних інстанцій. Виключною компетенцією партійних органів було створення, реорганізація та припинення діяльності видавництв, надання видавничих прав, розгляд і погодження тематичних планів випуску літератури, встановлення лімітів виділення паперу для забезпечення випуску видавничої продукції тощо. Крім того, видавнича справа регулювалася галузевими документами уповноважених органів виконавчої влади — державних комітетів СРСР і УРСР у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі. У радянській державі вся видавнича сфера організаційно була чітко розділена на "партійну" та "державну" системи. Перша організаційно підпорядковувалася управлінню справами ЦК КПРС, друга — союзному і республіканському державним комітетам у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі. Відповідно й регулювання видавничої діяльності у цих системах було різним. Зокрема, будь-яке втручання державних органів влади у діяльність "партійних" видавництв і поліграфічних підприємств виключалося. Як зазначається в матеріалах моніторингу змін у законодавствах щодо видавничої справи в країнах Східної Європи, проведеного у 2000 році Центром розвитку друкарської справи при Інституті "Відкрите суспільство" (м. Будапешт), у колишніх соціалістичних державах ця галузь була сильно
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПЮ ВИДАВНИЧУ СПРАВУ
заідеологізованою і заполітизованою. Таке становище визначало її правовий, фінансовий та політичний статус. Видавнича справа вважалася справою державного рівня, пов'язаного з безпекою країни, що обумовлювало не тільки її жорсткий контроль, а й різноманітну фінансову та податкову підтримку. З переходом до ринкової демократії книжковий сектор цих країн втратив свої характерні риси. Змінилося поняття видавничої справи та книгорозповсюдження. Книги стали одним з товарів на ринку, зберігши, безумовно, своє естетичне, моральне та філософське значення. Ці докорінні зміни викликали необхідність відповідного законодавчого регулювання видавничої справи. В Україні після здобуття незалежності чинне законодавство про видавничу справу фактично розроблено і запроваджено вперше. Воно стало правовою основою становлення, утвердження і розвитку видавничої справи на принципово нових засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, свободи вибору напрямів діяльності. Формування законодавства про видавничу справу в молодій незалежній державі відбувалося досить суперечливо, не завжди своєчасно. Деякі нормативні акти не тільки не сприяли, а подеколи й перешкоджали розвитку галузі. Так, Указ Президента України від 5 березня 1992 року "Про ліквідацію обласних книготорговельних об'єднань і об'єднання "Укркнига" та комерціалізацію державного книгорозповсюдження" фактично зруйнував налагоджену єдину систему книжкової торгівлі й багато в чому зумовив загальну кризу книговидання. Поглиблила цю кризу й відсутність законодавчого визначення податкової політики й державної підтримки у сфері видавничої справи. Відсутність протягом тривалого часу податкових пільг поставила видавничу продукцію в один ряд з будь-якими творами масового вжитку. Ще й зараз державною класифікацію структури економіки, не зрозуміло за яким принципом, визначено розділ "Целюлозно-паперова промисловість, поліграфічна промисловість; видавнича справа". І поставлено цей розділ між "Виробництвом деревини та виробів з деревини" і "Виробництвом гумових і пластмасових виробів". 10
Основні законодавчі акти в галузі видавничої справи приймалися з великим запізненням. Так, проект Закону "Про видавничу справу" було розроблено і подано на розгляд Верховної Ради України у березні 1994 року, а прийнято його аж через три роки — у червні 1997 року. З 2001 по 2004 рік проходив процедуру розгляду, затвердження і введення в дію Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні". Попри всі труднощі законодавство України про видавничу справу в основному сформувалося й відіграє свою позитивну роль у переході до ринкових відносин. У квітні 1996 року в Києві відбулася Міжнародна конференція "Законодавство в світі книги: шляхи реалізації в Україні рекомендацій Ради Європи". Висновки конференції сприяли формуванню й подальшому вдосконаленню нормативно-правової бази видавничої справи на основі загальновизнаних європейських принципів демократичного суспільства. Основу чинного законодавства України про видавничу справу становлять Конституція України, закони України "Про видавничу справу", "Про інформацію", "Про авторське право і суміжні права", Господарський кодекс України та інші законодавчі акти. Законодавство України про видавничу справу визначає загальні засади, порядок організації та умови функціонування суб'єктів видавничої справи, їх взаємовідносини, права, обов'язки та відповідальність. Воно покликане забезпечити правове регулювання видавничої діяльності, виготовлення і розповсюдження видавничої продукції. Водночас законодавство про видавничу справу створює юридичні засади для застосування уповноваженими органами державної влади регулятивних і в разі необхідності примусових засобів впливу до юридичних і фізичних осіб при здійсненні ними діяльності у сфері видавничої справи. Законодавство складається з нормативно-правових актів, які за рівнем і значенням можна поділити на такі види: Конституція України — Основний Закон, який має найвищу юридичну силу і встановлює конституційні засади правового порядку в усіх сферах суспільних відносин. 11
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ.ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ
Закони і кодекси України — законодавчі акти вищої щодо підзакошшх актів юридичної сили, які приймаються Верховною Радою України, регулюють найважливіші суспільні відносини і повинні відповідати КонстщуїШ України. Підзаконні нормативно-правові акти — постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Міжнародні договори та конвенції, ратифіковані Верховною Радою України. Крім того, для регулювання відносин у сфері видавничої справи застосовуються різноманітні засоби і механізми державного впливу, зокрема: / стандартизація — обов'язкове дотримання державних стандартів України, класифікаторів, технічних умов; </ державне замовлення — поставка продукції для державних потреб, що забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, які залучаються для цього у визначеному законом порядку; / державна реєстрація — надання документа державного зразка, який засвідчує право займатися певним видом діяльності за умови виконання визначених обов'язків; / падання податкових та інших пільг; /надання дотацій, компенсацій, субсидійтощо. Отже, стабільне функціонування і розвиток видавничої справи, як і будь-якої іншої сфери суспільних відносин, потребує компетентного державного регулювання на основі сучасного законодавства. Таке законодавство має враховувати демократичні принципи міжнародного права і власні національні традиції та соціально-економічні умови. Запам'ятайте: Законодавство України про видавничу справу — це сукупність чинних нормативно-правових актів; законів і кодексів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, що регулюють суспільні відносини у сфері видавничої діяльності, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції. Чинне українське законодавство про видавничу справу вперше сформоване лише після здобуття незалежності України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВСТВА ПЮ ВИДАВНИЧУ СПРАВУ» з дисципліни «Видавнича справа: законодавчі засади, нормативне регулювання»
