Верхня частина мантії разом із земною корою носить назву літо сфери (від грец. НЛоб - камінь і вріїаіга - куля), або камінної обо лонки Землі. Потужність літосфери в різних її частинах неоднакова - від кількох до десятків кілометрів під серединно-океанічними хреб тами і аж до 200 км і більше на континентах. Отже, терміни “літосфера” та “земна кора” означають різні за фізичним обсягом поняття. Земна кора сформувалась на певному етапі розвитку планети в ході тривалої і складної еволюції. Найдавніші з вивчених гірських порід мають вік 3,97 ± 0,1 млрд років. Найдавнішими елементами материкової земної кори є докембрійські літосферні плити. У су часній структурі Землі виділяють сім основних плит: Північно-Американську, Південно-Американську, Євразійську, Африканську, Індійсько-Австралійську, Антарктичну і Тихоокеанську (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Схема літосферних плит: 1 - осі серединно-океанічних хребтів; 2 - зони субдукції; 3 - напрямки переміщення плит
Древні літосферні плити - це ядра сучасних материків. Наприк лад, основою Європи є Євразійська плита з виходом на поверхню Балтійського та Українського кристалічного щитів. За тривалий
чин свого існування одні обширні ділянки плит зазнавали повільноі о підняття fix називали щитами), інші - опускання. У межах щитів, шшслідок тривалого підняття та ерозії, майже повністю відсутній ін іщовий чохол, так що подекуди на денну поверхню виходять криі шлічні породи фундаменту. Докембрійські плити (платформи) ото чи іі молодшими утвореннями - т. зв. молодими платформами, фунда мент яких формувався в палеозої, а також складчастими гірськими утвореннями. Наймолодшими структурними елементами матери кової земної кори є геосинкліналі. Геосинкліналь - це високорухома, лінійно витягнута і значно розчленована ділянка земної кори, для якої характерні підвищені швидкості вертикальних рухів та їх висока мінливість у просторі й часі. У межах океанічної земної кори розрізняють таласократони (океанічні платформи) - стійкі зони океанічного ложа та геориф тогеналі -зони серединно-океанічних хребтів, де, як вважають, ре човина мантії підіймається на поверхню земної кори та перетво рюється на базальтовий шар. Порівняно недавно (20... 30 років тому) будова літосфери та зем ної кори не викликала сумнівів. Вважали, що літосфера залягає на астеносфері - пластичному шарі, що охоплює всю земну кулю. На явність пластичного шару астеносфери розглядали як необхідну умову горизонтального руху літосферних плит у стані ізостазії. Обґрунтування подібних рухів було зроблено у 60...70-ті роки XX ст. в т. зв. теоріїтектонікилітосферних плит. Відповідно до цієї теорії літосфера складається з плит (за різними авторами, від шес ти до кількох десятків), які переміщуються у горизонтальному на прямку зі швидкістю від кількох міліметрів до кількох сантиметрів за рік. Теплова конвекція у мантії призводить до виникнення конвективних комірок, які тягнуть за собою літосферні плити. Недавні дослідження, зокрема глибокі буріння, свідчать, що шар астеносфери не є суцільним. Дослідники вважають, що найбільші структури Землі - молоді складчасті пояси, серединні океанічні хреб ти та давні платформи - були сформовані і на великих глибинах. Якщо визнаємо, що шар астеносфери не є суцільним, то мусимо також переглянути уявлення про конвективні комірки та про струк туру переміщення блоків земної кори, що виходить із класичних моделей тектоніки плит. Кропоткін П. М. (1989) вважає, що більш слушно говорити про вимушену конвекцію, пов’язану з перемішу ванням речовини в мантії Землі під дією періодичних змін земного
радіусу. Інтенсивне гороутворення протягом останніх десятків мільйонів років пов’язане з прогресуванням стиснення Землі, яке становило біля 0,5 мм щороку або 0,5 км за мільйон років. Однією із сучасних теорій розвитку земної поверхні протягом останніх 200 млн років є неомобілізм. Згідно з цією теорією, літо сфера складається з потужних літосферних плит, рухи яких спри чиняють перетворення будови й зовнішнього вигляду земної по верхні, а це, в свою чергу, впливає на геофізичні процеси.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Будова літосфери» з дисципліни «Геофізична екологія»