Водна ерозія ґрунтів можлива тоді, коли жива сила водного потоку перевищує протиерозійну стійкість ґрунту. Тому запобігання і зниження її розвитку можливе в разі дії чинників, спрямованих на зменшення живої сили потоку й посилення опірності ґрунту змиву. Це можливо шляхом застосування комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів, які регулюють природні та господарські негативні чинники і відкривають можливості керованого підвищення продуктивності землі. Організаційно-господарські протиерозійні заходи – це проектування і впровадження науково обґрунтованого комплексу заходів щодо підвищення родючості ґрунтів, зокрема: § визначення й уточнення меж землекористування господарств; § правильний вибір сівозміни; § проектування полів, доріг й скотопрогонів відповідно до рельєфу місцевості; § проектування спеціальних ґрунтозахисних заходів; § проектування захисних лісонасаджень; § вибір виду й характеру гідротехнічних споруд; § визначення спеціалізації господарства та його виробничих підрозділів.
Агротехнічні протиерозійні заходи включають: § обробку земель поперек схилів; § боронування зябу (створення борозен через 5-10 м, переривчасте боронування); § хрестування (при похилах 2-3° орють борозни вздовж і впоперек схилів. У місці перетину утворюються перпендикулярні поглиблення, які затримують поверхневий стік); § щілювання (нарізують щілини через 10-12 м на глибину 45-55 см); § збагачення ґрунту органічною речовиною, безвідвальна оранка і плоскорізний обробіток ґрунту; § впровадження ґрунтозахисних сівозмін, залуження (на схилах крутизною 3-5° розорані смуги завширшки 40-50 м чергуються з нерозораними 10-15-метровими смугами). Із збільшенням крутизни схилу ширина розораних смуг зменшується. § проектування спеціальних траншей (у міжряддях саду, розташованих впоперек схилу, викопують траншеї з перемичками через 20-30 см завглибшки 1,3-1,5 м і завширшки 0,4-0,6 м. Траншеї заповнюють гноєм на висоту 0,2-0,3 м, поверх укладають гілки, потім шар соломи, після цього вносять мінеральні добрива, а траншею засипають верхнім родючим шаром ґрунту завтовшки 15-20 см. Ділянку суцільно задерновують злаковими багаторічними травами. Лісомеліоративні заходи сприяють рівномірному розподілу зимових опадів і сніготаненню, знижують випаровування з поверхні ґрунту. Крім того, лісосмуги сприяють прискоренню морфогенезу змитих ґрунтів. Ґрунти трансформуються у вищі таксономічні ранги. Вздовж водорегулюючих лісових смуг формуються системи ґрунтополіпшених поясів з ознаками і властивостями, близькими до зональних ґрунтів. Лісові насадження фільтрують як поверхневий, так і внутрішньоґрунтовий стік, утримують більшу частину біогенних речовин. Установлено, що вміст біогенних речовин у водах поверхневого стоку з ріллі при проходженні через захисні смуги лісонасаджень знижується в середньому в 4-5 разів. Лісосмуги залежно від місця розташування та призначення можуть бути: вітроломними – розташовуються у привододільному фонді перпендикулярно до напряму переважаючих вітрів через 500-900 м і більше та шириною 10-15 м; водорегулюючими – призначені для поглинання поверхневого стоку з вищерозташованої площі й одночасного затримання твердого стоку (розміщуються у прибережному фонді і мають ширину 15 м). прибалковими й прияружними – призначені для запобігання ерозійним процесам у нижній частині схилів прибережного фонду. прирусловими – лісосмуги розташовуються уздовж берегів річки, навкруги ставків та водосховищ і служать для захисту їх від замулення й руйнування берегів. Гідротехнічні протиерозійні заходи здійснюють з метою боротьби з утворенням на схилах сконцентрованих потоків талих і дощових вод, затримання поверхневого стоку для зрошення та риборозведення, а також інших цілей.
До протиерозійних споруд належать такі гідротехнічні споруди: водозатримуючі – затримують поверхневий стік на схилах водозборів з метою запобігання скиду його в яри, балки та нижчерозташовані схилові землі. До них відносять водозатримуюючі вали-канали і вали-тераси; водоспрямувальні – відводять водні потоки від ярів або незалужених схилів до водоскидних споруд чи добре укріплених схилів. До них відносять водоспрямувальні вали й нагірні канави, вали й канави-розпилювачі;
водоскидні – скидають сконцентрований поверхневий стік від вершини ярів на дно ярів або балок. Це швидкотоки, перепади, шахтні та трубчасті водоскиди; донні – закріплюють дно ярів, запобігають їхньому розмиву. Це загати, напівзагати, донні перепади та пороги; водорегулювальні (водойми-регулятори) – споруджують на малих річках і струмках. Їх використовують комплексно в різних галузях господарства (риборозведення, водопостачання, зрошення), а також з рекреаційною метою. Вали-канали – це гідротехнічні споруди для боротьби з ярами. їх висота 1,3-2 м, ширина по гребеню 2-2,5 м. Закладення мокрого відкосу до 5-7, сухого – 2-3. Безпосередньо в ярах розмішують загати. При цьому частину яру вище загати засипають, або виположують, або лишають у попередньому вигляді як додатковий резервуар для затримання води й змитого ґрунту. Для відведення вод від вершин ярів і припинення їхнього подальшого збільшення створюють водовідвідні вали, розраховані на пропуск найбільшої секундної витрати води 10 %-ї забезпеченості. У разі великого розчленування схилів, крім валів, будують бетонні споруди (східчасті перепади, швидкотоки). Водозатримувальні вали-канали розраховують на затримання суми одного з більших об'ємів зливового або талого стоку та твердого стоку за розрахунковий період. Цю витрату позначають . Знайдений об'єм стоку має бути затриманий валом-канавою з певною довжиною , висотою валу та глибиною канави .
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Протиерозійні заходи та споруди» з дисципліни «Раціональне використання та охорона водних ресурсів»
